Випуски «Великого футболу» і «Профутбола» 6 серпня 2015 року кардинально відрізнялися один від іншого. І по контенту і за хронометражем. Це не дивує. Холдинг «Україна», куди входять «Футбол 1 і 2», володар телевізійних прав на трансляцію і на будь-які хайлайты Відбірного турніру Євро-2016. «Плюси» такими правами не володіють, отже, навіть тема матчу за участю збірної України вимушено будувалася не на відео, а на фото, коли стосувалося показу фрагментів самої гри. Крім цього, сітка трансляцій ігор кваліфікаційного турніру в недільний вечір на каналі «Футбол 1» була до межі насиченою. Тому час самого ВФ було скорочено вдвічі щодо звичного.
ТЕЛЕПРОГРАМА – НЕ ОКРОШКА
У ПФ таких проблем не було. Передача тривала 1,5 години. Як зазвичай. А з-за відсутності футбольного відеоряду, присвяченого відбору на майбутній чемпіонат континенту, верстку передачі було введено матеріали, абсолютно різні і за жанром і за цільовою аудиторією.
Насамперед, я хочу відзначити головний по значущості матеріал цього випуску ПФ – телевізійне есе Дмитра Поворознюка про збірну України. Так, там не було відео ігрових моментів, але ця проблема не завадила Дімі грамотно, органічно і природно поєднати у своїй журналістській роботі якісні аналітику та емоційний ряд.
Зовсім інша справа – сюжет «п’яний пенальті» за участю збірників України. Сам по собі матеріал творчо цікаво розроблений і режисерами, операторами, він дійсно прикольний. Питання, на кого такий сюжет розрахований? Правильно, на ту частину молоді, хто і в футболі цінує найбільше такі нехитрі «відтягування». Чи оцінять його ті глядачі, хто тяжіє до аналізу, до серйозного глибокого діалогу? Навряд чи. Чи варто поєднувати?
Поруч – теж цікавий, не без краплі доброзичливою іронією репортаж про «товарняку» між «Дніпром» і «Ворсклою» у невідомому досі футбольному центрі Шарівка. Там на настільки значуща за місцевими мірками подію зібралися і стар і млад. Як же місцевим мужикам не втриматися і не посварити м’яч поруч з профі. Знову ж таки, наша рідна, неодмінна «акція» на перегляді футболу – лузання соняшникового насіння. Матеріал не тільки добрий до своїх героїв, але, за великим рахунком, корисний для пропаганди масового футболу в глибинці.
Осібно стоять ще два міцних сюжету: навіть не інтерв’ю, а портретний нарис про Мирона Маркевича на тлі неординарної події – його участі на Форумі європейських тренерів УЄФА в Ньоні, куди Мішель Платіні і сер Алекс Фергюсон запросили буквально всю еліту цієї важливої професії.
Здавалося б, українські любителі футболу всі знають про Мироне Богдановічеві, але в тему без напруги для глядача додані свіжі штрихи, і ми побачили в чомусь нового МБМ, самоироничного, філософськи дивиться на все, що діється навколо його роботи, але при цьому не втратив тренерське горіння.
Сюжет про Маркевича вже тим хороший, що після його перегляду у глядача можуть виникнути три питання питання до авторів, до ведучого і гостям програми в студії:
– чому МБМ названий єдиним українським тренером, що бере участь в цьому форумі? Або Мірча Луческу з 2004 року тренує румунська, італійська або турецький клуб?
– чому досвідчений телевізійник Ігор Циганик, яким зазвичай властива швидка реакція (подобається комусь чи не подобається), не прокоментував два моменти зі спічу Мирона Богдановича, точніше з повчань Фергюсона героя нарису?
А саме: «не коментувати гру на камеру відразу після фінального свистка, а робити це лише після спілкування з футболістами в роздягальні». А як бути з дотриманням Регламентів ФІФА, УЄФА, національних асоціацій і ліг, вимагають ці флеш-інтерв’ю? Або ТБ, де кожна ефірна секунда на рахунку, повинна чекати, поки коуч повернеться з роздягальні? Скільки чекати: 10, 15, 20 хвилин?
