Андрій Ярмоленко пропустив товариський матч збірної з Грузією за температури, але в неділю, судячи з усього, вийде на поле «Арени Львів» у відбірковій зустрічі з Люксембургом. На відміну від Артема Кравця, цілком допускає, що «Динамо», якщо не вважати короткої оренди в «Арсенал», стане єдиним клубом в його кар’єрі, і Олександра Шовковського, досвід якого говорить, що така кар’єра може бути більш ніж успішною, Андрій Ярмоленко не приховує бажання пограти в найближчим часом в Європі. При цьому цілком може бути, що тиждень тому він провів за киян свій останній офіційний поєдинок, вигравши з ними у «Шахтаря» фінал Кубка України.
25-річний півзахисник відкритий до пропозицій, але і знижувати планку не має наміру: якщо перейде цього літа в іншу команду, то у вересні вона, як і «Динамо», повинна грати в груповому турнірі Ліги чемпіонів.
***
– «Динамо» достроково виграв чемпіонат, а ви – так само достроково стали найкращим футболістом Прем’єр-ліги за оцінками «СЭ». Навіть якщо б в заключному турі у вас виявилася посередня оцінка, а найближчий конкурент Євген Коноплянка отримав 7,5 бала, він все одно б вас не наздогнав. Є співчуття, що не стали до того ж найкращим бомбардиром?
– Ані найменшого. Завдання я завжди ставлю перед собою максимальні, але якщо наш клуб домагається успіху на всіх фронтах, особистими досягненнями цілком можна знехтувати. Не виграв снайперську гонку? Не біда. Зате є прогрес: дванадцять м’ячів вдалося забити в минулому чемпіонаті, чотирнадцять – у цьому. У наступному, значить, має бути ще більше. (Сміється).
– Вболівальники припускали, що в останньому матчі з запорізьким «Металургом» ваша команда видасть яскраву і результативну гру, а ви з опережавшим на один гол Артемом Кравцем – заб’єте скільки потрібно, щоб вийти в лідери серед бомбардирів. Але зустріч завершилася внічию, а вам так і не вдалося відзначитися. Чому?
– Важко пояснити. По грі ми мали перевагу, але, оскільки достроково стали чемпіонами, напевно, десь дозволили собі розслаблення.
– Недостатньо налаштувалися?
– Та начебто і з настроєм проблем не було. Виходячи на цю гру, ми розуміли, що через неї готуємося до кубкового фіналу з «Шахтарем». Не скажу, що хотіли виграти матч в півноги – грали в повну силу, але яскраво проявили себе молоді футболісти суперника. Билися до останнього, бажаючи довести своїм тренерам, що ні в чому не поступаються хлопцям, що мають стабільне місце в складі.
Гра, мені здається, повинна була сподобатися глядачам: атакували і ми, і запорожці, не закрилися, як це нерідко трапляється в Києві з середняками та аутсайдерами, на своїй половині. Чотири м’ячі – це достатньо, щоб публіка не занудьгувала.
***
– Тепер шанувальники «Динамо» і ваші особисто гадають: чи заб’є Ярмоленко сто голів за клуб в офіційних зустрічах? Ставши в один ряд з Олегом Блохіним, Сергієм Ребровим, Максимом Шацьких і Андрієм Шевченком.
– Буду працювати над цим. (Сміється). Але самі розумієте: футбол – штука непередбачувана.
– Я розумію. Але і ви, впевнений, здогадуєтеся, до чого я задав це питання. Зараз у вас 95 м’ячів за «Динамо», і народ цікавиться…
– …залишиться Ярмоленко в Києві на майбутній сезон? (Весело сміється). Адже давно відома моя позиція: так, я хочу спробувати себе в іншому чемпіонаті, в хорошому клубі, але все буде залежати від того, чи надійдуть пропозиції і влаштують вони «Динамо» і мене самого.
При цьому від’їзд особисто для мене надзавданням не є. Виїхати хотілося б не тому, що мене тут щось не влаштовує: я граю вдома, при рідних вболівальниках, в команді, за яку вболівав з дитинства. Скажу більше: якщо перехід цього літа не відбудеться, я плакати не буду. Адже нам належить виступ у груповому турнірі Ліги чемпіонів.
– У той же час в недавньому телеінтерв’ю ви обмовилися: «Не хочу в тридцять років сидіти і жаліти про те, що була можливість поїхати, а я – залишився». Тримайте в думці приклад свого ровесника з іншого українського клубу, який начебто збирався, але так поки нікуди не перейшов?
– Ніяких паралелей проводити не хочу – готовий відповідати тільки за себе. Але так виховали батьки: у будь-якій справі звик чинити по совісті. Дуже поважаю і президента нашого клубу, і вболівальників, і весь Київ, тому хочу піти так, щоб це повага залишалося взаємним.
***
– До речі про батьків: ваша мама сказала, що тепер зі спокійною душею може відпустити сина в закордонний клуб, а батько – що хотів би побачити вас незабаром у англійській або італійській команді. Ваші з Миколою Івановичем симпатії щодо іноземних чемпіонатів збігаються?
