Дуже схоже, що нинішнє міжсезоння встановить сумний рекорд по результату з чемпіонату України іменитих футболістів. Зірки потягнулися на Захід, середній клас – у Східну Європу і амбітні клуби Казахстану і Азербайджану, а виконавці скромніше – в клуби Молдови, Мальти і т. д.
Ще одна категорія – це іноземці, чимало часу пограли в Україні і на схилі футбольних років відправляються тепер догравати або на батьківщину, або в клуби рангом нижче. Покинув «Шахтар» Ілсінью, Бетао повернувся в непогано знайомий французький «Евіан», Константиос Макрідіс відправився в кіпрський АПОЕЛ, а Йован Маркоскі буде захищати кольори сербського клубу «Напредак».
Що ж спонукає прим нашого чемпіонату до футбольного пилигримству? Звичайно, в першу чергу, війна в нашій країні. Як не гірко це визнавати, але Україна зараз – дуже незатишне місце для проживання і застосування своїх професійних умінь.
Футболістам і їх сім’ям хочеться стабільної, розміреного життя, а у нас – американські гірки, іменовані в західних парках атракціонів «росіянами». Відразу тебе може закинути на саму вершину, а потім так само стрімко опустити вниз.
Цунамі нестабільності лякає не на жарт, а екстремалів, як виявилося, серед прекрасних гравців не так багато. Друга причина, по якій наші клуби змушені розлучатися з провідними футболістами, – фінансовий fair play. У всіх на вустах приклад московського «Динамо», неабияк перебравшего з витратами і позбавленого евровиз на чималий термін. Повторити долю цього клубу не хоче ніхто. Тому хочеш – не хочеш, а продавати недешевих футболістів доведеться. Потрібно показувати свій заробіток евроревизорам. А в наших умовах продаж гравців – одне з небагатьох засобів поповнення клубної скарбниці.
Не варто скидати з рахунків і, власне, спортивний фактор. І Дуглас Коста в «Баварії», і Луїс Адріану в «Мілані», і Євген Коноплянка в «Севільї», і Фернанду в «Сампдорії» хочуть і, переконаний, отримають можливість розвиватися як футболісти. Варясь в котлах серії А (найсильнішу італійську лігу ще іменують «розпеченій сковорідкою»), бундесліги і приклади, недовго відшукати шлях до прогресу. Та й титулами, граючи за такі клуби, можна буде розжитися – чого вже там.
Переходи Дениса Дедечка в «Астану», Віталія Вернидуба в «Габалу», Сергія Яворського в «Тобол» трохи з іншої серії, але вірю, що всі перераховані гравці потраплять в досить конкурентну футбольну середовище і не зупиняться у своєму футбольному розвитку.
«Через формату чемпіонату не можемо підписувати якісних гравців», – заявив в одному зі своїх інтерв’ю наставник «Шахтаря» Мірча Луческу. Ось вже проблема з проблем! Невже вся справа в цьому? Чомусь коли гірники панували на внутрішньоукраїнську арені, формат не викликав у їх тренерського штабу особливих претензій. На донбаську землю прийшла війна – і, постійно підкреслюючи свою аполітичність, грішити на формат, бачачи в ній першопричину всіх бід нашого футболу, несерйозно.
Словосполучення «такий чемпіонат» (своєрідний аналог пізньорадянського «ця країна»), сказане з неприхованою зневагою, очевидно, буде повторюватися представниками донецького табору не раз по ходу майбутнього сезону. І наш хіт-парад висловлювань, ймовірно, поповниться варіаціями на цю тему. Втім, якщо з самого початку турніру справи у «Шахтаря» підуть добре, можливо, риторика на адресу чемпіонату і не буде настільки принизливою.
Зрештою, до рівня 1990-х, незважаючи на всі нарікання, ми не відкотилися – не скажу, правда, що є гарантія від подальшого падіння. Наш чемпіонат зараз нагадує по своїй силі, швидше, самого себе на початку ХХІ століття – періоду, який можна назвати епохою становлення. Різниця лише у тому, що тоді йшло поступальний рух вгору, а зараз процеси йдуть в зворотньому напрямку.
Звичайно, очікувати припливу зірок в нашу прем’єр-лігу у нинішнє міжсезоння було б наївно. Оглядачі традиційно назвуть таку ситуацію шансом для доморослої талановитої молоді. Не буду сперечатися. Скажу лише, що молодь теж розуміє, як непроста ситуація в країні, і також поглядає в бік зарубіжжя.
Але, як би те ні було, у футбол в Україні будуть грати завжди. Дитячо-юнацькі школи відчувають приплив хлопчаків, які бачать себе Шовковскими, Гусевыми, Тимощуками, Візниками і Коноплянками. Трансфери в найсильніші ліги світу – реклама того, чого можна досягти копіткою працею. Нескладно вивести закономірність: кожен успішний трансфер представника нашої прем’єр-ліги на Захід – сплеск ажіотажу у вітчизняних футбольних школах.
Дай-то Бог, щоб ця ланцюжок не переривалася! Пам’ятаєте радянський слоган «Від масовості – до майстерності»? При всій своїй топорности в ній було раціональне зерно…