І за другим заповітом сера Алекса: «не лаяти при ЗМІ своїх гравців»? Як, почувши подібне, студія ПФ «послала привіт» Віталія Володимировича Кварцяного? Саме подібні реакції і є знак того, що «у студії не сплять».
Ще один цікавий матеріал ПФ – складання збірної стартових турів чемпіонату України Леонідом Кучуком. Тут респект Олександр Олексійович Іщенко, який доказово опонував Кучуку за деякими його кандидатурах. Сам матеріал вже хороший тим, що не залишає байдужими глядачів, а на додачу дав їжу жартівникам, які припустили в Інтернеті, що Леонід Станіславович націлився очолити «Шахтар», якщо клуб залишить Луческу – вже дуже багато в збірній гравців в помаранчево-чорній формі без надто переконливої гри команди в липні – серпні. Втім, це і мав на увазі Іщенко.
Отже, сила-силенна добротних сюжетів, але сумісні вони в одній програмі саме із-за орієнтації на явно різну цільову аудиторію? Вівсянка, сер. Звичайно, «вівсянка» закреслено. Виходить, окрошка, сер.
КАТЕГОРИЧНІСТЬ СУДЖЕНЬ…
Для початку, домовимося «на березі» про правила діалогу. Я чітко за критику, за справжню публіцистику у футбольних ЗМІ. Але таку публіцистику, що не викликає питань вже до самим авторам.
Результат матчу «Олімпік» – «Металіст» минулого чемпіонату, який відбувся 17 травня 2015 року, досі має широкий резонанс. У неділю ПФ зробив матеріал, присвячений цій темі. Разом зі студією хронометраж потягнув на 16 хвилин!
За формою в цілому фрагмент передачі по цій проблемі виявився різношерстий. З одного боку, актуальне інтерв’ю з першим заступником голови Комітету з етики та чесної гри, керівником Служби розслідувань протиправних дій ФФУ Андрієм Мадзяновским. Досвідчений юрист Мадзяновський спокійно і переконливо розповів глядачеві про архіважливість якнайшвидшого втілення законопроекту Андрія Павелка та Андрія Кожем’якіна «Про запобігання впливу на результати офіційних спортивних змагань корупційних правопорушень» у діючий закон. Він навів наочні приклади з італійського та турецького досвіду, де в документах правоохоронних органів левову частку (!) займають матеріали прослушки.
А хто має право на таке дійство? Не федерації точно. Інтерв’ю з Мадзяновским по справі доповнює фрагмент з виступу на Футбольному прес-клубі ФФУ відомого італійського борця з подібною корупцією в спорті Франческо Бублики. Що головне-з спічу глави FederBet? Те, що за цими діяннями любителів дуже великих грошей, по лівому высасываемых з людської схильності до азарту, до ставок, треба стежити постійно. Зараз вони злякаються і притихнут, а завтра – знову повылезают зі своїх щілин.
Це зроблено у двох (!) внестудийных матеріалах – Ольги Зоріною і редакційному, т. к. в останньому не затитрован автор. Але ця деталь не применшує саму роботу.
А що з іншого боку?
– Твердження журналістів, що той же Ігор Кочетов зустрівся зі спортивним директором «Олімпіка» Сергієм Антоновим під час матчу пам’яті Сергія Закарлюки, і після зустрічі «риторика Кочетова» різко змінилася. Натяк на що? Давайте розберемося.
А) Це була «таємна вечеря», з серйозними «пропозиціями», як нам натякають автори (ці висновки зовсім не мої, саме так зреагували фанати в Інтернеті), або це була випадкова зустріч за сотні очевидців на вулиці між Будинком футболу і стадіоном імені Ст. Баннікова? Вважаю, «таємні вечері» у подібній обстановці не влаштовують.
Б) Про що говорили Кочетов і Антонов? Чому б журналістам «Плюсів» не поцікавитися у героїв? Я не полінувався і запитав Кочетова після ефіру, про що була ця розмова. Він відповів: «Представники «Олімпіка» сказали, що у них є додаткові матеріали по даній темі. Він, Кочетов, відповів: «Якщо є, прошу надати їх до нашого комітету». От і все. Додам лише від себе, що Ігор Миколайович віце-президент ФФУ, голова Комітету з етики та чесної гри в силу своєї посади зобов’язаний зустрічатися з усіма, хто може пролити додаткове світло на таку малоапетитну ситуацію.
