Лідер національної збірної України Андрій Ярмоленко поділився очікуваннями від вирішальних дуелей команди у відборі на ЄВРО-2016. Аналітики не втомлюються підраховувати внесок цього футболіста в результати команд, за які він виступає, але Андрій Ярмоленко з кожним місяцем підвищує планку свого ККД. У майбутніх матчах збірної України від нього знову чекають голів, і найрезультативніший гравець нашої національної команди у відбірному турнірі Євро-2016 це чудово розуміє.
– Андрію, збірній України належить провести два відповідальних поєдинки, в яких команда, схоже, не має права на помилку. Кожні два роки в жовтні ми повторюємо ці слова. Ти можеш до них що-небудь додати?
– Нічого нового я не відкрию – нам дійсно потрібно зіграти два важливих матчі, в яких необхідно здобути дві перемоги. Шанс на пряму путівку до Франції у нас є, і за нього треба боротися до останнього, хоча над збірною України немов висить якийсь рок – скільки б команд виходило з групи, турнірні розклади все одно закидають нас в плей-офф …
– На долю надійся, а сам не зівай. Згоден?
– Звичайно. Мені здається, що з відбору у відбір ми весь час повторюємо одну й ту ж помилку – довго розгойдуємося. Ось і цього разу стартували з домашньої поразки, дали фору Словаччини і тепер ніяк не можемо відіграти в неї ці три очки.
– Тепер уже не все залежить від нас. Як тобі така постановка питання?
– Можливо, це й так, але я не хочу погоджуватися з подібним твердженням. Я звик розраховувати на свої сили і не чекати допомоги з боку. Ми битимемося, битися за шість очок, а там вже як карта ляже.
– Скільки ти даєш відсотків на те, що ми все-таки отримаємо пряму путівку на ЄВРО-2016?
– Розклади можуть бути найрізноманітніші. Теоретично ми адже можемо ще зайняти і першу сходинку в групі (посміхається). Втім, стати кращою командою з числа тих, що посядуть треті місця, нам точно під силу. Не потрібно нікого боятися – ні Македонію, ні Іспанію. Треба просто зіграти в свою силу, діяти агресивно і перемогти. Іспанці – такі ж люди, як і ми, до того ж нас буде підтримувати сімидесятитисячного НСК «Олімпійський».
– У поточній кваліфікації ми втратили не так вже й багато, як кажуть, своїх очок, але те ж саме можна сказати і щодо Іспанії та Словаччини. Ти очікував, що Білорусія, Македонія і Люксембург будуть виглядати настільки безпорадно?
– Так можна судити лише за результатами, але не по грі. Згадай, як важко нам далася перемога в Борисові, де ми вирвали три очки в самій кінцівці, і скільки проблем нам створили люксембуржци. На своєму полі вони взагалі мали перевагу на початку зустрічі і, відверто кажучи, кілька разів нас просто пробачили.
Важким був і домашній матч з македонцями. Я його добре запам’ятав, оскільки не забив пенальті. Начебто і гра складалася непогано, ми вели в рахунку, але на останніх хвилинах була така паніка, що важко передати словами. Ми тоді відбилися з великими труднощами!
– У такій ситуації так і напрошується питання – коли особисто ти востаннє відчував задоволення від самої гри збірної?
– У першому таймі домашнього поєдинку з білорусами. У нас тоді багато що виходило, ми повністю переграли суперника і показали саме той футбол, який мені подобається, – пресингували, відбирали м’яч, будували свої атаки.
– Може, ти тому й засмутився, коли тебе поміняли?
– Ні. Я вже говорив – це були емоції. Таке буває, коли ти ще в грі. Зрозуміло, що я був не правий. Мені було неприємно дивитися момент моєї заміни на відео, оскільки виглядало це не дуже красиво. Футболіст не повинен так реагувати, і я, звичайно ж, вибачився перед Михайлом Фоменко.
– Тренер тебе зрозумів?
– Та все нормально. Кожна людина може проявити емоції, допустити помилку. Головне, щоб це не повторювалося.
– Якщо не рахувати першого тайму зустрічі з білорусами, то остання яскрава гра збірної припадає на осінь 2013 року. Ти з цим погодишся?
– Домашній поєдинок плей-офф зі збірною Франції дійсно вийшов незабутнім, але в нас і після цього були непогані фрагменти. Хоча я з тобою згоден – якоюсь цільною картини нам не вистачає.
