Торкаючись в черговий раз харизматичної персони головного тренера донецького «Шахтаря», почати хотілося б з вибачень. За товариша по цеху. Опублікований днями матеріал «Луческу і п’ятирічки», м’яко кажучи, дещо спотворює реальний масштаб особистості румунського фахівця.
«Містер» живе, працює і мислить ширше – як мінімум 12-річними циклами, що ототожнює його вже не з залишилася в комуністичному минулому плановою економікою, а з віковою мудрістю представників найдавніших культур. До таких висновків я прийшов, подивившись і послухавши інтерв’ю гуру програмі «Великий футбол» – за визнанням ведучого, перше настільки широке і відверте в подібному форматі за дюжину сезонів, проведених Луческу в Україні.
Сервіровка, подача і смакування сього «десерту» телевізійно-футбольного півріччя не залишили сумнівів: все прорікав прирівнюється до постулатам, аксіомам, заповідям. А через велич співрозмовника не встояв навіть незворушний зазвичай модератор. «У вас в автобіографії є такий епізод …» – нагадав він Мірче Михайловичу про справи днів давно минулих. Автобіографія … Та чого вже розмінюватися на дрібниці: житіє! ..
З захмарних висот своєї майже що святості Луческу снисходит до розтину багатьох виразок вітчизни, в якому так і не знайшлося свого пророка і яке тому потребує месії. Він і про проблеми збірної України повідав, і про кадрову стратегії головного конкурента, і про політику з географією, і про економіку з етикою.
Лише про ігрові труднощах «Шахтаря» ми знову не почули. Як і 12 попередніх років, вони залишаються за сімома печатками, маскуються мішурою з претензій, образ і демагогії. Ті, хто бере участь у створенні образу Великого і непогрішність, про це знають, і незручних запитань, природно, не задають. От і залишається лише здогадуватися про деякі речі, що кидають тінь на обрамлений сивими кучерями світлий лик.
Наставник «синьо-жовтих» Михайло Фоменко, за словами Луческу, швидше селекціонер, ніж тренер: «Він не може прищепити якусь організацію гри, на це у нього дуже мало часу …» У самого Мірчі в клубі часу – більш ніж достатньо, проте ж його бразильська трупа вперто не піддається дресурі в тому, що стосується дисципліни і самовіддачі в обороні. Ледве покидаючи «Шахтар», ті ж бразильські зірки перетворюються – у своїх нових колективах повертаються назад і стеляться в підкатах не менше жваво, ніж «аборигени» який-небудь бундес- або Прем’єр-ліги. То, може, як пропонував Михайло Михайлович Жванецький, «в консерваторії щось підправити»? ..
Повернення київського «Динамо» на чемпіонську вершину, як вважає румун, стало можливим тільки тому, що донецький клуб позбувся будинку – рідних стін «Донбас Арени», своєї тренувальної бази і відданих уболівальників. «Вони грамотно використовували цю ситуацію. Посилили команду, підписали гравців … »Слідуючи цій логіці, на бідах« Шахтаря »наживається не тільки« Динамо ». Чи не полихні війна на Донбасі, Луческу вже і «Реал» з «Парі Сен-Жерменом» наздогнав і перегнав б, і «Боруссію» з «Баварією».
«Якби у нас все було добре,« Динамо »не виступало б так, як зараз себе позиціонує …» По-моєму, тут вже не месіанством, а манією величі тхне. Або Луческу знову неправильно зрозуміли і перевели? Ну, не дивно – месія-то за 12 років не спромігся ні мову вивчити, ні мова. Зате так надійніше. І – зручніше. Адже деколи доводиться откровенничать про те, що запросто може бути використане проти одного з найбільш високооплачуваних спікерів в історії шкіряного м’яча.
Наставник із задоволенням озвучує тези про те, що справжній сучасний український футбол, власне, почався, оформився і розцвів в Донецьку, з приходом в тамтешній клуб Ріната Ахметова. І саме вісь РЛА – «Шахтар» – Донецьк – Луческу є стовбуром дерева, якому не дають плодоносити різні паразити.