Далі – більше!
В) В інтерв’ю з Ігорем Кочетовим і Андрієм Мадзяновским виразно чути тезу, що видобуток основної частки доказової бази подібних корупційних діянь, про що я вже писав, по силам лише правоохоронним органам. Ті ж прослуховування, стеження, прихована зйомка та інші оперативно-розшукові дії. Можна скільки завгодно підвищувати градус публіцистичності, обіцяти глядачеві, ми, журналісти, розберемося з цим. І глядачів таке, можливо, «розігріє» і переконає.
Крім тієї частини глядачів, хто є професійними юристами. Ті можуть повторити відомі слова професора Преображенського з «Собачого серця» М. А. Булгакова: «Дайте мені таку бумагу, щоб вона була, як броня!» Такий вердикт винесли члени КДК. Їм, за словами того ж Кочетова, непрямих доказів не вистачило.
Хто їх може дати?
– ФФУ в нинішньому правовому полі? Поки не складається, у неї немає легітимних можливостей на такі дії.
– Журналісти ПФ? Якщо колеги можуть вже, тоді чому відразу не прокурору, не в суд?
Г) Віце-президент ФФУ заявив в ефірі ПФ, що керівництво ФК «Олімпік» пішло на співпрацю з футбольним правосуддям. Що це означає саме в юридичному аспекті, і повинні футбольні розслідувачі зробити крок назустріч, ми не знаємо. Можемо лише припускати, що взаєморозуміння досягається лише кроками назустріч один одному. Наскільки далеко простягаються компроміси, щоб і дізнатися правду, і честь футболу України не затоптати – також «не для широкого загала».
Звичайно, треба відкинути всяку нісенітницю, побачену в західних детективах і бойовиках, про «програми захисту свідків», коли тим і імена міняли, і пластичні операції робили. Але слова «пішли на співпрацю» мають важливий сутнісний зміст. Чи допомогло це співробітництво на даному етапі? Судячи з вердиктом КДК, поки – ні. Якщо як запевняє автор редакційної сюжету: «у Наявності були залізобетонні докази», то професійні юристи так не вважають. І їх позиція не дає ніяких підстав, щоб підозрювати в чомусь недобре їх самих.
Дай Бог, щоб швидше був ухвалений згаданий закон. Тоді і оцінимо ефективність від спільних дій правоохоронців та відповідних комітетів ФФУ.
Ні на що з зазначених «дрібних деталей» в репортажах власної передачі її ведучий не звернув ніякої уваги. У «сухому залишку» виходить, що весь пар гарного і корисного публіцистичного задуму поки йде всього лише в свисток. Якщо сказати м’якше: йдуть в дзвінку риторику.
Особливо послаблюють обґрунтованість, доказовість теми в цілому слова Ігоря Циганика у висновку: «У мене таке враження…» на що? Або: «кого треба «вбити», а кого-то помилувати». Або: «є завдання «вбити». Від кого завдання?
Що ці гучні слова означають, якщо не особисті оціночні судження. Не більше того. Хіба вони не є синонімом раніше улюбленого Ігорем «здається»? Не хочеться реагувати у відповідь на такі затерті «докази» грубою, але усталеною реплікою: якщо здається, то все відомо, що далі треба робити…
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
ПФ все ж не пріснопам’ятні «Дом-2» і не «Вікна» Нагієва. Припустимо звернення ведучого програми до значно більш старшому його самого по роках А. А. Іщенко: «Заспокойтеся!»? Притому, що експерт щодо модератора і в цю хвилину, і протягом усього ефіру був незворушний як Удав. Ну, а далі – взагалі «апофигей» від Цыганика: «Не дратуйте мене!» – це реакція на заперечення експерта по одному з питань дискусії. І як бажаєте розуміти цей факт? Типу – є дві думки: моя і неправильна?
Нещодавно колектив ПФ гучно відзначав 5-річчя програми. Іноді складається враження, що її ведучий явно затримався в цьому віці…
