Минулого тижня Марко Девіч голосно нагадав про себе голом у ворота «Ліверпуля» на «Анфілді». Після півтора років невдач, відсилання в дубль «Рубіна» та оренди в Катар – дуже серйозний прорив.
ЛИВЕРПУЛЬ
– Що відчуває людина, яка забивав Ліверпулю на Анфілді?
– Це нереально описати. Подарунок від Бога. Компенсація за важкий період у моїй кар’єрі, за останні півтора року. Я боровся, я хотів, я не опускав руки. Слів немає, щоб описати ці почуття. Отримав нагороду за терпіння, за те, що мене відправляли в дубль Рубіна. Цей гол зняв з мене великий вантаж.
– Ви коли-небудь виходили на поле в атмосфері, яка була б крутіше тієї, що є на стадіоні Ліверпуля?
– Я в Туреччині пару раз грав – проти Бешикташа, Галатасарая. Там теж була дуже гаряча атмосфера. Коли виходиш проти такої легендарної команди, на такому стадіоні – це надає великої ваги всього, що відбувається на полі.
– Головна ігрова особливість команди Юргена Клоппа?
– Тренер новий, а тому, я думаю, поки рано про щось говорити. Пізніше побачимо, що буде з Ліверпулем. А що найбільше запам’яталося? Думаю, боротьба, єдиноборства – постійні, жорсткі. Швидкість гри, інтенсивність. Дортмунд Клоппа грав теж так само швидко. Я радий, що зіграв проти такого харизматичного тренера. Я з ним уже перетинався, коли Шахтар зустрічався з Боруссією, але ті матчі я провів на лаві запасних.
КАТАР
– Нещодавно ви говорили, що в Аль-Райяном вам не заплатили за чотири місяці з п’яти. Питання вирішилося?
– Я виграв цей процес, Аль-Райян зобов’язаний заплатити, але досі цього не зробив. Думаю, до кінця року розрахуються. Всі хлопці вважають, що там усе чудово в плані грошей. Уявляють, що в Катарі кидаються грошима направо і наліво, але це не зовсім так.
– Хіба?
– Так. Бачите, свої зароблені за контрактом гроші доводиться ще діставати. Можна підписати сильніший контракт, ніж у Європі, не настільки, щоб заради цього їхати і закінчувати там кар’єру.
– Якщо в Катарі не розкидаються грошима, то навіщо ви поїхали у другий дивізіон цієї країни?
– Там така ситуація була: Рубін готовий був віддати мене в оренду тільки за умови, що команда, яка мене візьме, буде повністю покривати мою зарплату. Вони ж доплачувати різницю відмовлялися. Я не хотів втрачати в грошах, скажу чесно. Тільки, коли з’явилася пропозиція з Катару, я вирішив піти – там так виходило, що Рубіну не довелося б нічого мені доплачувати. Мене запрошували в ПАОК, в інші європейські чемпіонати, але так сталося, що я опинився в Аль-Райяном.
– Не шкодуєте, що зробили вибір не на користь кар’єрного розвитку?
– Це був хороший досвід, я ставлю плюс і кладу його собі в скарбничку. Так, я грав у другому дивізіоні, але там були матчі кубка проти команд вищого дивізіону. Там кілька кубків: наприклад, Перської затоки і ще інші.
– Річ, яка вас найбільше вразила в Катарі?
– Клімат, звичайно. Спека – це всі знають. А ще – пил, який піднімалася пару разів. Коли посилювався вітер, траплялися такі маленькі урагани. Вологість найсильніша. Коли пізно ввечері повертаєшся додому з тренування, на градуснику + 35-37.
Дуже багато будують до чемпіонату світу. Через кожні сто метрів крани стоять. Сама країна схожа на Дубаї.
– Судячи з відеонарізку на матчі Аль-Райяна крім господаря клубу і його друзів ніхто не приходив.
– Зараз така ситуація: Аль-Райян йде на першому місці у вищому дивізіоні. Шість ігор, 18 очок. І на стадіон набагато більше людей ходить. Тоді ж люди були ображені, що команда скотилася у другий дивізіон – тому ніхто і не приходив.
– Як до європейцям ставилися місцеві гравці?
– Дуже тепло прийняли, між собою ми англійською спілкувалися. Це такі люди, які не відчувають напруги, тиску. Вони розслаблені на тренування приходять.
