На літні канікули Воронін з усіма рідними приїхав до рідної Одеси, де в цьому році завершили будівництво будинку в престижному районі Совіньйон. Проект та дизайн робили українські фахівці, меблі замовляли в Європі.
Це житло екс-нападник збірної України любить так само, як і німецьке сімейне гніздечко. І на запитання, де ж Вороніни вирішили залишитися на ПМЖ, ухильно відповідає: «Не хочу нічого загадувати наперед. Життя покаже!» Такий же настрій у нього на рахунок професійної діяльності. Поки Андрій планує отримати тренерську ліцензію, і відкрити фотостудію для дружини Юлії.
Воронін також розповів, як розвивається його одеський бізнес, що приносить безробітним футболістам дохід і з ким з колишніх колег він зустрівся після приїзду в Україну.
– Судячи по десяткам фото у соціальних мережах, ви насолоджуєтеся своїм новим домом в Одесі. Як довго його будували?
В 2008 році ми почали його будувати, через рік вигнали коробку. Потім все призупинили, бо у мене взагалі не було часу для літніх відпусток. А влітку минулого року вирішили з Юлею знову запустити роботу над будинком. Тому що втомилися вже, по приїзду додому, жити в якихось санаторіях або знімних будинках. Захотілося свого!
– Проект робив відомий одеський художник?
– Проект будинку – так. Це Арсен Челідзе, мій давній друг, якого, на жаль, вже немає в живих… В 2007 році, коли я взагалі зважився побудувати будинок, ми хотіли чогось незвичайного, не такого, як у всіх. Арсен був одним з тих, хто свого часу робив «Ібіцу» (розважальний комплекс в Одесі – Авт.) Я подзвонив йому і попросив придумати щось яскраве і нестандартне, і щоб були колони. А вже дизайн інтер’єру довела до розуму наша одеська студія інтер’єру «Декарт».
– Робили якісь елементи «розумного будинку», що так популярно зараз?
– У нас є сонячні батареї. Влітку вони працюють на підігрів басейну, взимку – опалюють будинок. За комунальні послуги все одно платимо, звичайно. Але, все одно, ця міра допомагає економити, в Одесі ж достатньо сонячних днів у році.
Встановити батареї запропонував мій тато. Я не можу назвати його виконробом (сміється), але так воно і вийшло з цим будівництвом – він контролював усе. Багатьом здається: ай, лише б гроші були! Але ні, будівництво будинку – це безліч нюансів. І якби не бажання папи зробити все для родини, для онуків – то цей будинок не вийшов би таким, яким він вийшов.
Будинок Вороніних в Одесі
– Всі ваші дітки дуже дружні між собою. Ви вчите їх цього, або так закладено природою?
– Це на фотографіях вони так дружні (сміється). Іноді їх треба мирити, всяке буває, це ж діти. Але коли вони розлучаються – відразу починають нудьгувати. Андрій з Сонею довго один без одного не можуть! Ми з Андрюхою якось поїхали на два дні в Барселону на гру. Так Соня дуже переживала, коли брат повернеться, плакала. Не так по татові сумувала, як по братові. І Машку (дочка Вороніна від першого шлюбу – Авт.) якщо довго не бачить, починається: «Коли Маша приїде, коли ми побачимося?» Ми намагаємося, щоб все було добре.
– А до молодшого Даніелю є якась дитяча ревнощі?
– Ні, навпаки – вони дуже люблять маленького братика. Соня говорить: «мій солодкий пупс!» Андрюха постійно крутиться біля молодшого, і коли той плаче – починає кривлятися, робити всякі смішні мордочки, щоб підбадьорити і заспокоїти. Ще не було жодного разу, щоб вони пройшли повз, і не підійшли поцілувати або обійняти Даніеля.
– Старший син у Німеччині ходить на тренування з футболу. Ви, спостерігаючи за ним, даючи якісь поради, відчуваєте в собі бажання стати дитячим тренером?
– Ні. Для цього потрібно дуже велике терпіння, витримка. Та й в принципі тренерство – це не моє. Але не буду зарікатися! Я хочу піти повчитися, отримати документи, щоб ліцензія була. Може і буду асистентом, або другим тренером.
– Нещодавно у вас був досвід роботи коментатором, коли аналізували гру «Динамо» – «Шахтар». Які відчуття?
– Непогано, цікаво. Хвилювання не було, тому що за футбольну кар’єру довелося багато спілкуватися з камерами, мікрофони бачив. Правда, довго стоїш: одну фразу сказав – і стоїш чекаєш ще півгодини, поки тобі дадуть слово знову. Коли мене запросили, я спочатку відмовлявся. Але якщо будуть цікаві ігри та пропозиції у майбутньому – відмовлятися не буду.
– А які професійні плани у вашої дружини Юлі? Вона останнім часом активно займається фотографією, часто публікує свої знімки.
– Вона мріє відкрити власну фотостудію, і в недалекому майбутньому це станеться, якщо все буде добре. У неї добре виходить, її часто просять зробити фотографії. Коли ми з друзями на відпочинку – Юля постійно з камерою бігає, всіх фотографує. Деякі приїжджали до нас додому з різними нарядами, Юля робила їм фотосесії.
– Як розвивається ваш сімейний бізнес – дитячий розважальний центр в Одесі?
– Ситуація в країні не дуже хороша, зі всіма цими подіями і курсом долара. Але центр не простоює, люди є завжди, все йде добре. Може бути, не так добре, як ми собі планували спочатку. Але діти ходять, їм подобається, вони отримують задоволення – і це гріє мені душу.
– Ваші діти були там?
– Кожен день! Я вже втомився їх туди возити (сміється). У Німеччині ми бачили мало таких великих окремо стоять ігрових центрів. А цей поряд з будинком, і там же все можна. Так що, вони вже відірвалися по повній програмі.
– Всім цікаво, з чого живуть футболісти, які завершили кар’єру? Відсотки з депозитів, якісь бізнеси?
– Різні історії. Багато хто, до речі, залишилися обдурені шахраями: вклали великі суми в бізнес, в якому не розбиралися, бо жили футболом, але ніяких дивідендів в підсумку не отримали. Зі мною такого не сталося – були хороші вчителі і приклади. Мені пропонували вкласти великі гроші, і обіцяли отримати великі відсотки. Але я скептично до цього ставився завжди. Сьогодні одне із джерел мого доходу – це дитячий комплекс «Чарівний світ».
– З ким із футболістів дружите, і встигли зустрітися в цей приїзд?
– Коли хлопці грали суперкубок («Данамо» і «Шахтар» змагалися 14 липня в Одесі – Авт.), я приїжджав до них у готель. Бачилися з Сергієм Ребровим, з Олександром Шовковським, з Гусєвим, з Сергієм Федоровим. Загалом, з тими, з ким ми грали в свій час. Ми посиділи, повспоминали наші футбольні моменти. Це дуже приємні зустрічі.
