Про назву. Це не те, що ви подумали. Це зовсім не мої слова. Так один з учасників студії звернувся до свого тезки.
До того ж обізвав його динамівцем. Зізнаюся, я так і не зрозумів, що означає подібне звернення – повага, обурення, глузування… Але все по порядку.
Партійна організація і партійна література
Щасливі мої молоді колеги. Їх у ВУЗах не мучили зубрінням «спадщини класиків» марксизму-ленінізму. З іншого боку, там зустрічаються повчальні опуси. У вже далекому 1905 році вождь пролетаріату опублікував програмну статтю «Партійна організація і партійна література». Головна думка в ній зовсім не хитромудра, Ленін з одкровенням, що доходить до цинізму, віщав: «Літературне (читай: журналістське) справа повинна стати частиною пролетарської справи, «коліщатком і гвинтиком» єдиного механізму, що приводиться в рух свідомою політикою нашої партії».
Мимоволі згадуєш «заповіти Ілліча», коли дивишся деякі фрагменти наших футбольних програм. Хто сперечається, «Шахтарю» в нинішньому груповому турнірі дісталася сверхтрудная група. «Реал» – за складом з іншої галактики. ПСЖ – сьогодні абсолютно «шейховский» клуб, де грошей на трансфери не вважають. Шведський «Мальме» – аж ніяк не «солодка булочка» – два останніх роки поспіль чемпіони своєї країни і учасники групових турнірів ліги чемпіонів, знову ж скандинавський «нордичний» характер.
Програти «Реалу» не соромно. Але при цьому хотілося б почути в ефірі глибокий об’єктивний аналіз. Аналіз, який і футболістам допоможе виправити в майбутньому свої огріхи, і глядачеві – правильно зрозуміти ситуацію.
Не стану стверджувати, що в ефірі ВФ я почув лише «плач Ярославни». Але все ж теза «нас не поважають» (спасибі хоч не «нас вбивають») як-то превалював над всебічним охопленням причин такого неприємного результату матчу в Мадриді. Ці мої слова належать більше до діалогу в студії, ніяк не до репортажу досвідченого Віктора Соколова зі столиці Іспанії. Паралельно відзначу й інший якісний репортаж з Мадрида – Ольги Зоріної з ПФ. Олі було навіть важче, оскільки вона не мала можливості створювати свій матеріал на видеофрагментах матчу. Але тактичні схеми – неважливо вона сама їх вибудувала або допомогли колеги – тільки прикрасили цей сюжет «плюсів».
Повернемося до студії «Футболу». Що ми почули? Перше: хорватська суддя Іван Бебек перший придумав пенальті з нічого. Друге: в програші «Шахтаря» винен Андрій П’ятов. По першому пункту – я згоден, там пенальті і близько не було. За другим – а що, Андрій не виручав свою команду після кількох ударів «Королівського клубу», конкретно Бейла і двічі Бензема? Один Пятов – винуватець, а решта «в шоколаді»?
Ще була полеміка, правда, не дуже жвава, по справі був призначений другий пенальті (рука Азеведо в штрафний) і Тарас Степаненко награв на два гірчичники? Прийшли до висновку: так, і Азеведо відставив далеко руку, тобто збільшенням об’єму тіла» заважав польоту м’яча в ворота, та й Тарас був видалений по справі.
Що ми не почули від аналітиків ВФ?
– Розбираючи видалення Степаненко на 50-й хвилині, головний акцент на правильності/неправильності покарання. Але ніхто в студії не задався питанням: а чи не бився Тарас ще й «за того хлопця»? Чим запам’ятався в цьому матчі другої опорник Фред, не прилетів він у Мадрид «пасажиром»?
– Чи переконливо зіграли на «Сантьяго Бернабеу» крайки – Марлос і Тайсон? Або ще глибше: не день чи ніч в плані креативу зовсім недавня гра Тайсона при Маркевича в «Металісті» і нинішня при Луческу в «Шахтарі»?
