Колишній нападник київського «Динамо» Максим Шацьких розповів про інтерес англійських клубів, нічних перевірках від Дем’яненко та амбіції у аматорському «Русі».
– Чи можна назвати ваш перший рік в «Динамо» найуспішнішим?
– Складно сказати. Якщо брати сезон в цілому, то могли зробити і більше. Хоча результат того чемпіонату говорить сам за себе – ми не програли жодного матчу. А «золото» і зовсім взяли задовго до фінішу, серйозної конкуренції у нас не було. Але все одно догравали з ще більшим бажанням. Хороша взагалі банда тоді була в «Динамо». Для мене це був перший сезон в команді, я ще не до кінця розумів, що відбувається і де перебуваю. Але з такими хлопцями було легко швидко влитися в колектив. Завдяки їм, знову ж таки, я і став тоді кращим бомбардиром в ЧУ. Стільки моментів хлопці для мене створювали. Нещодавно згадували з Олександром Хацкевичем матч у Запоріжжі, коли ми вдвох вийшли на воротаря і він мені скотив м’яч, щоб я пробив у порожні ворота.
– Ви ж могли опинитися в «Спартаку», але приїхали в Київ. Прямо детективна історія…
– Та не було особливо детектива. «Спартак» мною зацікавився, коли в клубі дізналися, що я ось-ось опинюся в «Динамо». Приїхали, почали обіцяти золоті гори. Але я чесно сказав, що, по-перше, це була моя мрія – грати за «Динамо», а по-друге, я вже був у москвичів на перегляді. А тут виходить, що я раптом сильно змінився і додав у грі? У Києві ж, коли вже спілкувався з Валерієм Лобановським, його цікавило, як я бачу себе в тій чи іншій ситуації в грі, в результаті наші думки співпали. Та й до міста я звик моментально. Один мій друг, з яким я в Росії грав, відразу сказав, що з Києва важко виїхати. Так і вийшло. Дружина закохалася в місто теж, і іншого їй досі не треба.
– Ви приїхали сімейною людиною, ночами вам перевірки тренери не влаштовували?
– Чому ж? Було і таке. Один раз… тоді Ми з дружиною ще здивувалися, хто це у двері дзвонить майже в 11 годин вечора. Дивлюся у вічко, а там стоїть Анатолій Дем’яненко (на той момент асистент Лобановського. – ред.). Увійшов і каже: «Повз проїжджав» (сміється). А жили ми по сусідству. Загалом, познайомив його з дружиною, випили чаю, і він пішов додому. Було помітно, що Анатолій Васильович відчував себе трохи ніяково, адже він не сам вирішив в гості заїхати, а за дорученням головного тренера. Адже Я тоді тільки прийшов в команду, був новачком. Напевно, вирішили подивитися, сиджу я вдома ночами. Це я вже потім зрозумів, у чому справа.
– Багато клубів цікавилося вами за час кар’єри в «Динамо»?
– За чутками знаю, що десь у другій половині 2000-х мною цікавився «Галатасарай», але клуби не домовилися. Така ж історія була і з «Крилами Рад», це вже коли контракт з «Динамо» закінчувався. Ну і нібито після перемоги над «Ньюкаслом» мене забрати Боббі Робсон хотів. Не знаю, що з цього правда, але не шкодую, що у підсумку я залишився в «Динамо». Самі подивіться: далеко не всім вихідцям із Союзу вдавалося закріпитися в Європі в серйозних клубах. Рік-два – і все.
– Зате в Україні ви стали найкращим бомбардиром в історії чемпіонатів…
– Не буду приховувати, це приємно – потрапити в історію. Але сам я за цим не слідкував, хіба що коли один гол до рекорду залишався, мені постійно телефонували і питали: «Ну коли ж?» Я всіх заспокоював і казав, що цей самий 124-й гол нікуди не дінеться. Вже один м’яч я в будь-якому стані здатний забити.
– Який гол запам’ятався найбільше?
– Мабуть, коли забивав «Дніпру» на «Олімпійському» у ЧУ-2005. Розіграли непогану комбінацію, і мені вдався класний удар вліт метрів з 30, влучив у дальню «дев’ятку». Слава Кернозенко досі мені згадує.
– Чому ви вирішили цього літа перейти в аматорський «Рух»?
– Ось 28 липня команда вже збирається. Я спеціально з’їздив подивитися умови. Все, що там потрібно робити, – грати у футбол. Для мене це найголовніше – отримувати кайф від того, що робиш. А то, починаючи з «Астани», все якось не щастить. «Арсенал» закрили, то в «Говерлі» півтора роки мук. До того ж зараз ще ведеться робота і по деяким варіантам з Англії. Інтерес є. Але забігати наперед не буду. Як буде точно відомо, відразу ж все дізнаються.
– У «Фейсбуці» є ваша сторінка. Самі ведете?
– Ну, не зовсім веду… Взагалі, мене дружина зареєструвала, я ж всякими соцмережі не захоплююся. А тут ось просто зручна штука, щоб читати новини. Більше мене ніде точно не буде.