– (Сміється). Це думка папи. Але якщо вас цікавить моя позиція, то я б не сказав, що серія А зараз на підйомі. Не сперечаюся, в Італії є хороші команди, але якщо говорити про чемпіонатах, то мені ближче англійська прем’єр-ліга. Ось де хотілося б спробувати свої сили в першу чергу!
– Тепер розумію, чому ви якийсь час тому вирішили підтягнути свою англійську. І як успіхи?
– Займався з викладачем останні три місяці. Не скажу, що мовою оволодів досконало і кажу на нього як лондонський денді, але для спілкування з легіонерами, наприклад, словникового запасу вистачає.
– На коли запланований предметна розмова з Ігорем Суркісом?
– Предметний – тільки коли з’являться пропозиції. В цілому ж президент в курсі мого бажання перейти в закордонний клуб – я тому і продовжував контракт з «Динамо», що не хотів йти вільним агентом. Часу поговорити після закінчення сезону у нас не було – після кубкового фіналу починався збір національної команди, але якщо з’явиться привід для обговорення, ми з Ігорем Михайловичем поспілкуємося після збірної.
– А динамівський головний тренер Сергій Ребров, сам пограв за кордоном і став чемпіоном трьох країн, підтримує вас у бажанні змінити клуб – чи сподівається, що ви залишитеся хоча б до зими?
– Всі розуміють, що в плані розвитку перехід в солідний європейський чемпіонат стане для мене серйозним кроком вперед. Але можна зрозуміти і тренера, перед яким поставлять у новому сезоні високі завдання не тільки на внутрішній арені. Тим не менш, Станіславович мене повністю підтримує.
***
– Погодитеся, до речі, завершився сезон став поки найкращим у вашій кар’єрі?
– Думаю, так і є – навіть якщо не заглиблюватися в інші тонкощі і спиратися тільки на статистику за системою «гол плюс пас».
– Які моменти згадайте, навіть якщо розбудити серед ночі?
– Зберігається В пам’яті кожен матч, незалежно від того, в якому турнірі він проводився, забив я в ньому чи ні. Пам’ятаю домашню зустріч з «Шахтарем», виграну «Динамо» з рахунком 1:0, переможний для збірної поєдинок у Люксембурзі, де мені вперше в кар’єрі вдався хет-трик. А ще – виїзну гру Ліги Європи з «Генгамом», де був видалений. Той випадок стане для мене уроком на все життя.
– Червневі матчі збірної і проводиться в зв’язку з ними австрійський збір неабияк скорочує ваш літню відпустку. Буде можливість добре відпочити?
– Щодо відпустки, скажемо прямо, я сильно не парюся: виступ у збірній для будь-якого гравця – престиж і велика честь. Але добре, що в клубі тренерський штаб увійшов у наше становище. Пам’ятаю, після чемпіонату Європи Юрій Павлович Сьомін дав нам всього п’ять вихідних: начебто і починається новий сезон, а ти ще не відійшов від старого, голова не встигла перейти. А зараз – остання гра в національній команді 14 червня, а у відпустці ми до 28-го. За два тижні можна як слід відпочити.
***
– Ваш син, якого ви одного разу вже виносили на поле на руках, за два дні до дворіччя вперше ступив на газон «Олімпійського» – і навіть забив перший гол…
– Після гри з «Олімпіком» вирішив показати Івану Андрійовичу ближче, де тато працює. (Сміється). Кинув йому м’яч – і не очікував, що він поведе його у ворота. Зізнаюся, був не впевнений, що йому це здасться цікавим: вдома, буває, даєш м’яч, а син його в бік – і до машинок.
Видно, спрацювали акторські задатки. Вирішив: раз навколо стільки глядачів, треба щось зробити, щоб поплескали і по телевізору показали. А якщо серйозно, то зрозуміти в такому віці, що йому дійсно подобається, поки складно. Але намагаємося поменше давати Вані в руки айпади, айфони – з телефоном в руках дитина може зависнути на півгодини або навіть більше, натискаючи на екран. Так що робимо акцент на розвиваючих іграх – мені приємніше, коли дитина не сидить на місці, а бігає, стрибає, веселиться. У ці моменти, мені здається, він, більш щасливий.
– Майбутньої восени у вашій родині знову очікується поповнення. Причому зі слів Миколи Івановича, який сказав, що буде і з онуків виховувати футболістів, можна зробити висновок, що знову очікується хлопчик…
– Це знову ж думку папи, яке не візьмуся поки ні підтвердити, ні спростувати. (Посміхається). Ми з Інною знаємо, хто буде, але нікому не говоримо – тим більше пресі.
– Є питання, на який, припускаю, можете дати відповідь вже зараз: народиться друга дитина – зробите татуювання і з його ім’ям?
– А що залишається? (Сміється). Не те підростуть діти – і Ваня стане підколювати молодшого дитини в сім’ї: моє ім’я у тата на руці написано, а твоє немає. Треба показати їм, що обох люблю однаково…
