В студію «Профутбола» 13 вересня 2015 року був запрошений президент ФФУ Андрій Павелко. Правильний крок з обох сторін назустріч один одному: і керівництва Федерації футболу країни та футбольного ТБ.
Благий задум
До того ж досить нетиповий крок. Особисто я не пригадаю, коли востаннє керівник асоціації, або ПЛ, або конкретного футбольного клубу спілкувався у прямому ефірі української футбольної передачі не 3 – 5 хвилин по телефону або за допомогою інтерв’ю поза студії. А від першого до останнього кадру передачі, майже 1,5 години.
Варто відзначити і вдало підібраних на цей вечір експертів. Олега Венглинського та Максима Калініченка (при всій повазі до інших їхніх колег) виділяє не тільки вміння логічно, грамотно та зрозуміло для глядачів викласти власну позицію. Це не все, що відрізняє їх стиль роботи в програмі. Коли такі відомі в минулому футболісти бачать необхідність, вони самостійно піднімають нову тему або розгортають сюжетну лінію діалогу так, що телеаудиторії він стає більш цікавим.
Підводні рифи
Отже, зазначені фактори предрасполагали до успішного на високому телевізійному рівні ефіру. Однак після перегляду у мене не склалося такого милостивого відчуття. Чому? Головну помилки творців останнього випуску ПФ я бачу в неефективному сценарному побудові програми. У спробі поєднати непоєднуване. А саме поєднати, з одного боку, звичне інформаційно-аналітичний огляд восьми матчів, які пройшли на минулому тижні: гри збірної України зі словаками на виїзді плюс семи матчів минулого туру вищого дивізіону України та, з іншого боку, повноцінний діалог, покликаний висвітлити найактуальніші проблеми нашої футбольної життя. Інакше, навіщо взагалі запрошувати керівника національної асоціації?
Що ж кинулося в очі будь-якому пересічному глядачеві, навіть не обтяженого досвідом телевізійної роботи? Коли обговорювалися перипетії на футбольних полях, Андрій Павелко перебував у ролі пасивного спостерігача. Не тому що у нього немає свого бачення гри, але, все ж, він не тренер, не професійний футболіст і виступати тут в якості експерта йому не з руки. Як тільки піднімалися теми важливі для нашого футболу, але далекі від безпосередньо гри на полі, вже експерти мимоволі «сідали в паузу», як жартують у таких випадках музиканти. Хотіли того автори ПФ чи ні, але, по суті, вони запропонували президенту ФФУ роль третього «наскрізного» експерта. Ефективно таке рішення? ККД приблизно, як у паровоза – близько 4%.
Далі – більше. Андрій Павелко були запропоновані для обговорення кілька тем, які в нашому футбольному господарстві постійно на слуху. Лихо не в тому, що це були не новели, а в тому, що практично весь розмова звелася до проблематики, що стосується ПЛ та її клубів. Я зовсім не хочу цим сказати, що федерація повинна бути в стороні. Ні, федерації стосується абсолютно все, що відбувається в нашому футболі. І справа зовсім не в тому, що тієї ж самої ПЛ офіційно делеговані широкі права, і багато питань доречніше було б поставити її керівникам.
Ефір ПФ програв як раз із-за того, що ведучий і його колеги зовсім не цікавилися, які проблеми вирішує ФФУ у масовому, дитячому та інших напрямках футболу. За які вона відповідає і в соціальному плані перед своїм народом, і за які її діяльність строго оцінює міжнародна футбольна сім’я, простіше – ФІФА і УЄФА.
Про формі діалогу
Не приховую, десь на початку програми, в її «розгінного» стадії я порадів за Ігоря Циганика: він більше, ніж раніше, слухає співрозмовників, менше перетворює діалог у власний «сольник». Але, на жаль, радість була недовгою. Зараз вже неважливо, що послужило причиною того, що кілька фрагментів передачі виявилися елементарно зім’ятими. Чи То режисери «вухо» підганяли ведучого, то сам модератор кудись поспішав. Але далася взнаки стара хвороба – він знову недослушивал того ж Венглинського, який докладно, а не «галопом по Європах» розбирав поточну тему, Ігор знову безцеремонно перебивав експертів.
А як розуміти доречність в ефірі завзятих смішків ведучого? Звичайно, ПФ – не траурна програма, але якщо журналіст таким способом хотів висловити свою реакцію на відповіді співрозмовників, то для глядача однозначно корисніше було б заперечення журналіста, якщо той з чимось почутим не згоден. Впевнений, керівник асоціації знайшов би нові аргументи, і в результаті склалася б корисна дискусія. Думаю, від нагловато «веселою» форми реагування модератора більше втратила сама програма.