– Чому?
– Та там всі такі. Країна з сильною економікою, люди веселі, у них все відмінно, вони не напружуються.
ДНІПРО
– Правда, що минулої зими ви були дуже близькі до Дніпра?
– Мені звідти ніхто не дзвонив. Але я б ніколи туди не перейшов.
– Навіть до знайомого тренеру?
– Навіть до Маркевича. Я його знаю дуже добре, як і він мене. Ми чудово розуміли один одного. Він на мене тільки гляне – я вже знаю точно, в чому справа. Погляду було достатньо. Просто Дніпро – головний суперник Металіста. Я завжди знав, яке значення для наших уболівальників мала перемога саме над Дніпром. І я пам’ятаю, як ми завжди мріяли всяку ціну виграти цей матч.
Я не можу сказати, що я ненавиджу Дніпро – ні, це взагалі не так. Я їх поважаю, один із грандів українського футболу, але я б не зміг туди перейти.
– Едмар та Папа Гуйе змогли – засуджуєте їх?
– Ні-ні, звичайно! Поважаю і підтримую їх рішення. Може, це звучить якось плутано занадто. Я дійсно їхня думка вважаю правильним, вони не помилилися, що перейшли в Дніпро. Але от я б не зміг.
Тим більше, не думаю, що вболівальники Дніпра хотіли б мого переходу. Вони мене просто ненавиділи. Я для них був першим ворогом нашого дербі.
– Найяскравіший приклад ненависті фанатів Дніпра?
– Я такі смски отримував перед грою … Коротше, не хотіли б вони мене бачити зараз. Дуже велика і сильна історія. Не уявляю, щоб я все забув і переїхав туди. Металіст мені все дав і створив мене, ми разом писали історію, я б не зміг приміряти футболку Дніпра. Ось такі мої почуття.
Я в Шахтар переходив. В Динамо теж міг переїхати. Але це зовсім інше.
– Скільки разів ви були на межі трансферу в Динамо?
– Двічі. У першому випадку я підписав новий контракт з Металістом. У другому в останній момент вибрав Шахтар. Я знаю, що завжди був симпатичний Ігорю Михайловичу, як футболіст, але зараз він, напевно, на мене десь ображений через тієї історії, коли я відмовив Динамо і вибрав Шахтар.
– Визначальний аргумент, який вирішив тоді вашу долю?
– Я знав, що з Шахтаря зможу повернутися в Металіст, якщо щось піде не так. З Динамо було б складніше – відносини між клубами не ті. Плюс Шахтар тоді, влітку, вже гарантував собі участь у груповому етапі Ліги чемпіонів, а Динамо ще збиралося туди проходити через кваліфікацію. За манерою гри мені здавалося, що Шахтар мені підходить більше.
– Ви були одним з перших, хто покинув Металіст. Ви вже тоді прикинули, що клуб чекає крах?
– Чесно, я не уявляв, що так буде. Я щодня чекаю, що там ситуація налагодиться, мені дуже важко дивитися на це. Нинішній президент Металіста виступав за те, щоб я залишився. Але я хотів поміняти чемпіонат, плюс клубу дати можливість заробити на трансфері у важкий період.
– Головна причина, чому у вас довгий час не складалося в Рубіні?
– Спочатку все було нормально. Дограв друге коло, забив пару голів. Потім тренер перестав мене ставити, запросив своїх гравців. Хоча я не здавався – робив те ж саме, що і зараз роблю. Я дуже багато втратив в ігровому плані.
– Не повірю, що, граючи в дублі Рубіна, вас не відвідували думки в дусі: як же я помилився, коли тут підписував контракт.
– Ну, бачиш, як воно буває – в Металісті адже справи краще не пішли, а я зараз виходжу в Лізі Європи, граючи проти Ліверпуля. Ніколи не вгадаєш, що буде далі. Зараз все складається так, як я хотів з самого початку.
ЗБІРНА
– Наскільки оптимістично ви налаштовані щодо свого повернення в збірну України?
– З тренерським штабом контактував востаннє досить давно, ще, коли був спаринг з Нігером – мене тоді востаннє викликали. За збірною стежу, очікую перемоги над Словенією та кваліфікації на чемпіонат Європи.
Що стосується мене – дуже хочу повернутися. Дуже чекаю цей момент. Я ніколи не приховував, що таке бажання є і я завжди готовий.
