Його називають відкриттям першої частини чемпіонату.
Генеральний директор «Уфи» Шаміль Газізов вже напевно втомився відбиватися від дзвінків журналістів і визнав, що по гравцеві є офіційні пропозиції як від європейських, так і від російських клубів.
У матчі з «Зенітом» (1:1) Олександр Зінченко забив п’ятнадцятитисячний гол у чемпіонатах Росії, а скаути французького «Олімпіка» спостерігали за його грою на «Петровському». При цьому українському півзахисникові тільки 15 грудня виповниться дев’ятнадцять.
Наша розмова проходив у готелі «Амбасадор». Ми приїхали туди о 23.00, відразу після гри, а через кілька хвилин з пляшкою води в руці спустився Зінченко. З перших хвилин він справив враження відкритої людини, згодом це тільки підтверджувалося. Олександр розповів про гру в Петербурзі, початку своєї кар’єри, часу, проведеному в донецькому «Шахтарі», виклик у збірну України, «Рубіні» і «Уфі».
НА трибуні поряд з боярським
– «Уфа» приїхала на «Петровський» у ранзі аутсайдера і мало не відвезла три очки. Перед грою могли повірити, що складеться саме так?
– У нас був дуже хороший настрій, а це найголовніше в підготовці до будь-якого матчу. Плюс непогана серія перед «Зенітом» – по грі ми дійсно проводили хороші зустрічі, набрали відмінний хід. Приховувати нічого, з «Зенітом» удача була на нашому боці. Варто ще відзначити і Давида Юрченко, який відіграв просто блискуче. Ми знали, що у «Зеніта» дуже активні фланги. Смольников і Анюков часто підключаються вперед, і важливо було нейтралізувати цю загрозу. Були моменти, коли ми упускали їх, але в цілому це вдалося.
– Незважаючи на невелику кількість атак, було видно, що в нападі гравці «Уфи» постійно міняються місцями. Це була установка на гру, щоб якось заплутати оборону «Зеніту»?
– Звичайно, так задумав наш головний тренер Євген Перевертайло. Імпровізація в атаці, на мій погляд, найголовніше. У нас підібрані гравці, які адаптовані практично до будь-якої позиції, так що мінятися місцями на поле не проблема. Мене, наприклад, останнім часом де тільки не пробують. Не принципово, чи грати в центрі поля або з краю. Вважаю, що адаптація на кожній позиції – великий плюс для будь-якого гравця.
– Ви один з небагатьох, кому вдалося забити Лодигіна в 18 років. Пам’ятаєте, як це сталося, адже часом такі моменти просто вилітають з пам’яті?
– Всі прекрасно пам’ятаю! Варто відзначити відмінну передачу Марсіньо – мені залишалося тільки підставити голову. Чому опинився в центрі атаки? Все просто: я грав на позиції крайнього нападника, і це входило в мої обов’язки – повинен був бігти в штрафну або замикати на дальній штанзі.
– Як вам атмосфера на незаповненому «Петровському»?
– Атмосфера тут завжди була чудова. Я ще чотири роки тому був на «Петровському» в якості вболівальника. Ми приїжджали з донецьким «Шахтарем» – перша команда грала з «Зенітом» у Лізі чемпіонів (синьо-біло-блакитні в груповому турнірі сезону-2011/12 виграли 1: 0. – Прим.), А ми проводили товариські матчі з однолітками. Дивились Лігу чемпіонів, сидів поруч з Михайлом Боярським – все було просто шикарно! (Посміхається.) Тоді ще тепло було, але і зараз в таку холодну погоду вболівальники прийшли на матч.
– Шкодуєте, що у складі суперника не було Халка? Все-таки не так часто з’являється шанс зіграти проти такого майстра.
– У цьому плані нам трошки пощастило – якби Халк був на полі, проблем було б значно більше.
ЧОТИРИ РОКИ У «Шахтарі» – НАЙКРАЩІ В ЖИТТІ
– Ваш шлях у футболі починався в Радомишлі.
– До 11 років займався в місцевій секції в місті Радомишль. Зовсім маленьке місто. Знаменитий, напевно, тільки тим, що у нас варять один з кращих сортів пива в країні. Правда, алкоголь я не вживаю (посміхається). Також негативно ставлюся до куріння. На одному з тренувань до мене підійшов тренер і сказав, що є варіант з «Монолітом» – головної команди у них не було, зате академія на рівні. Батьки підтримали, ми поїхали, ризикнули. І так вийшло, що це виявився найголовніший вибір в моєму житті. Тільки завдяки Богу я вибрався на шлях серйозного футболіста, якби я не поїхав, хто знає, що б трапилося і де б я потім грав.
– Але в «Моноліті» не затрималися?
– Провів там полезнейших півтора року під керівництвом Віктора Васильовича карпет, який прищепив мені всі ази футболу і продовжує досі зі мною працювати, він мій вітчим. Потім потрапив в «Шахтар», де пройшли найкращі чотири роки в моєму житті! Чесно зізнатися, академія в Донецьку – одна з кращих у світі. Була, в усякому разі, до відомих подій. Умови для футболу – просто божевільні! Тренувальні поля, база, вся інфраструктура, тренерський штаб, підхід до футболу – все на найвищому рівні.
