Зізнаюся, на початку минулого тижня я не очікував від недільних футбольних програм нічого, що могло б навести особливий шерех. Справді, важко собі уявити сенсації у перших матчах 1/8 фіналу Кубка України або у зустрічах 9-го туру УПЛ. Правда, коли вже в неділю ведучий програми «Профутбол» Ігор Циганик назвав матч «Металіст» – «Дніпро» центральним, то я впевнений, він як досвідчений футбольний журналіст подумки повернувся на два-три роки у минуле. Тоді це було справедливим.
Лише після пролунали в ефірі каналів «Футбол 1/Футбол 2» анонсів, що гостем студії «Великого футболу» стане П’єрлуїджі Колліна, моє передчуття «драматургічного конфлікту» відродилося…
ПОКАЗОВИЙ ВИСТУП
Куратор арбітражу ФФУ, висловлюючись мовою фігуристів, провів показовий виступ – розбір моментів арбітражу, які отримали гучний розголос. Перше, що я хочу відзначити, Колліна не йшов ні від одного питання учасників студії, подобалися йому ці самі питання чи ні. Більш того, скоріше це було навіть не показовий виступ (знову згадую фігурне катання), а «школа» – обов’язкова програма, яку футбольні журналісти начебто повинні знати назубок.
Італієць розібрав багато подібних ситуацій на полі, і тут потрібно зазначити редакторів та режисерів ВФ, які підготували відповідні «наочні посібники», тобто необхідні фільми.
Пояснення П’єрлуїджі були лаконічні і зрозумілі глядачеві. Ось лише один приклад – гол Буяльського в матчі «Динамо» з «Порту»: «Гол був забитий за правилами. Кравець не перекриває кут огляду воротарю, не намагається зіграти в м’яч і не перешкоджає пересуванню захисників. Це три головні умови, щоб не фіксувати офсайд у подібних ситуаціях».
У кожного з постійних учасників студії ВФ була своя ніша. Модератор Олександр Денисов підводив до нових і нових прикладів спірних моментів, а його колеги за кадром негайно видавали на-гора відповідний відеоряд. При цьому ведучий віддав належне керівництву ФФУ за втілення в практику заявленого асоціацією принципу відкритості та прозорості. Без такого ставлення з боку Федерації навряд чи подібний ефір відбувся б взагалі.
Ґрунтовний Віктор Вацко зовсім не шукав, де б «підловити» куратора арбітражу ФФУ, але й не намагався гладити того по шерстці. Він згадав приклад Німеччини, чий футбол є одним з найкращих в світі. Там судді не уникають зустрічей з журналістами, самі в ЗМІ коментують власну роботу. У відповідь Колліна нагадав, що подібне відбувається не тільки в німецькому футболі, але і в не менш поважному – голландському. І все! Ні ФІФА, ні УЄФА, ні інші асоціації провідних футбольних держав не практикують подібне. Чому не переконливе пояснення.
Ну, а Віктор Леоненко? Невже він не намагався вставити свої «п’ять копійок»? Не може бути, – ви зреагуєте. І будете праві. Але коли у відповідь Колліна обернувся до Віктору Євгеновичу і, дивлячись в очі, вимовив лише одну фразу: «Це стосується футболу 30-річної давності…», той на мить з «правдоруба» перетворився на слухняного школяра, увесь час лише внимавшего настанови вчителя.
П’єрлуїджі також чітко виклав свою позицію по третьому, вирішальному голу «Шахтаря» у ворота «Олімпіка»: так, результативна помилка асистента арбітра Олександра Корнійко, адже той володіє категорією асистента арбітра ФІФА. Але італієць і не намагався вигороджувати свого підлеглого.
В процесі діалогу цікаву тему підняв вже сам Колліна. Не називаючи імені тренера, який пропонував поміняти вітчизняних суддів на іноземних, гість студії ВФ нагадав про національну гордість українців, конкретно в футболі, де саме гордість зобов’язує вирощувати власні кадри.
«Футбольний клуб» вже прояснив свою позицію щодо зазначеної теми. В’ячеслав Грозний тренер шановний, але, як відзначав наш сайт, якщо його клуб «Говерла» має заборгованості по оплаті роботи українських арбітрів, то, може, нескромно з боку В’ячеслава Вікторовича піднімати питання про запрошення іноземних суддів. Там гонорар лише одного головного судді – без гонорарів його асистентів, без урахування приїзду, проживання і т. д. – становить близько 5 тис. євро/матч.
«Говерла» готова потягнути подібні «цифри»? Адже якщо що, то вічних обіцянок від юного «таланту» футбольного менеджменту Олександра Несторовича Шуфрича погасити борги буде замало, доведеться червоніти всьому футболу України.
