Поразки від «Реала» і «ПСЖ» оголили буквально всі головні проблеми в грі «Шахтаря». І змусили замислитися над питанням – хто ж насправді керує донецькою командою?
Повірте, зовсім не хочеться танцювати на кістках віце-чемпіона України, який і без того перебуває в складній ситуації. Але мені здається, «Шахтар» першим повинен бути зацікавлений у чесному розмові про проблеми у своїй грі. Інакше остаточно потрапить в створену своїми ж руками пастку.
Наповнюючи навколишній простір меседжами з категорії «граємо всі матчі на виїзді», «нас не поважають в Європі», «ФФУ проти нас», гірники, можливо, домоглися лише того, що команда не просто перестала шукати причини проблем в собі, але і взагалі відмовляється їх, проблеми, бачити.
А вони – є. І ось чотири головні, на мій погляд…
ЦЕНТРАЛЬНИЙ НАПАДНИК
Про те, що гра Олександра Гладкого не відповідає рівню домагань «Шахтаря», в поточному сезоні говорять усі. Навіть довірені особи Мірчі Луческу серед експертів – очевидно, отримано добро при необхідності робити із форварда цапа-відбувайла.
Гладкий дійсно не тягне на основного центрального нападника в команді, вирішальною більш-менш серйозні єврокубкові завдання. У Львові на тлі Давида Луїса і Тьяго Сілви він виглядав просто аматором – гнітюча робота з м’ячем (навіть нормального прийому немає), якась інфантильна позиційна гра (то забіг в офсайд, то не добіг, то сховався від м’яча), мінімум виграних єдиноборств, брак швидкісних якостей, низька культура пасу.
Тим не менш, це найменша з великих проблем у грі «Шахтаря» (соррі за цей жахливий каламбур) – тому що вона локальна. Її можна вирішити вже взимку, купивши нормального форварда. Розмови про те, що «до нас не хочуть їхати», дурниця. Якою б складною побутової ситуації не був «Шахтар», це клуб з гучним ім’ям і найбільшими фінансовими можливостями в Україні (та й у всій Східній і Центральній Європі йому мало рівних).
Якщо весну гірники знову зустрінуть з Гладким на вістрі, це буде просто провал селекційної служби і менеджменту. Але це ми скоро дізнаємося. А зараз куди більшу стурбованість викликають більш глибокі, системні проблеми, які одним-двома трансферами не вирішити. Про них говоримо нижче.
ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ТЕЙШЕЙРИ
Зазвичай мене забавляють міркування про залежність тієї чи іншої команди від свого лідера. Як ніби це ненормально, що найкращий футболіст надає велику (або навіть вирішальний) вплив на гру – саме тому він і кращий. Зрозуміло, що «Барселона» без Мессі – зовсім інша, як і «Реал» без Роналду, «ПСЖ» без Ібрагімовича, «Динамо» без Ярмоленко. Так що ж – змушувати їх грати гірше? Або на банку тримати, щоб команда «вчилася» діяти без них?..
Однак у випадку з Тейшейрою ситуація дійсно нетривіальна. На мою думку, ще ніколи успіх «Шахтаря» не настільки залежав від одного гравця – ні від Фернандіньо, ні від Вілліана, Жадсона, ні від Вукіча, ні навіть від Матузалема (хоча в останньому випадку – можна посперечатися).
Знову ж таки – це прекрасно, що у складі гірників є такий видатний футболіст, кращий, на мій погляд, в Україні на даний момент. Але навіть не можу уявити, що буде з «Шахтарем», якщо взимку Тейшейра піде або травмується по ходу сезону.
Повторюся: проблема не в тому, що гра «Шахтаря» будується через Тейшейру, а в тому, що вона, схоже, не може будуватися по-іншому. Ця «алексозависимость» значно спрощує завдання суперників. Вимкнути його дуже і дуже важко, але можливо. Запитайте хоча б Маркевича і Федорчука.
ГРА У ВІДБОРІ
Знову не буду оригінальним. «Шахтар» дуже слабо грає у відборі (не плутати з «в обороні», хоча це суміжні теми) – як колективно, про що мова піде ще нижче, так і індивідуально. Ця проблема лежить на поверхні, але про неї говорять в більшості випадків досить поблажливо. Мовляв, що взяти з бразильців…
Та й решта (лінія захисту і українські опорники) в чемпіонаті країни дуже рідко змушені працювати на руйнування, а більше створювати і контролювати м’яч. Звідси, мовляв, усі проблеми, тут же вплітається питання «слабкості» чемпіонату (а от якщо б новий формат… ну ви зрозуміли).
Треба сказати, що в сучасному футболі взагалі поступово відучуються ефективно грати в ситуаціях один на один – з молодих нігтів футболістів більше орієнтують на групові дії, організацію гри в обороні, підстраховку.
