Непростим видався для українських арбітрів п’ятий сезон при владі П’єрлуїджі Колліни. Команд, а стало бути, і ігор стало менше. Природно, менше і заробіток.
З фінансових причин довелося відмовитися не тільки від новомодного зникаючого спрею (балончик у постачальника коштує 6 доларів, а на гру їх потрібно три штуки), але і від практики використання додаткових асистентів арбітрів.
А це теж якась надбавка до зарплати. Напевно, якщо клуби бачили б зрушення на краще від впровадження зайвої пари очей за воротами, вони б знайшли можливість розщедритися. Але, на жаль, доводів на користь насаждавшегося нововведення не дуже-то знайдеш, навіть дивлячись на ігри єврокубків, що вже тоді говорити про наших реаліях. Рекордсмен України за кількістю проведених зі свистком матчів Сергій Шебек якось навіть зазначив, що аналіз попереднього сезону виявив 50 випадків бездіяльності додаткових суддів і тільки в дев’яти моментах їх підказки були своєчасними. Так що справа не в небажанні клубів витратити додаткові 79 тисяч гривень (за тодішнім курсом), а в кваліфікації головного арбітра і його асистентів на лінії.
Арбітри теж не кажуть, що справа тільки в грошах, хоча й скаржаться трохи, що за свій рахунок доводиться оплачувати тренажерні зали, басейни та бігові доріжки – все ж ставки служителям порядку обчислюються у.е. Але в умовах ускладненої ротації судді втрачають тонус і перестають прогресувати. Що вже тоді говорити про арбітрів другої ліги, де в турі всього п’ять матчів.
Добре хоч керівництво більш менш забезпечило практикою українських суддів ФІФА, яких у нас аж семеро – Ярослав Козик, Анатолій Жабченко Анатолій Абдула, Євген Арановський, Юрій Можаровський, Олександр Дердо та Сергій Бойко. Всі вони добилися такого статусу вже при Колліні, і з 2012 року Україну у когорті суддів ФІФА представляє ця «чудова сімка». Менше семи матчів, не рахуючи кубкових, ніхто з них не відсудив. До речі, якщо зараз «гросмейстерський» рубіж у 7 ігор прем’єр-ліги подолали 18 осіб, то рік тому їх було 22, два роки тому – 18. Але більше десяти ігор зараз провело лише семеро…
Зрозуміло, що еліта повинна працювати більше, щоб вистачило ігрової практики перед важливими зустрічами за кордоном. Але, на жаль, і їх більше не стало. Не те, що у жінок, де Катерина Монзуль (один з її асистентів – Наталія Рачинська, чимало попрацювала в нашій прем’єр-лізі) підкорює вершину за вершиною. У Канаді на жіночому чемпіонаті світу Монзуль довірили судити фінальний матч США – Японія (5:2).
У чоловічому суддівстві показник класу – мінімум групові турніри Ліги Європи. В Україні на цей рівень стабільно виходить лише 38-річний Євген Арановський, в послужному списку якого три гри такого рангу у вересні, жовтні і листопаді і два матчі відбору Євро-2016. А навесні минулого року він відсудив нехай і товариський, але все ж знаковий матч національних збірних Іспанії та Італії. Можна сказати, повторення фіналу Euro-2012.
Інші ж і цим похвалитися не можуть. В кращому випадку – матч-другий у кваліфікації єврокубків (про весняних плей-офф ніхто навіть і не мріє – що вже тоді говорити про «великих» фінальних турнірах). Хіба що Сергію Бойку довірили матч Ліги Європи між румунською «Астрою», яку тоді, між іншим, тренував Олег Протасов і «Селтіком» (1:1), так відбірковий матч Euro-2016 між Бельгією та Андоррою. Негусто…
Можливо, це пов’язано з тим, що в суддівському комітеті УЄФА дуже задоволені практикою, яку отримують українські арбітри у внутрішніх чемпіонатах. Але тільки зовсім недавно – точніше, 18 червня, в той же день, коли новим головою комітету арбітрів замість Василя Мельничука куратор наших суддів П’єрлуїджі Колліна призначив свого колишнього асистента Лучано Промені, італійський бос публічно наголосив існування нагальної необхідності зменшити кількість арбітрів у списках. Мета – зрівноважити його з потребами професійних ліг України. До речі, по суті, це була єдина чітко сформульована до нас претензія з боку комісії УЄФА.
У наших тренерів питань до суддівства було куди більше. Наставник донецького «Металурга» Володимир П’ятенко після матчу з «Ворсклою» в 4-му турі прямим текстом сказав арбітру Віталію Романову, що той убив його команду. В останньому перед перервою турі ледве уникнув суду Лінча броварчанин Дмитро Кутаков, благоволивший, на думку Віталія Кварцяного, «Металісту» у матчі з «Волинню». Суддя змушений був тікати з луцького стадіону, рятуючись від розлюченого натовпу, не забувши перед цим оголосити про закінчення зустрічі («Волині» згодом було присуджено технічну поразку).
Помилялися не тільки «рядові» судді, але й еліта, хоча, можливо, частина звинувачень на їхню адресу з боку експертів – екс-арбітрів, декого з яких сміливо можна назвати «збитими льотчиками», викликані особистими антипатіями. Багато критики лунало на адресу Євгена Арановского. Анатолій Абдула після проваленого їм кубкового матчу «Шахтар» – «Дніпро» зазнав запеклим нападкам обох сторін.
В який вже раз начудив Віктор Швецов, сумно відомий за засчитанному їм голу рукою Сергія Кузнєцова в матчі між «Севастополем» і запорізьким «Металургом», який міг стати вирішальним у боротьбі за вихід до прем’єр-ліги в 2012 році. Олексій Бєлік тоді вимовив історичну фразу: «Є англійська Прем’єр-ліга, є іспанська Ла Ліга, а у нас перша ліга – базар-ліга, купи-продай». Швецова тоді покарали, але не за це, а за неправильно оформлену відрядження. Він вже попрощався було з суддівством (за віком), але спеціальним рішенням був повернутий у великий футбол вже по досягненні 45 років. І все йшло нормально аж до злощасного матчу «Волинь» – «Динамо», в якому одесит, як здалося, надто вже радісно понісся пред’являти киянину жовту картку, обрекавшую його на пропуск матчу з «Шахтарем».
Попередження потім скасували. У відповідь гендир «Шахтаря» Сергій Палкін, як і обіцяв, відкрив ящик Пандори. Вимоги переглянути те чи інше покарання посипалися як з рогу достатку. Все більше з донецького клубу. До речі, після того туру «імені Швецова» більше не судили в прем’єр-лізі ні він, ні Дмитро Кутаков, ні киянин Сергій Скрипак. На зміну їм йде нове покоління – херсонець Ігор Пасхал, вже дебютував у заключному турі чемпіонату, і представник славної суддівської династії киянин Микола Балакін, якому поки не пощастило – матч між «Чорноморцем» та «Металістом», на якому він повинен був працювати, не відбувся.