Весь ефір ВФ пройшов під домінантою пояснень П’єрлуїджі Колліни, тому нічого кричущо-викривального не було. Але ці слова зовсім не означають, що програма стала нецікавою.
«ТЕАТРАЛЬНИЙ РОМАН». НЕ ЗА БУЛГАКОВИМ
Паралельно йде ефір ПФ переважно був присвячений тим же самим проблем. І теж був цікавим. Але по-своєму.
Якби передачу дивився людина, незнайома з цим телепродуктом «Плюсів», то у нього могло скластися враження, що він не слухає футбольних журналістів і експертів, а театральних рецензентів. Спочатку могло здатися, що розбираються не гра футболістів, реалізація тренерських задумів і робота арбітрів, а спектаклі поставлені корифеями сцени Лесем Курбасом або Костянтином Станіславським. Коли Ігор Циганик ще тільки «розігрівав» тему, то мені мимоволі здавалося, що з його вуст повинні пролунати знамениті слова Костянтина Сергійовича: «Не вірю!»
Насправді, все не так весело, як я зараз розписав. За своїм звичаєм, слухаючи учасників студії ПФ, я намагався зіграти чорними», тобто шукав логічні контрдокази самому Цыганыку і його експертам Олегу Венглинскому та Андрія Несмачного. Особливо, коли діалог стосувався вже став знаменитим донецького дербі «Олімпік» – «Шахтар». І не знайшов цих контраргументів.
Немає суперечності в тому, що я писав про розборі суддівства цієї зустрічі Колліною і зараз, коли в студії ПФ високо підняли прапор зі слоганом Станіславського «Не вірю!»? Протиріччя немає. Так, арбітри помилилися, але в студії «Плюсів» жорстко розбиралася саме гра футболістів «Олімпіка», причому це слово можна розуміти у всіх сенсах.
Стоп. Але адже сюди можна «підтягти» і матч «Динамо» – «Говерла», більшість складу якої представляли молоді динамівці.
Щоб не бути голослівним, пропоную цитату з студійного коментаря експерта ПФ Олега Венглинського: «Якщо чесно, то молоді хлопці розчарували. Таке враження, що самі себе злякалися. Своєї тіні боялися! Футбол, який вони показали – без агресії, без бажання, без швидкості… Далеко ходити не треба – нуль жовтих карток зі сторони «Говерли»! Хіба так доводять свої претензії на місце в основі «Динамо»?
Найприкріше, що швидкісна команда. Так грайте в свій футбол. Напевно, вони грають в той футбол, який вимагає Грозний. Він їм каже, що вчить грати, але вони вже навчені! Не дарма восьме місце займають. А ті, кого б не вчив Грозний, весь час борються за виживання. Він вчить грати позаду, в окопах, але це не та команда. Футболісти люблять грати на швидкості, першим номером. Було таке враження, що футболістам «Говерли» заборонили робити підкати проти динамівців».
Ці не билися й ті не билися. Значить, «арендовцы» з «Говерли» імітували боротьбу, як і футболісти «Олімпіка» проти своїх знатних земляків? Ні, знака рівності тут ставити не можна.
І ось чому. Так, молоді динамівці, не висунули свого бійцівського духу, тим самим в даній грі не могли звернути увагу Сергія Реброва на необхідність
власного повернення з оренди, щоб скласти конкуренцію футболістам основного складу «Динамо». Так, у клубу «Говерла» неприємна репутація вічного боржника по зарплаті. Однак…
РЕПУТАЦІЯ РЕПУТАЦІЇ ВОРОЖНЕЧУ…
Однак у закарпатців немає репутації «гравців» аж ніяк не в футбольному сенсі цього слова. Адже стара мудрість «не іржавіє»: спочатку ти працюєш на авторитет, на репутацію, а потім вона працює на тебе…
Так ось, у «Олімпіка», незважаючи на відносно юний вік самого клубу, подібна сумнівна репутація «гравця» не тільки в спортивні ігри є, і є вже в міжнародному масштабі. Недарма керівники УЄФА вписали цей донецький клуб у свій не зовсім «білий» список по частині чесної гри. А найвідоміший в міжнародному футболі борець з корупцією Франческо Бублик точно не сплутає донецький «Олімпік» з його марсельським майже тезкою. І це нас всіх не може радувати…
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Звичайно, у верстці ПФ на відміну від конкурента, повністю віддав свій ефір діалогу з Колліною, були й інші гідні уваги теми. Приміром, розумне інтерв’ю з одним з найцікавіших і думаючих українських гравців і тренерів останнього двадцятиріччя Юрієм Калитвинцевим.
Але для дотримання цілісності картинки вітчизняного футболу і його висвітлення на нашому ТБ, свідомо обмежимося розглянутої проблематикою. Вона сама по собі дала глядачам багату їжу для їх подальшого роздуми.
