Ні, не Росію … Назва нашумілої 25 років тому статті Олександра Солженіцина сузим до конкретики: «Як нам облаштувати український професійний футбол». Постановку такого завдання можна вважати, на мій погляд, головним мотивом останнього випуску «Великого футболу». Це актуально, особливо в нинішні важкі для країни і вітчизняного футболу, зокрема, часи. Це правильно. Тому Сьогодні не буду торкатися інших важливих і цікавих тем, порушених в ефірах обох проектів. Але все по порядку.
ПІСЛЯ «ТРІУМФУ»
Після проведення церемонії «Телетріумфу» – українського «Теле-Оскара» – провідні головних українських футбольних програм по-різному відреагували на її підсумки. Ігор Циганик щиро і різко виступив в соціальній мережі, де висловив власне незгоду з рішенням телеакадеміків і навіть образу.
Олександр Денисов ж на самому початку ефіру своєї передачі виставив три призи і інформував глядачів, що в ніші спортивного ТБ редакція каналів «Футбол 1» / «Футбол 2» завоювала трофеї: краща програма – «Великий футбол»; кращий коментатор – Віктор Вацко; кращий ведучий програми – сам Денисов.
Поздоровляю тріумфаторів, але залишаю за собою право трохи пізніше – після закінчення футбольного сезону – повернутися до цієї теми. А зараз хочу відзначити тих наших колег, хто досяг високого європейського рівня у футбольному ТБ – членів трансляційних команд. Режисерів, операторів, технарів, продюсерів, випускових редакторів. Роботу «Футбол» на показах єврокубкових змагань високо оцінили функціонери УЄФА, які відповідають за цей фронт діяльності футбольного союзу континенту. Професіоналізм закадрового колективу «Плюсів» взагалі відзначили навіть не словом, а ділом. Їх запрошували транслювати матчі Ліги чемпіонів з Астани, а до того – домашні відбіркові ігри Євро-2016 збірних Грузії, Білорусії та ін. Я впевнений, що і надалі будуть запрошувати.
Таємниці мадридського двору
Реальним проблемам українського професійного футболу був присвячений об’ємний репортаж одного з найдосвідченіших кореспондентів ВФ Ігоря Бурбаса, і в якості експертів він запросив журналістів Артема Франкова та Сергія Болотникова. Журналістів, яких аудиторії, “заточеною” на увагу до футболу, і представляти немає необхідності.
Спочатку спіч нинішнього головреда «Трибуни» не викликав запитань. Він, як і всі нормальні люди, проти договорняків, він закликає топ-менеджерів клубів брати приклад з «Карпат», звертає увагу, що на формі футболістів львівського клубу розміщено вже сім логотипів. Все вірно, нинішня форма «Карпат» нагадала мені форму команд французького елітного дивізіону, самого «скромного» з Великої п’ятірки європейських чемпіонатів. У клубі «зелено-білих», шукають спонсорів за тим же принципом, що й у Франції – не гребують малими внесками, зате підписують комерційні контракти з великою кількістю партнерів.
Потім Сергія точно «понесло». Всі біди українського професійного футболу він побачив у Федерації, точніше в оточенні її президента Андрія Павелко. І не просто в оточенні, а саме мало, не в щільному кільці, якщо завгодно, в павутині «людей Григорія Суркіса». Страшна картина, гідна пензля предтечі сучасного сюрреалізму – середньовічного художника Ієроніма Босха. Або образ попроще: давньогрецька скульптура «Лаокоон та його сини», де герої оповиті зміями, і між ними смертельна сутичка. У ролі жерця з Трої Лаокоона, звичайно, сам Павелко, в ролі повзучих гадів, жорстоко обплутали героїв міфології, судячи з Відеокартинка ВФ, як мінімум перший віце-президент ФФУ Олександр Бандурко … Пристрасті ті ще!
А якщо серйозно? По-перше, це переспів «старих пісень про новий» – «Суркісвсекупіл!» По-друге, задається просте питання Болотникову: чим конкретно «люди« Суркіса »(з глузду з’їхати – це що: усталена ідіома в устах і головах деяких журналістів? ) «обвили» Андрія Павелка і як вони заважають йому працювати з порятунку футболу в дійсно надважких умовах? Бажано почути відповідь чітко по пунктах: перше, друге, третє … і т.д.
Це далеко не перший нічим непідтверджений випад Болотникова проти «людей Суркіса», зокрема, проти Бандурко. У нас (мене і Артема Франкова) влітку був діалог з Сергієм під камери і мікрофони, де він також пред’явив свої претензії до першого віце-президенту ФФУ. Там він повторив тези своєї статті, що Бандурко, мовляв, за віком, треба б відпочивати. Я помітив опонентові, що Олександр Іванович як спортсмен у минулому, саме по здоров’ю і запасу енергетики ще дасть фору багатьом молодим, а ось з досвіду футбольного менеджера – тим більше. Франків був ще лаконічніше і навіть іронічніше: «Сергій, чого ви такий злий?» … Тоді, пам’ятається, Болотников зреагував: «Я нічого не маю проти Бандурко». Якщо він тих своїх слів не пам’ятає, «то всі ходи записані», «рукописи не горять» і т.д. Коротше, відеозапис того діалогу є.
Немає потреби тут нагадувати, що саме Григорій Суркіс разом з Олександром Бандурко зробили для українського футболу 20 років тому, в 2006 році, в 2012 році. І продовжують робити зараз. Тоді навіщо ці «сплески», за якими немає доказів, навіщо ці натяки на «таємниці мадридського двору»? Невже тільки, щоб нагадати про себе як про незалежну журналісті? Але журналіст повинен бути залежимо від фактів і логіки, а не плести інтригу на рівному місці.
