Лідер гірників Даріо Срна розповів про Шустері і Луческу, першому враженні про Донецьку та потенціал «Шахтаря»-2015.
У 2003 році за «Шахтар» дебютував 21-річний Даріо Срна. За роки, проведені в команді, хорват став капітаном і лідером гірників. Захисник розповів, як він прийняв рішення перебратися в Донецьк і яким був його перший сезон в чемпіонаті України.
– З самого початку з «Шахтарем» спілкувався мій агент. Ще до цього теж приходило пропозицію, але тоді я не хотів йти з «Хайдука», тому що «Шахтар» ще не був тим клубом, яким він став сьогодні. Думав, що поїду в Європу. Але потім побачив, що головним тренером став Бернд Шустер, купили Вукіча, вже є в команді Лалатович і при цьому «Шахтар» збирається ще посилюватися, моє рішення змінилося. Найважливішим моментом була зустріч мого агента і друга Ігора Штімаца з президентом клубу Рінатом Ахметовим. Штімац дуже добре розбирається в людях, він тоді мені сказав, що Ахметов – людина з великими амбіціями, дуже любить футбол і хоче побудувати справжню європейську команду. Мені це сподобалося, я люблю починати з нуля, тому мені було цікаво. У підсумку я не прогадав, при мені крок за кроком «Шахтар» ріс, грав у ЛЧ, побудував новий стадіон, виграв Кубок УЄФА. Тепер мене з командою пов’язує стільки емоцій, що піти звідси я просто не можу.
– Якими були перші враження в новій країні?
– Я прилетів у Донецьк зі Спліта, дуже гарного міста. Мені важко було міняти обстановку, залишати своїх вболівальників, рідний стадіон, команду, де мене поважали. Коли я побачив базу, то мені одразу стало легше. Там були створені всі умови для футболістів. Та й місто тоді теж почав розвиватися. До того ж у команді було семеро чоловік з екс-Югославії. Так що я відчував себе як вдома. Про чемпіонаті ж можу сказати, що він був дуже важкий фізично, жорсткий. Не було якогось особливого якості в 2003 році, але з часом ситуація змінилася. З’явився той же «Металіст». В команду запросили класних футболістів, а скільки часу і грошей було вкладено… А сьогодні, на жаль, клуб ледве виживає. Звичайно, великий президент і людина – пане Суркіс, без нього було б нудно українському футболу. Так само можна сказати і про Коломойського. Головне, що я хочу сказати, було багато людей, які люблять футбол і вкладають в нього кошти. Завдяки чому рівень чемпіонату і ріс. Але сьогоднішня ситуація така, що нам залишається лише згадувати той футбол.
– У своєму дебютному сезоні ви чемпіонство не взяли, хоча дуже потужно стартували. Чого не вистачило?
– Шустер – непоганий тренер, але не настільки досвідчений, як Містер. Адже Рінат Ахметов давно хотів бачити Мірчу Луческу в «Шахтарі». У підсумку клуб отримав тренера, який не визнає нічого, крім перемоги. Не знаю, де сьогодні без нього був би я. Коли Містер прийшов в «Шахтар», йому було 58 років, а Шустеру – 44. У Містера вже був досвід роботи в «Брешії», «Інтері», «Галатасараї», «Бешикташ»… Так, ми в 2004-му втратили чемпіонство, але коли почався новий сезон і Містер вже працював з самого початку, ми відразу ж виграли ЧУ. Тоді почалася нова ера «Шахтаря».
– Що не заладилося в єврокубках?
– Так, у нас була сильна команда. Але чому футбол цікавий? Тому що не завжди перемагає найсильніший. У нас було дуже багато моментів, але забити бухарестським «Динамо» скільки потрібно не вийшло.
– Скоро ви проведете 300-й матч за «Шахтар» в ЧУ. Слідкуйте за своєю статистикою?
– 300-й матч? Нічого страшного (посміхається). Я знаю, що рекордсмен – Михайло Соколовський (485 матчів у всіх турнірах. – Авт.), і ось його досягнення я хочу перевершити. Друге місце не вважається, тільки перше.
– А яке своє досягнення в «Шахтарі» чи вважаєте головним?
– Перемогу в Кубку УЄФА. Це те, про що мріє кожна команда. Який був свято – це просто фантастика. Уявляєте, виграти Кубок УЄФА, а потім вийти на поле «Донбас Арени», таких емоцій у мене ніколи не було. Пам’ятаю, я тоді приїхав додому, а там вболівальники всю вулицю розфарбували в кольори клубу. Ми всі хочемо повторити такий успіх. Звичайно, свої умови диктує ситуація в країні. Клуб не може купувати футболістів, яких хоче, у нас немає можливості грати у себе вдома. Але при цьому можу сказати, що зараз у «Шахтаря» найвищий потенціал, якщо брати всі мої 13 років в команді.
– Невже вас ніхто не сманивал в іншу команду?
– Мої агенти – це мої друзі, їм було зрозуміло, що я в «Шахтарі» міцно засів. Ще після перемоги в Кубку УЄФА я знизав президенту клубу руку і сказав, що хочу залишитися в команді. Моє серце тут. Тут навіть гроші не грають ролі. Донецьк мені дав дуже багато, люди там мене прийняли як свого. Там я став батьком, там у нашої сім’ї є будинок. Якщо треба буде грати за «Шахтар» безкоштовно, я буду грати безкоштовно. І поки я знову не зіграю на «Донбас Арені», я футбол не залишу. Скоро буду закінчувати виступу за збірну і зосереджуся лише на «Шахтарі».