– Що крім високого пресингу «вершкових» завадило нашим футболістам нанести перший удар в площину воріт господарів ще до 92-ї хвилини? Що саме коуч і його гравці могли зробити таке особливе, щоб гідно протистояти «Реалу»? Навіть якщо такий сценарій і не склався.
Ось такий розбір гри експертами було б і цікавіше глядачам і корисніше.
Окремо, на жаль, традиційним голосінь Мірчи Луческу: «нас не поважають», «нас судді душать» тощо. Я для себе чітко ділю румунського наставника на «два різних людини». Він домігся великих досягнень і в «Шахтарі», і до нього. Безсумнівно, румунів – фахівець міжнародного рівня, подобається таке комусь чи не подобається. Але доживши у футболі: і як видатний гравець і як коуч – до поважного ювілейного віку, він так і не навчився програвати з гідністю. А адже програвати саме з гідністю – мистецтво більш ціноване, ніж навіть вигравати.
Приміром, Валерій Васильович Лобановський теж не любив програвати. І як Луческу, він вкрай рідко зізнавався у власних помилках. Однак при цьому Метр ніколи публічно не шукав винних у інших: суддів, своїх гравцях, УЄФА, ФФУ та інше «всесвітньому змові». Він просто мовчав у подібних випадках.
Не з руки вчити великодосвідченого коуча, але пан Мірча повинен пам’ятати, що зараз він як публічна персона – не румунський тренер, не італійський, не турецький, де теж багато досяг, а виключно український. «Шахтар» – команда українська! І мені, а також дуже і дуже багатьом громадянам моєї країни неприємно, навіть образливо, коли наставник нашої команди виставляє Україну у футболі скривдженою, ущербною, що плаче.
Повернемося до телеекрану. Один відомий футбольний журналіст після недільних ефірів написав у соціальній мережі: «Дивовижна програма «Профутбол». Поразка «Шахтаря» від «Реала» підноситься як ганьба. А … (нелітературне слово) «Дніпра» на своєму полі від «Зорі» як «нічого страшного не сталося».
Зізнаюся, я подивився ПФ вже в записі, чітко пам’ятаючи ці слова. Я не самий затятий захисник Ігоря Циганика і його передачі, але лише, коли вони того заслуговують. Тут з автором процитованої «нетлінки» не погоджуся – я не побачив такого різкого контрасту в оцінці «Шахтаря» і «Дніпра» у згаданих матчах.
Хейтер
Повернемося до самого початку статті, навіть до її заголовку. Спочатку невелике передмову. Нещодавно один з керівників телеканалу «Футбол» – сам досвідчений журналіст і виріс у серйозного менеджера футбольного телевиробництва – по справі зауважив мені при особистій зустрічі: Ви самі робите цього «експерта» (імені не згадую) шикарну рекламу, кожен раз критикуючи його. І якщо Ви навіть маєте рацію: так, він не готується до ефірів, не стежить за сучасним футболом – то самі не даєте можливості забути «правдоруба» у нашої футбольної думки».
Мабуть, я обмежуся таким розумним радою, і не буду розбирати «роботу» сей «телеперсоны» минулої неділі, «роботу» з замовчуванням явних помилок однієї команди і випинанням реальних, а більше уявних гріхів інший, а особливо «добросердечности» по відношенню до тренера цієї другої команди.
Обмежуся лише наступним. Нещодавно прочитав у статті колеги про «оцінювачів» роботи одного перспективного іноземного футбольного тренера вираз «хейтер», Зізнаюся: раніше, якщо і зустрічав таку фразу, не звернув на неї уваги. Зараз зацікавився, заглянув у словники. Виявилося, це дуже цікаво.
