Про бичка Ярмолу

Псевдонаучно-алегорична історія про те, як варвари продавали першому зустрічному кращого племінного бичка з не належить їм ферми.

Молода поросль, що нахлинула в київську футбольну журналістику з місць і закладів, де великими гешефтами ніколи і не пахло, як може переконує таких же нещасних і довірливих у тому, що світ великого спорту влаштований так само, як олійниця при оборі – доживає останні дні артефакт епохи натурального обміну.

Однак ті, хто мав необережність навіть мимохідь ознайомитися з працями Адама Сміта і подібних йому буржуйських пророків, здогадуються, що ще задовго до настання ери глобалізації – в урбаністичному світі розділеного праці – ускладнилися не лише засоби виробництва, але і прийоми торгівлі.

Та що говорити, якщо навіть на самому глухому базарі продавець і покупець споконвіку влаштовують біржу, бажаючи підтвердити своє торговельне реноме хоч якихось, нехай і суто символічним прибытком. Той, хто вміє це робити краще, як правило і залишається задоволеним…

А тепер від очевидного – неймовірного.

На трансферний ринок літа 2015 року чутка вивела бичка Ярмолу. Відмінного, цілком дозрілого для продажу гольового виробника. Ферма його цінувала, всезнаюча публіка теж. Всі понимаюли – товар дійсно хороший, і якщо справа дійде до продажу такого нестримного бізона просити треба такі ж породисті відступні.

І все б добре, та адекватних покупців не було. До пори, До часу. Відразу, правда, знайшовся один. Перший зустрічний з Стіг Сіті. Так, закордонний, але по їхніх зарубіжним мірками, скажімо прямо – теж з глушини. І, зрозуміло, тієї ціни, яка зробила б задоволеним потенційного продавця, такий годувальник не запропонував.

Що було робити? Як бути? Всі ж бачили – буйвол начебто вже цілком дозрів і навіть морально готовий до поліпшення породи світового стада… Свідки торгу – роззяви, як звичайно, за нього стояли горою поголовно. А фермер – уперся, не дарував вам угоді. Його останнє слово було – ноу! Мовляв, наш кращий буйвол варто багато більше. Не кажучи вже про те, що він ГІДНИЙ БІЛЬШОГО!

Час минав, а купча так і не була оформлена. Базар кипів – кожен кидав свої справи, всім трудовим колективом вони насідали на продавця, ясна річ, буржуя, скнару і паразита. Покупець – той що із зарубіжного глушини, природно, більше за всіх був задоволений. Йому і торгуватися далі вже не доводилося. За нього все робили ті, чиїм ідеалом світу залишається обори та олійниця.

У підсумку та угода так і не відбулася…

А що ж фермер? Будьте впевнені, він знайде іншого купця. Правда, торгуватися з ним стане вже не на базарі. Знайде свободу і бичок Ярмола, щоб якось сказати спасибі тим, хто призначив гідну його породи ціну і утримав від випасу аби в якому стаді.

…Кажуть, одного разу, подивившись на це торжище звідкись згори, Адам Сміт і сів за конспекти.

«У варварському стані суспільства, – констатував він не без смутку, будучи сповнений співчуття до всіх довірливим і нещасним, – знаряддям обміну була худоба; і хоча худобу був дуже незручний для цієї мети, однак ми знаходимо, що в давні часи предмети часто оцінювалися за того кількістю худоби, яке давалося в обмін на них».

Жирна крапка.

footclub