Між тим, у своєму праведному гніві головред «Трибуни» якось «забув», що сім з половиною років (з квітня 2008 року) як би функціонує Прем’єр-ліга, якою ФФУ делегувала всі права по організації змагань футбольної еліти країни, насамперед , для цивілізованої комерціалізації клубів. Як це робиться в Англії, Німеччині та більшості європейських футбольних держав. Саме час перейти до головного.
ВСЕ Ж, ЯК БУДУВАТИ «МОСТ»?
Уздовж або поперек? Які взагалі бувають «конструкції»? На мій погляд, їх три:
– Європейська – футбол чітко розвивається як бізнес-проект. Це і єврокубки, це і чемпіонати передових країн континенту. Про мільярдні доходи англійської ПЛ писано, переписано, тому повторюватися не станемо;
– Азіатська (якщо хочете, євразійська). Росія, Казахстан, країни Близького Сходу. Беремо «чистий лабораторний» приклад – футбол Казахстану. Там перед президентом країни персонально відповідає або аким (губернатор), або шеф держмонополії (Казахстан не ображений найціннішими корисними копалинами). Та ж сама «Астана» – колишній «Локомотив», тобто раніше його «тримала» державна залізниця. Зараз – бери вище: АТ «Самрук-? Азина» – холдинг з управління державними активами всього Казахстану, холдинг, що знаходиться під контролем уряду. Росія – майже повністю підходить під таку модель: там перед «царем-батюшкою» за футбольні клуби відповідають також «царьки» в регіонах, починаючи з одіозного Рамзана Кадирова, плюс шефи таких же держмонополій – Газпрому, РЖД. А «майже», тому є винятки – абсолютно приватний клуб «Краснодар». Або майже приватні ЦСКА, «Спартак».
– Українська, тобто приватна, або як воліють її обзивати деякі «акули пера» олігархічна. Взагалі-то олігархія увазі не тільки великі гроші, але в з’єднанні з владою, яка зосереджена в руках великого монополізованого капіталу і обслуговує їх особисті та групові інтереси, а не інтереси всіх громадян. Скажіть, пліз, хто з власників клубів у ці дні безпосередньо причетний до влади в державі? З натяжкою згадайте одного-двох, та й то можна оскаржити. Так от, така олігархічна форма віджила або відживає свої кращі денечки. У цьому я згоден з висновками ВФ.
Чи готова держава в реально сформованих нині умовах ще містити футбольні клуби? Питання риторичне. Чи можна сьогодні розвернути курс «корабля» професійного футболу України з олігархічного (користуючись термінологією «журналістів-революціонерів») на європейський? Ось що повинно всіх хвилювати. Ось що повинно обговорюватися в середовищі власників і топ-менеджерів клубів. Ось що серйозно, а не легковесно має висвітлюватися футбольним ТБ, тим більше в аналітичному форматі, яким позиціонує себе ВФ.
А для цього журналісти та експерти зобов’язані пояснити масовому глядачеві ази маркетингу спорту. Там існує «квадрат» учасників спортивного дійства як бізнесу:
1) Це самі учасники (футболісти, тренери, клуби).
2) Спонсори та рекламодавці. Ті, кому спорт потрібен як арена висвітлення їх брендів.
3) Споживач. Глядач – на стадіонах і на ТБ, в інтернеті і в друкованих ЗМІ.
4) Канали зв’язку між усіма попередніми учасниками – ТБ, Інтернет, інші ЗМІ.
Далі. Які головні складові фінансового успіху клубів?
1) Реалізація телевізійних прав при трансляціях.
2) Реклама всіх видів. Від зовнішньої на стадіонах і на формі футболістів до реклами в ЗМІ.
3) Грамотна політика реалізації квитків та абонементів.
4) Грамотна реалізація власної символіки та атрибутики
5) Грамотна трансферна політика. Приклад – «Порту».
Чому так докладно? Щоб читач розумів: частина успіху-неуспіху лежить в зоні відповідальності самих клубів, а частина, насамперед, реалізація телеправ – в зоні відповідальності ПЛ.
Що вона зробила в комерційному плані за чималий термін свого існування? Анічогісінько !!! Це в порівнянні не тільки з богатющімі «сестрами» в Англії, Німеччині, але й у порівнянні навіть не з Нідерландами і Туреччиною (де сумарні річні доходи клубів еліти від роботи тамтешніх ПЛ більше 500 млн. Євро / сезон), а хоча б у порівнянні зі скромними сусідами – польської та румунської ПЛ?
Хто рахує, скільки раз критикували президента-фантома ПЛ Віталія Данилова. Хто винен у такій ситуації? Якщо чесно, самі президенти клубів, коль їх влаштовувала подібна ситуація, коли так і не створений єдиний пул реалізації телеправ. Чому так, теж секрет Полішинеля – не бізнес цікавив, а задоволення власних амбіцій.
І нехай ніхто не сумнівається, що не наявність двох каналів-трансляторів заважало створити єдиний пул. Продюсери нашого футбольного ТБ відмінно знають передові країни, де пул єдиний, а трансляторів – два, а бувало й більше. Треба було мати бажання домовлятися. Чому «БУЛО»? Тому що в мирний час й серйозний спонсор, а також рекламодавець був готовий до співпраці. А зараз?..
Це далеко не всі питання по темі. Приміром, є багато питань до бізнес-філософії самих трансляторів? І тут є про що подумати. Проблема виживання вітчизняного професійного футболу – багатовимірна, глибока. Вона вимагає уваги ЗМІ зовсім не на такому примітивному рівні пошуку «Лаокоона і Його сповила змій».