«Хейтер (недруг, склочник, ненависник) (від англ. to hate – ненависть). Це персонаж, який чіпляється до будь-якої дрібниці. Хейтеры засуджують будь-яка творчість, яке їм довелося не до смаку, без жодних аргументів і доказів своєї правоти. Вони ведуть себе агресивно по відношенню до автора не сподобався їм творчості. Часто неграмотні, неосвічені. Хейтеров не слід плутати з критиками, які говорять про те, що їм не подобається, адекватно і виважено описуючи недоліки». Кінець цитати.
Якщо, приміром, Сергія Реброва в даному контексті вважати автором (а чому б і ні, тренерська робота, як і будь-яка авторська – творча), то все стає зрозуміло без зайвих пояснень і згадок конкретних імен. Питання стосується, звичайно, розбору матчу «Динамо» – «Порту» у ВФ. Крапка.
Будні домашні
Центральним матчем туру, безсумнівно, став поєдинок за 3-е місце в Дніпропетровську між господарями і «Зорею». Що тут говорити, останні 4 сезони явно за луганчанами: сім перемог при одній нічиїй і одній перемозі дніпрян. На це наголошували у студії ПФ з приводу нинішнього поразки синьо-біло-блакитних з великим рахунком, там взагалі більше звертали увагу на гру безпосередньо на полі.
ВФ намагався ще розібратися і ситуації всередині клубу дніпрян поза поля, звідси і два суперечливих один одному інтерв’ю Євгена Селезньова (відразу після матчів з «Лаціо» і «Зорею), а також синхронні Андрія Русола і навіть адвоката іспанських асистентів Хуанде Рамоса по темі заборгованості перед ними з боку «Дніпра». Точки над «і» з малоприємним моментів заборгованості поки не розставлені, тому і ясності ефір ВФ не додав. Але такі слова зовсім не означають, що журналісти не мають права піднімати подібні проблеми, як раз навпаки.
Зовсім інший резонанс звучав при розборі матчу «Говерла» – «Чорноморець». Звичайно, арбітр матчу Сергій Бойко, а також резервний суддя Юрій Можаровський допустили грубі, навіть результативні помилки (Бойко не поставив заслужений пенальті). А адже це вони обидва з найперспективніших українських рефері, вони представляють нашу країну на міжнародному рівні. Грубі промахи арбітрів загострили обстановку на тренерських лавках. Це справедливо зазначили обидві програми. І десь можна зрозуміти повні обурення емоції тренера закарпатців В’ячеслава Грозного.
Але абсолютно праві учасники студії ВФ, «зарубившие» заклик В’ячеслава Вікторовича, що зустрічі українських внутрішніх змагань три роки повинні обслуговувати іноземні судді. Журналісти знайшли невмирущий контраргумент на задум Грозного: якщо «Говерла» заборгувала свій обов’язковий внесок на вітчизняний арбітраж, де взяти гроші на оплату рефері-іноземців? Або роботодавці В’ячеслава Вікторовича – старший і молодший Шуфричі – гарантують оплатити свою частку при такому розкладі? Від себе додам ще один контраргумент на ідею тренера команди з Ужгорода: а що, в історії футболу пострадянської України не працювали зарубіжні арбітри, і при цьому вони не припускалися грубих помилок?
Кращий польовий матеріал
На мій погляд, це два портретних нарису в ПФ: Василя Пехньо про Олександра Караваеве і Романа Бебеха про Папа Гуйє. Журналісти по-різному підійшли до свого завдання глибше ознайомити з молодим українцем і досвідченим закордонним футболістом. По-своєму у другому випадку інтерв’юеру «плюсів» було навіть важче.
Ветеран «легіонерського» цеху, грає в клубах України 10 сезонів, взагалі-то не самий великий мисливець вилазити на телеекран. Але без особливих журналістських і режисерських шукань Роману вдалося по-справжньому познайомити глядача з цим сильним центральним захисником, але, головне, інтелектуалом (давня характеристика сенегальця від Мирона Маркевича), думаючим, коректним, позитивним і об’єктивним людиною. Такі телепортрети – справжня авторська знахідка.
