На деякий час в нашій країні про Едмарі навіть встигли забути. До приходу в «Дніпро» в серпні 2015 року бразильський українець свій останній матч у футболці «Металіста» зіграв у листопаді 2014-го. Перебуваючи на іншому континенті, півзахисник підтримував форму і… нудьгував по Україні.
На мій погляд, людина, що прожив в одній країні більше 10-ти років, обов’язково в неї закохується. Щось схоже сталося і з Едмаром. Цей футболіст прийняв українське громадянство, провів за збірну України 15 матчів, виступав за «Таврію» і «Металіст». І ось надійшов новий виклик: допомогти ще одному українському клубу – «Дніпру». Зігравши за дніпропетровців всього два матчі на внутрішній арені, півзахисник встиг відзначитися забитим м’ячем. Міг відзначитися і в стартовому поєдинку «синіх» в Лізі Європи…
– Едмар, підсумком матчу проти «Лаціо» твоя команда задоволена?
– «Дніпро» налаштовувався тільки на перемогу. Упевнений, ця італійська команда була нам по зубах. Однак футбол – штука непередбачувана, і якщо виходити з того, як розвивалися події на полі, можна сказати, що результат зустрічі для нас прийнятний. Адже не часто вдається відіграватися після закінчення компенсованого часу. Варто подякувати й арбітра, який класно оцінив ситуацію і дав нам можливість закінчити атаку, яка стала гольовою.
– Одразу після матчу ти казав, що в першому таймі футболісти «Лаціо» перегравали вас на підборах. Чому?
– Мені важко відповісти. Не виключено, з-за того, що ми глибоко сіли на свою половину поля, але в другому таймі ситуація, вважаю, кардинально змінилася.
– Що після матчу в роздягальні я сказав футболістам Мирон Маркевич?
– Мирон Богданович був не зовсім задоволений нашими діями, але в той же час відзначив, що поєдинок з «Лаціо» – вже історія, і потрібно готуватися до наступного протистояння. Гра забувається, а результат залишається.
– Після пропущеного на 34-й хвилині м’яч «Дніпру» стало важче, враховуючи те, як вміють оборонятися італійські клуби?
– Безумовно. Раніше ми про це знали, але низка наших помилок призвела до пропущеного голу. Всі принади захисних побудов «Лаціо» ми відчули на своїй шкурі (посміхається). І все ж нам вдалося дотиснути суперника, оскільки наприкінці ми ще більше додали в русі. У цій ситуації респект заслужив Євген Селезньов, який опинився в потрібний час у потрібному місці.
– Одного разу ти теж міг забити у другому таймі. У тому моменті класно зіграв воротар або у тебе не вийшов удар?
– Швидше друге. Хоча м’яч летів у дев’ятку, його політ був не дуже сильним. Разом з тим я б віддав належне Маркетті, який ефектно зіграв у цьому епізоді і врятував свою команду.
– Після першого туру кого вважаєш фаворитом вашої групи?
– Я не змінив своєї думки, яке було і до старту турніру: всі команди здатні на сюрприз. Тим більше що обидва матчі нашого квартету завершилися внічию, а значить, рівні шанси вийти з групи мають «Дніпро», «Лаціо», «Сент-Етьєн» і «Русенборг».
– Здається, що «Дніпро» повільно набирає форму. Або це помилкова думка?
– Кожен може говорити те, що хоче. Ми лише спробуємо спростовувати песимістичні прогнози. До того ж, не варто забувати, що минулого літа команду покинуло декілька провідних виконавців, на їх місце прийшли нові хлопці, в тому числі і я, а для того, щоб навчитися більш-менш розуміти один одного, потрібно хоч трохи часу.
– Ти в «Дніпрі» відчуваєш себе комфортно?
– Звичайно. Колектив у нас чудовий, і я можу тільки подякувати хлопцям, які прийняли мене у свою родину. Кожен підтримує, допомагає, тому немає ніяких проблем.
– Ти підписав контракт на один рік. На більш тривалий термін укласти угоду не пропонували?
– На цьому не варто акцентувати увагу. Пройде рік, а потім подивимося, чи потрібен я буду «Дніпру».
– Ти майже на півроку зник. Де виступав?
– 31 травня у мене закінчився контракт із« Металістом», після чого я полетів в Америку, де тренувався з командою «Форт Лодердейл Страйкерс» з Майамі. Так, я не грав, але весь час працював, стежив за вагою, тому що мріяв повернутися у великий футбол.