– У клубі у тебе і в твоїх партнерів немає проблем із співвідношенням результату і якості гри. Там ви частіше отримуєте задоволення від футболу?
– Так питання ставити не можна. Збірна – це, можна сказати, святе. Навіть коли ти тільки одягаєш футболку головної команди країни, ти вже відчуваєш такі почуття, які ні з чим не порівняти.
А всі наші ігрові шорсткості, напевно, неминучі. Все-таки у своїх клубах ми набагато частіше тренуємося і граємо, а національна команда збирається десь п’ять раз у році й проводить не більше 10-ти матчів. Ось нам зіграності і не вистачає. Плюс різні вимоги: у збірній – одні, в клубах – інші.
– Багато фахівців вважають, що зараз «Динамо» набрало чудову форму. Ти теж дотримується такої думки?
– Сперечатися з цим безглуздо, особливо після нашого останнього поєдинку – у Полтаві. Не в образу «Ворсклі», але я не пам’ятаю, щоб ми в цьому місті так легко перемагали. Але й це не головне – важливо, що ми показали дуже якісний футбол, до якого прагнемо, продемонстрували одну з найкращих ігор в цьому сезоні. Хоча їхали на неї з певною пересторогою, оскільки боялися втратити очки.
– Особисто для тебе ворскляни – зручний суперник. Чи не так?
– Я б сказав – пам’ятний. Справа в тому, що мій перший гол у Прем’єр-лізі припадає якраз на зустріч з полтавчанами. В останньому матчі я теж дуже хотів забити, оскільки не міг відзначитися в чемпіонаті в чотирьох попередніх турах.
– Повертаючись до вашої відмінній формі … Виникає питання – хотілося б зіграти з «Челсі» вже завтра?
– Хтось відзначає нашу гру, а хтось, навпаки, каже, що англійці зараз виглядають непереконливо, тому з ними і потрібно швидше зустрітися.
Всьому свій час, ми не в змозі змінити календар. Завтра у нас Македонія, післязавтра – Іспанія. Повернемося зі збірної, тоді й будемо думати про клубні справи. Але коли вже ти питаєш, то я хочу нагадати всім нашим уболівальникам, що «Челсі» – це чемпіон Англії, гранд світового футболу. В якій би формі не була ця команда, це завжди небезпечний супротивник. У матчі з ним не можна бігти вперед з шашками наголо, нас за це моментально покарають.
– У тебе є своя думка щодо нинішніх результатів підопічних Жозе Моурінью?
– Чи не перебуваючи всередині колективу, важко відповісти на це питання, але мені здається, що «Челсі» зараз переживає період якогось пересичення від перемог. Таке, напевно, буває, коли футболісти багато всього виграють, їм важко відкопати в собі якусь додаткову мотивацію.
Щось подібне ми бачили на останньому мундіалі в Бразилії, де збірна Іспанії не змогла вийти з групи. По грі начебто особливих питань не було, але чогось весь час не вистачало. Може, якраз емоцій.
– Зате їх не позичати наставнику «Челсі» …
– Саме так! У Лондоні працює дуже грамотний тренер, один з кращих фахівців у світі, і я впевнений, що він розбудить свою команду.
– «Порту» зумів обіграти англійців і заробив важливе очко в Києві. Португальці зараз сильніше «Челсі»?
– Давай поговоримо про це на фініші групового раунду. У Порту в усі часи була міцна команда. Скільки б гравців ні продавав цей клуб, нижче певного рівня він не опускається. «Дракони» практично щороку виходять з групи Ліги чемпіонів. У них добре поставлена селекція і процес адаптації новачків.
Втім, я все одно вважаю, що, як і зі збірною, все залежить тільки від нас, від того, як ми будемо грати, чи використовуємо всі свої козирі. А вони у нас є – я в цьому впевнений.
– Після двох турів вже можна говорити, що «Маккабі» Т-А, як і передбачалося, є аутсайдером нашого квартету?
– Цілком логічна постановка питання з урахуванням того, що у команди немає очок, проте точно можу сказати одне – в Ізраїлі легко не буде нікому. Там дуже важко грати. Вологість така, що неймовірно складно дихати і вже тим більше включати швидкості. Загалом, вважаю, що на своєму полі «Маккабі» точно відбере у когось окуляри.
– Ви, напевно, і думати не могли, що будете лідирувати в такій групі?
– Зіграно тільки два тури, але ми були б не проти того, щоб на цьому груповий раунд закінчився (посміхається).