І в цілому це правильно, але ж і основами не можна нехтувати. Тому що коли дивишся, як відбирає м’яч Верратті або Мотта, Тьяго Сілва або Орье, а потім порівнюєш з ними Фреда, Ракицького або Срну – стає якось не по собі.
У «Шахтарі» лише один гравець (з натяжкою) в широкому сенсі добре грає у відборі – Степаненко. Однак Тараса так часто кидають на амбразуру, що він просто не може уникнути помилок. Раніше я б ще назвав Кучера, але в останні роки він в цьому компоненті серйозно здав.
ПЕРЕХІД В ОБОРОНУ І ПРЕСИНГ
Брак індивідуальних навичок легко компенсувати високим рівнем колективних дій та підстраховки. Візьміть як приклад провідні іспанські команди – там не так вже багато майстрів підкату і силової боротьби, але по надійності оборони вони напевно дадуть «Шахтарю» фору. І не тільки завдяки принципом «кращий захист – атака».
Проблему організації оборони гірників можна пояснити в стилі Леоненко – «бразильці тому не тікають». А можна розібрати трохи докладніше: адже бразильці не тільки тому не біжать, але і вперед і в сторону не дуже – якщо справа стосується оборони (тобто коли потрібний пресинг).
Зазвичай пресинг у їх виконанні (справжній, а не фрагментарні наскоки, яких вистачає в чемпіонаті України, щоб відібрати м’яч у переляканих суперників) є швидше імітацією. Саме з цієї причини в матчі з «ПСЖ» за спину захисникам прилетіло стільки націлених передач, три з яких завершилися виходами один на один (хоча і помилки при створенні офсайду наявності, звичайно).
Загалом, порівняйте високий пресинг у виконанні «ПСЖ» і «Шахтаря» – відразу все буде зрозуміло.
При цьому і в середній зоні підопічні Луческу відбирають м’яч групою не набагато ефективніше. В основному навантаження лягає на Тараса Степаненка, який, як вірно помітив один тренер, весь матч з п’ятої точки не встає.
Є величезні проблеми і з організацією насиченої оборони – захищатися числом завжди простіше, але гравці «Шахтаря» все одно програють багато боротьби (нагадаю – ми говоримо в першу чергу про матчах на європейському рівні).
Дуже сумно, що вінгери – Марлос і Тайсон/Бернард – діють пасивно, неохоче зміщуються за спину своєму крайньому захиснику, коли той атакує опонента широко на фланзі, а центрбек не може або не встигає виконати діагональну підстраховку.
Дії гравців середньої лінії та атаки у фазі переходу в оборону теж не витримують ніякої критики. І це – ключовий фактор. Загальновідомо, що команда найбільш вразлива саме в момент зміни напрямку гри при подальшій вимушеної ротації позицій. У «Шахтаря» ж при втраті м’яча часто ціла група виконавців зупиняється.
На мою думку, це – головна проблема нинішньої команди Луческу, корінь її останніх невдач у єврокубках. Тому дуже важливо зрозуміти, в чому причина недбалого ставлення гравців групи атаки до своїх оборонних обов’язків. Не знаючи, що діється в роздягальні гірників, ми можемо тільки будувати припущення. Я, наприклад, бачу три можливі версії.
Перша – бразильці «Шахтаря» від природи не здатні якісно захищатися, особливо вінгери. Тим не менш, тут ж припущу, що це не так. Головним чином, тому що коли-то бачив зовсім іншу гру тих же Тайсона і Марлоса – в «Металісті» при Мирона Маркевича.
Там вони діяли набагато більш дисципліновано і організовано, з куди більшим бажанням поверталися назад, вступали в боротьбу і пресинг, відповідальніше ставилися до необхідності зберігати компактність побудов.
Друга версія – Луческу просто не знає, як змусити або навчити їх цьому. Але і це виглядає не надто ймовірним. Все-таки у нього не раз були більш збалансовані команди (хоча ця проблема є в тому чи іншому вигляді завжди існувала), а гра «Шахтаря» в матчі за Суперкубок УЄФА 2009 року проти «Барселони» взагалі була близька до ідеалу в плані організації оборони.
Куди більш близьким до істини я вважаю третє припущення – тренер просто йде у гравців на поводу. Є підозра, що Луческу настільки перейнявся душевною рівновагою легіонерів і так боїться спровокувати їх новий відтік (зважаючи всім відомих обставин), що в певному сенсі просто дозволяє їм грати так, як хочеться.
І якщо це правда, то значить, він поступово втрачає контроль над своєю командою. А більш згубний процес у «Шахтарі» зараз навіть уявити важко…
