Упереджені судді. Підступні конкуренти. Ворожі трибуни. Недалекоглядні чиновники. Неповороткі хлопчаки, що подають м’ячі, і занадто висока трава… Пункти з цього регулярно поповнюваного Мірчею Луческу списку винуватців невдач «Шахтаря» продовжують приймати на віру хіба що самі незрячі з адептів творчості румунського тренера.
Днями на неабияк Замусолений переліку з’явилася жирна клякса. Перебрався влітку зі стану гірників в німецьку бундеслігу Дуглас Коста поділився одкровенням: «У спортивному плані за п’ять місяців в« Баварії »я придбав більше, ніж за п’ять років у Донецьку».
Який наполягає на власній непогрішності Луческу навряд чи дивився мультиплікаційну трилогію про Простоквашино, а то б неодмінно відповів бразильцеві фразою Кота Матроскіна: «Ми його, можна сказати, на смітнику знайшли, відмили, відчистили дочиста, а він нам фігвами малює! ..»
Побіжно кинув невдячний Дуглас настільки образливе для свого колишнього наставника порівняння або усвідомлено вилив те, що накопичив за час перебування в донецькій «золотій клітці»? Як би там не було, сказане Костою вкотре змушує задуматися про стратегії «Шахтаря» і про реальні горизонтах високооплачуваного «містера».
Побічно адже і сам Луческу неодноразово давав привід засумніватися в тому, що донецький колектив здатний позбутися від якогось комплексу неповноцінності. Не тільки прозорими натяками щодо більш лояльного ставлення європейських арбітрів до істинних грандам, але і захопленням грою колишніх підопічних, у всьому блиску розкривається на Заході. Маючи виконавців калібру Вілліана, Фернандіньо і Мхітаряна, «Шахтар» і Мірча, за великим рахунком, так і не змогли нічого досягти в головному клубному турнірі.
Якщо раніше топ-менеджери клубу наполегливо озвучували мета в осяжному майбутньому виграти Лігу чемпіонів, то зараз цей мотив актуальність остаточно втратив. Навіть з черговим діамантом – Алексом Тейшейрою. Він ось-ось покине команду, і Луческу знову розповість про те, що підготував цінний кадр для збірної Бразилії, для чемпіонату Англії чи Німеччині. І знову промовчить про те, чому ж «Шахтар» – цього разу «кращий в історії» – не просто не дістався до лігочемпіонських вершин, а вже традиційно став одним з найбільших розчарувань поточного євросезону.
При цьому великі поразки від «Реала» і «Парі Сен-Жермен» – аж ніяк не виходять з ряду геть. Це всього лише логічне продовження сумних результатів протистоянь з тією ж «Баварією», з «Боруссією» і «Барселоною». «Ви заб’єте скільки зможете, а ми – скільки захочемо» – ця бразильська «система», исповедуемая «Шахтарем» в більшості матчів українського календаря, в Європі застосовна вже до суперників команди Луческу. Навіть сіренькі «Мальме» і Пльзеньськой «Вікторія» її засвоїли і продемонстрували донецьким чарівникам м’яча.
Судячи з усього, березневі 0: 7 Луческу в Мюнхені – якраз і є «арифметична» запис слів Дугласа Кости про донецьку п’ятирічці і п’яти місцях під початком Хосепа Гвардіоли. Гравець, який пережив то футбольне приниження особисто, має право на подібні порівняння. І кожен його гол, кожен результативний пас, кожен підкат і відбір в «Баварії» – це монети про дві сторони, одночасно свідчать як про багатство «Шахтаря», так і, на жаль, про низьку ефективність використання бюджету, про який навіть на Заході дуже не багато хто можуть сьогодні мріяти.
Адже крім гравців, неабияк дістатися трансферної вартості в період перебування в розташуванні «чорно-помаранчевих», вистачає і прикладів зворотного властивості. На кожного з вигідно проданих доводиться по парі-трійці «пустушок», інші – вартістю в десятки мільйонів доларів. Взяти хоча б Бернарда, чий сплеск у зустрічі з київським «Динамо» – поки лише епізод, що трапився на тлі загадкового функціонального піку всього колективу.
Ні в попередніх, ні в наступних матчах з опонентами того ж рівня гірники навіть близько не показували подібних швидкості, активності і витривалості, а гра на п’ятий день проти «Мальме» і зовсім стала провальною для Бернарда і його партнерів. У чому причини такого перетворення? У якій площині їх шукати – морально-психологічної, тактичної або, враховуючи прецеденти з Рибкою і Фредом, у фармакологічній? ..
Який з двох Бернард справжній – той, за якого заплатили 25 млн. Євро, або нинішній, що феєрить тільки по великих бразильським свят? Який сьогодні справжній «Шахтар» – той, що відвантажує по кілька м’ячів внутрішнім суперникам, або той, що по стільки ж отримує в Лізі чемпіонів? І як би цю різницю в часі або грошовому еквіваленті висловив Мірча Луческу, чий черговий п’ятирічний план, здається, тріщить по швах? ..