– Друге місце вас теж не сильно засмутить, правильно?
– Безумовно. Перед «Динамо» стоїть завдання вийти з групи, а з якої позиції – це неважливо. Втім, з урахуванням нашого менталітету, краще ставити максимальну мету. Тоді завдання-мінімум виявиться по плечу.
– Андрію, повернемося до справ збірної України, яку друге місце точно порадує. Як ти думаєш, словаки можуть десь втратити очки?
– Теоретично – так, але практично … Мені здається, що вони виграють обидва матчі. Хотілося б помилятися, але нам потрібно боротися за право вважатися кращою командою, що зайняла третє місце.
– Для цього, по всій видимості, знадобиться перемога над Іспанією …
– Ми до неї будемо прагнути в кожному разі. Я ще раз хочу сказати – не потрібно нікого боятися. Треба грати у свій футбол, не відходити глибоко назад і не чекати якусь випадкову контратаку. Необхідно показати свою агресивну гру. Так, як ми це робили в домашньому матчі з Білорусією.
– Невже іспанців можна змусити діяти без м’яча?
– Повністю, напевно, немає. Так, як вони його контролюють, напевно, не контролює ніхто. Однак не можна допустити, щоб іспанські футболісти робили це поблизу наших
воріт. Для цього, мабуть, потрібен активний пресинг.
– У першому матчі проти діючих чемпіонів Європи впадало в очі, як тебе і Євгена Коноплянку деколи опікали навіть не по два, а по три суперника! Іспанці практично не звертали уваги на наших центральних півзахисників і геть закривали фланги.
– Справа не в мені і не в Коноплянці. Повір, компактність їх гри в обороні дозволяє вчасно реагувати на будь-яку небезпеку в будь-якій точці поля. Такий футбол прищеплюється в Іспанії ще в дитячих школах.
Знаю, що в «Барселоні» існує правило чотирьох секунд: після втрати м’яча пресинг протягом цього часу є обов’язковою умовою в будь-якій зоні. А далі – по ситуації. Так що Іспанія сильна не тільки в роботі з м’ячем, але і в грі без нього. Хоча коли йде такий високий пресинг, за спиною у захисників з’являється багато вільного простору, яким потрібно скористатися.
– Як Голландія на чемпіонаті світу в Бразилії?
– Хотілося б (посміхається).
– Для цього швидше за все знадобляться твої голи. Ти вже звик до того, що вболівальники чекають від тебе набагато більше, ніж від інших гравців? Права на погану гру у тебе просто не існує.
– Звичайно, це важко – бути лідером такого клубу, як «Динамо», і збірної своєї країни. У нас дуже вимогливі глядачі, і ми не повинні їх розчаровувати. Втім, я впевнений, що вони пробачать мені будь-яку гру, аби перемогла команда. Це зараз найголовніше.
– Ти згоден, що події, що відбувалися у твоєму житті в кінці літа, тільки зміцнили твою психологію?
– Кожен футболіст повинен дотримуватися одного і того ж думки: все, що не робиться, – на краще. Я з приводу свого невдалого трансферу сильно не переживав. Ну що з того, якби я образився? Кому б від цього стало краще? Кому я потім буду потрібний, якщо перестану працювати, показувати хороший футбол і добиватися перемог зі своїм нинішнім клубом? Адже і не з простим клубом, а з київським «Динамо», яке завжди було моєю мрією.
– Судячи по зведеннях київської поліції, на тренування своєї рідної команди ти як і раніше мчиш з великим піднесенням!
– Бажання виступати за «Динамо» у мене, звичайно, багато, але зупинили мене не за перевищення швидкості (посміхається).
– Цього тижня тебе знову почали сватати в закордонний клуб. Знову в «Барселону» …
– Я вже не в тому віці, щоб приймати близько до серця всі публікації журналістів. Намагаюся концентруватися на роботі, а усіма іншими питаннями займається мій представник.
– Поєдинок проти Іспанії може стати для тебе чимось схожі на показу на осінньому тижні моди. Розумієш, що в цій грі потрібно представити себе у всій красі?
– Я розумію тільки одне – нашої збірної потрібна перемога. Все інше вторинне, і я не збираюся носити м’яч на носі і когось чимось дивувати. Ніколи не продавав себе на футбольному полі, завжди ставив на перше місце інтереси команди. Пускай я погано зіграю, але потраплю разом зі збірною на чемпіонат Європи у Франції.
