З того часу, як «Динамо» очолив Сергій Ребров, змінилася на краще не лише гра команди, але і настрій всередині і навколо неї. Як наслідок, протягом одного сезону «Динамо» повернуло собі всі втрачені вітчизняні титули і знову в Лізі чемпіонів.
– Ви першим в нашому футболі вигравали чемпіонат України і як футболіст, і як тренер. Чи можна порівняти емоції, які переживали тоді і тепер?
– Мені здається, стати чемпіоном в якості тренера значно складніше. Коли в твоєму підпорядкуванні дуже багато людей – і футболісти, і персонал; коли відчуваєш відповідальність перед вболівальниками, які чекають перемог. Звичайно, перша тренерська перемога для мене дуже важлива. Хочу підкреслити, що це не моя особиста заслуга, а спільне досягнення всієї команди, всього колективу. Я, зі свого боку, намагався вкладати в роботу не тільки свої знання та досвід, але й віддавати справі частинку душі. Мабуть, це відчули і футболісти, які прагнули виконувати на полі все те, над чим ми працювали на тренуваннях. Я дуже радий, що після стількох років без чемпіонства ми здобули цю перемогу. Вона далася нелегко, хто б що не говорив про «штучне чемпіонаті» і тому подібному. Досить порівняти нашу статистику в останніх двох чемпіонатах – це для мене дуже важливий показник. І він за рік став набагато краще. Значить, і команда грала краще.
– За підсумками минулого сезону ви отримали звання найкращого тренера в чемпіонаті України. Що для вас, як для наставника, означають такі досягнення і визнання?
– Це означає, що у мене хороший колектив однодумців. Подібні визнання – заслуга тренерського штабу, який зі мною працює, персоналу, словом, всіх. Ми разом працювали, вкладали частину свого серця в команду, і я щасливий, що це принесло плоди і допомогло хлопцям на полі. Що б ми не робили, важливо, щоб футболісти слухали нас і самі хотіли вчитися: не просто користуватися тим, що їм дав Бог, а прогресувати і вдосконалюватися. Ми всі разом вчимося, незалежно від визнання чи нагород. Тому я радий, що вже видно плоди нашої роботи.
– Після закінчення минулого сезону ви сказали: «Цей сезон, своє перше тренерське «золото» я точно ніколи не забуду». Яким повинен бути теперішній сезон, щоб ви не змогли його забути?
– Насправді, я не забуду ні одного сезону, адже в кожному з них залишається виконана робота і частинка моєї душі. Важливо, щоб кожен з нас хотів розвиватися, йти вперед, щоб був помітний прогрес. Так, ми стали чемпіонами, але кожен повинен думати про те, що буде далі. Або залишаємося на нинішньому рівні, і суперники нас наздоганяють, намагаючись виграти цей чемпіонат, або прогресуємо і хочемо добитися більшого. Ми говоримо про це хлопцям, сподіваюся, вони розуміють. Не можна зупинятися на досягнутому, потрібно шукати нові шляхи, нові цілі та виклики.