«У Рината Леонідовича просто працюють найкращі …» – безапеляційно прорік один з «експертів» передачі «Великий футбол», очевидно, вважає і програму, і себе ланками тієї самої життєдайної вертикалі. Мені відразу згадався герой «Весілля в Малинівці» зі своїм шпигунськи-змовницьки: «У барона Врангеля все англійське! ..»
Без таємничих мотивів в інтерв’ю Луческу також не обійшлося. Наприклад, відносно того, що за півтора останніх роки «Шахтар» лише одного разу бачив свого президента. «В його голосі відчуваю велику печаль», – передає Мірча емоційний тон своїх телефонних бесід з Ахметовим. Про причини «непублічність» останнього у тренера, звичайно ж, ніхто з «своїх» журналістів не поцікавиться. Це теж – табу, як і обговорення реальних витоків і винуватців глобальної ситуації, що зробила донецький клуб ізгоєм і волоцюгою.
Зовсім недавно, реагуючи на теракти в Парижі, де сьогодні грати «Шахтарю», Луческу не стримував емоцій: «ІГІЛ скрізь. Ці люди хочуть залякати нас, повернути на примітивний рівень, позбавити нашого способу життя, освіти, цивілізаційного зростання. Хочуть, щоб ми були такими ж, як вони – вели себе так само, думали так само … »Цікаво було б почути думку румунського месії про« просвітителях »з« ДНР-ЛНР ». Не почуємо – в цьому питанні хитрун Мірча зволіє постати аполітичним …
Без сумніву, не один Луческу ностальгує над портретом Ріната Ахметова. І напевно багато хто з підлеглих і однодумців «господаря Донбасу» мріють не тільки про футбольний реванш, витончено розгойдуючи човен, в якій вони раніше насолоджувалися красотами захоплюючого круїзу на правах VIP-пасажирів. Соціальної значущості футбол раніше не втратив, незважаючи на кризу і війну. Ось і намагаються панове розіграти знайому і близьку їм карту – вміло тасуючи факти, підміняючи поняття, знаходячи «правильних» спікерів, з чиїх вуст навіть таку маячню, як проведення фіналу Кубка України в канадському Торонто буде сприйматися як новаторський підхід.
По частині реформ Луческу теж – попереду всіх. «Якщо не буде плей-офф – чемпіонат України зникне», – вважає він. А деякий час тому румун недвозначно натякав щодо продовження контракту з «Шахтарем»: рішення – залишатися чи ні – багато в чому буде залежати від того, чи прийме ФФУ запропонований гірниками формат національної першості. Підсумок цього логічної рівності – «Якщо поїде Луческу – чемпіонат України зникне» – поступово викристалізовується у свідомості тих, хто особливо схильний телевізійної пропаганді. І заклопотаність месії в екрані немов підтверджує: «Злі ви. Піду я від вас! »
Те, що «містер» б’ється з вітряками і драконами практично поодинці, має своє пояснення. «Хто ж його посадить? Він же пам’ятник! »- Коротко і ясно сформулював його герой Савелія Крамарова в« Джентльменах удачі ». Луческу може озвучувати ідеї упереміш з обвинуваченнями – без остраху і … без відповідальності. На відміну, наприклад, від тих же Равіля Сафіулліна, Бориса Колеснікова, Віталія Данилова. Ще зовсім недавно ці діячі наполягали на тому, що без них футбольний процес в Україні неможливий. Сьогодні ж їх голосів щодо методів порятунку вітчизняного футболу не чутно навіть з комфортабельних дзотів.
От і виходить, що «психічні атаки» наставника «Шахтаря» підтримують безладної пальбою хіба що формальний начальник Палкін і драпанувшій в Московію прес-аташе – «Новоросії» Мармазов. Другому явно уготована роль Му-Му на путінському «Титаніку». Перший же – безсумнівно перспективний. Поки, звичайно, не гуру, тільки вчиться, але – жадібно і небезуспішно. Є у кого: тут адже «просто працюють кращі»…
Читайте ТУТ «Луческу і п’ятирічки»