«Гонка озброєнь»
Я свідомо досі не перераховував порушених у бесіді з керівником федерації важливих тем: від просування у Верховній Раді законопроекту 2243а «Про протидію впливу на результати офіційних спортивних змагань корупційних правопорушень». Від фінансових боргів клубів, зокрема, перед футболістами – і до конкретної ситуації в одному з найстаріших клубів України запорізькому «Металурзі»; до позиціонування керівництва ФФУ з одним з її віце-президентів – Віктора Межейко у зв’язку відомим рішенням суду.
Ні в зазначених і не зазначених тут темах Павелко не уникав прямої відповіді. Він міг погоджуватися з журналістом, міг не погоджуватися, але на всі питання відповідав відкрито. Що в першу чергу глядач почув у його відповідях, крім прямоти? Розумний центризм, свідоме неприйняття будь-якого радикального рішення і заклик до терпіння, коли справа стосується дотримання закону. Зокрема, такий принцип був ясно видно в його відповіді щодо Межейко: давайте не рубати з плеча, а дочекаємося остаточного завершення судового розгляду.
Втім, все це не в новинку. Але саме Андрій Павелко, а не журналісти в студії і в сюжетах визначив принципово нові контури аналізу насущних проблем футболу України та шляхи їх вирішення. У чому це виражається? В його короткій фразі, яку президент ФФУ повторив кілька разів зовсім не випадково. Він оперував нефутбольною терміном – «Гонка озброєнь». Було зрозуміло, що Павелко чітко вказував на фінансове надування бюджетів наших провідних клубів їх власниками з початку «нульових» років, коли все було мирно і чудово. Президент ФФУ першим підняв істотний пласт глобальної проблеми, яку УПЛ чомусь вперто не помічала.
Андрій Павелко не повторював вголос, те, що і так знають усі, про що пишуть журналісти, про що я нагадав тільки що користі від нинішньої діяльності ПЛ – 0! Але кількома репліками він дав зрозуміти провідному ПФ, що всю чесну енергетику (я не пишу слова «гнів») той повинен направити на адресу власників, президентів клубів. Отже, подібна повномасштабне фінансування своїх клубів без пошуків способів самостійно заробляти – через реальні, а не уявні пули – цілком влаштовувала? Головне було показати один одному, хто крутіший? Що і висловив президент федерації словами «Гонка озброєнь».
Чомусь шановні колеги цієї теми першими не стосувалися. Нині зовсім інший розклад і з можливістю тільки підживлювати клуби грошима, і з рівнем зарплат футболістів, і з легіонерами, чия кількість, як вказав Павелко, скоротилася в рази.
Але президент не обмежився лише розстановкою акцентів у визначенні проблем, він ясно дав зрозуміти, що федерація шукає шляхи виходу з кризи, вона створила робочу групу по визначенню грамотного і реального вирішення такої проблеми. І в цій справі повинні солідаризуватися: власники клубів, управлінці, економісти. І журналісти також, я так зрозумів його.
Проте ось ця постановка задачі, нехай і в формі відповідей, навіть реплік з боку президента ФФУ була проведена як раз їм самим, але ніяк не ведучим програми.
Павелко відверто заявив, що такі зустрічі з журналістами у прямому ефірі важливі в майбутньому, він до них готовий. Адже тільки до таких діалогів потрібно серйозно готуватися!
Що робити?
Повернемося до самої телепрограмі. Ставлю контрзапитання самому собі: невже я пропоную звернути огляд поточних матчів, тобто головного, на що взагалі повинна бути націлена циклова футбольна передача? Адже це не спеціалізований телепродукт типу «Діалоги з президентом ФФУ».
Як показав досвід минулого недільного вечора, було б корисніше для самої програми не взагалі прибрати інформаційний блок про матчі, а скоротити його до мінімуму, а в студію замість шановних експертів навіть такого високого рівня, як Венглинський і Калініченко покликати журналістів ПФ, які довели, що вони зовсім не останні публіцисти. Тих же, приміром, Володимира Зверова і Романа Бебеха. І вони б більш глибоко «рили» проблеми нашого футболу, пропонуючи, можливо, альтернативні варіанти виходу з глухого кута. І керівництво ФФУ також у відповідь адекватно набагато глибше розкривало б свою позицію, розповідало б про вже зроблені кроки, або про проблеми, які поки не вдається вирішити. У всякому разі, президент ясно довів, що немає таких питань, перед якими він тушуется, що готовий і сам прагне до діалогу зі ЗМІ задля користі футболу України.