– Встиг скучити по Україні?
– А як же. Тут я виступаю більше 13 років, це моя друга батьківщина і я її люблю.
– Запросити тебе в «Дніпро» було особистим бажанням Мирона Маркевича?
– Мирон Богданович знає мої можливості, тому він поцікавився, чи я готовий допомогти команді. Якби я не був впевнений в своїх силах, то відмовився б, а так, довго не думав, оскільки, повторюся, дуже хотів грати.
– З цим наставником ти готовий піти хоч на край світу?
– Ми з ним знайомі вже багато років, він чудово обізнаний про моїх здібностях, ми чесні один з одним. Мирон Богданович знає, що я ніколи не приберу ноги в боротьбі, оскільки знаю, що він на мене розраховує.
– У «Дніпрі» у порівнянні з «Металістом» твої обов’язки на полі не змінилися?
– Ні, граю в опорній зоні.
– Твій найкращий друг в команді – Папа Гуйє?
– (Посміхається.) Так вважають тому, що ми разом виступали в Харкові? Так, ми добре знаємо один одного, але у мене з усіма партнерами рівні стосунки. Тим більше, що з багатьма хлопцями (Денис Бойко, Руслан Ротань, Євген Селезньов) я грав за збірну України.
– «Металіст» з тобою розрахувався?
– Поки що ні.
– Ти приїхав В Україну разом з сім’єю?
– Ні. Дружина залишилася в Бразилії, тому що дітям потрібно йти в школу, і до кінця року ми вирішили залишити все, як є.
– У Дніпропетровську ти знімаєш квартиру?
– Так. Мене все влаштовує. Поки звикаю до міста, він гарний…
– Дружина напевно вміє готувати щось смачне з української кухні. Сумуєш за її страв?
– Звичайно. Її фішка – це перші страви. У Бразилії всі мої родичі обожнюють ці її частування.
– Твоя дружина родом з Криму. У вас залишилася там якась нерухомість?
– Ні. Ми вже давно там все продали, на даний момент у нас з цим півостровом нічого не пов’язує.
– Едмар, тобі 35 років. Скільки ще плануєш виступати на високому рівні?
– Я завжди чекаю на це питання (посміхається). Відповім так: мої ноги ще біжать, тому в найближчі роки, якщо, звичайно, обійдуть стороною травми, ще зможу викладатися по максимуму.
– Якщо ти відчуваєш в собі сили, то напевно є бажання одягти футболку національної збірної України. Чи Не так?
– Михайло Іванович Фоменко ніколи за красиві очі в збірну не викличе. Щоб опинитися в головній команді країни, необхідно відповідати кращим стандартам. Поки я цим похвалитися не можу, але найближчим часом планую бути в оптимальній формі, а що далі – вирішуватиме тренерський штаб.
– Як оцінюєш шанси «синьо-жовтої» дружини зіграти на Євро-2016?
– Михайло Фоменко любить говорити: «Шанси є навіть тоді, коли їх немає». І я з ним згоден. Попереду ще два тури, і в них може статися все, що завгодно.
– Тобто збірну Іспанії можна обіграти.
– А чому ні? У першому матчі адже були можливості, але десь не пощастило. Ті ж словаки іспанців перемагали, так що все в наших руках. Цілком можливо пробитися на континентальну першість, ставши кращою третьою командою серед всіх збірних.
– Повертаючись до «Дніпра», хотів би запитати, на що в цьому чемпіонаті може розраховувати твоя команда?
– «Дніпро» бореться тільки за найвищі місця. Так, не завжди це виходить, але головне, що у керівництва клубу, тренерського штабу і футболістів є бажання бути нагорі, а значить, рано чи пізно в Дніпропетровську зустрінуть команду з трофеєм, будь-внутрішнього або європейського масштабу.
– У поточному сезоні «Дніпро» зможе повторити торішні показники в Лізі Європи?
– Скажи, хіба у вересні минулого року хтось міг припустити, що «Дніпро» добереться до фіналу цього турніру? Думаю, навряд чи. І зараз мені важко відповісти на ваше питання. Все по своїх місцях розставить тільки час. Упевнений в одному: команда зробить все, щоб наші вболівальники аплодували їй за гру і результати. Постійно вигравати ніхто не може, але жага до перемоги у нас буде присутня завжди.