– Хтось із ваших однолітків заграв, як і ви, на високому рівні?
– Багато заграли – той же Віктор Коваленко виступає за першу команду «Шахтаря», в жовтні отримав «Золоту бутсу» (приз кращому бомбардирові молодіжного ЧС U20. – Прим.), Владлен Юрченко зараз в «Байєрі» грає. Шкода, звичайно, що в «Шахтарі» мало шансів проявити себе на високому рівні. Адже там підібрані хороші хлопці, і, вважаю, просто тримати їх і не давати їм можливості неправильно. Стільки футболістів було шикарнейших, які зараз грають у чемпіонаті області чи району …
– Вони не потрапили в головну команду за футбольними причин?
– Мірча Луческу – фахівець дуже високого рівня. Але у кожного тренера є свій підхід. Луческу робить ставку на бразильців. У «Шахтарі» вони все високого рівня, але чому ж не зробити такого ж «бразильця» з українця? Так, кажуть, по м’язової маси вони трохи відрізняються, але люди-то всі однакові, за винятком Мессі, звичайно. Не давати шансу молоді неправильно, до того ж уболівальникам приємно буде, якщо на поле вийдуть свої вихованці, а не команда легіонерів.
– Такий підхід до управління командою подобається уболівальникам?
– Я не хочу нікого звинувачувати, це підхід Луческу, з яким «Шахтар» добився гучних успіхів і грає на такому високому рівні. Бразильці виправдовують свої гроші, прикро просто за наших хлопців, які до тридцяти років по орендах катаються по всій Україні. Але в кожному разі потрібно дивитися на себе – якщо ти дійсно сильний, будеш грати, тому потрібно тільки працювати.
– Луческу з вами розмовляв особисто?
– Я Містера бачив тільки з трибуни, ніколи з ним не спілкувався.
– І не було жодного запрошення в головну команду?
– Був один випадок. Після Євро-2013 (Зінченко виступав за збірну України до 17 років. – Прим.) Я приїхав на базу, і на наступний день мені повідомили, що поїду на збори з першою командою. Від щастя стрибав до стелі! Сказали відкрити візи, але, поки ми цим займалися, минуло два тижні. І тут мені повідомляють, що команда завтра вже відлітає. Хоча до цього всі мовчали. Підійшов з цим питанням до свого тренера, він каже: «Керівництво клубу вирішило, що ще занадто молодий». Було прикро, але так буває – це, навпаки, мене підстьобнуло і додало ще більший стимул працювати.
– Виходить, пішли з «Шахтаря» через комплекс причин?
– Відбулися розбіжності з керівництвом клубу, і мені довелося покинути «Шахтар». Потім я майже рік тренувався самостійно – в «Лужниках» займався, по дворах їздив.
– Згодом зрозуміли, чому не отримали шансу?
– Слабо грав, а може, просто не того рівня – у мене тільки такі пояснення. Знаєте, не люблю когось звинувачувати – якщо був би в порядку, виступав би вже за першу команду. Було прикро, але «Шахтар» залишиться у мене в серці – це клуб, який дав мені дуже багато чого. Пишаюся, що провів там стільки часу. Буду завжди дякувати тренерський штаб, хлопців, навіть тих, хто поливає газон! «Шахтар» – велика родина, кожен один за одного тримається. Упевнений, що в Європі команда може показувати серйозні результати, просто рівень чемпіонату України зараз впав, і це впливає на виступ «Шахтаря» в Лізі чемпіонів.
– У майбутньому вже не уявляєте себе в майці донецької команди?
– Хто знає, що трапиться завтра? Я люблю цей клуб і не виключаю жодних варіантів. «Шахтар» дав мені багато чого, і буде нерозумно озвучувати свої невдоволення. Так буває в житті – з’являються розбіжності. Але я вважаю, що я правильно вчинив і з відходом з «Шахтаря» зробив крок вперед.
У Білялетдінова була божевільною КОМАНДА
– Познайомилися зі своїм агентом Юрієм Гавриловим, легендарним футболістом «Спартака», вже після відходу з «Шахтаря»?
– Ще раніше. Познайомився мій вітчим, вони служили в армії разом з хорошим другом Юрія Васильовича. Потім якось запропонували подивитися на мене, спочатку цей друг Гаврилова приїхав у Донецьк, а потім вже через місяць-два вже сам Юрій Васильович під’їхав. Ми грали в Дніпропетровську на досить поганому полі, але справа в іншому. На 15-й хвилині ми повели в рахунку, а на 20-й – залишилися в меншості. У підсумку ми програли з рахунком 1: 7, причому я такого більше не бачив: у них за матч сім ударів – і всі сім голів! Я ще про себе подумав: «Так, вчасно приїхав агент подивитися на мене!» (Сміється.)
– Але щось він розглянув?
– Мабуть так. В основному через батьків тримали зв’язок. Але коли в мене почалися розбіжності з «Шахтарем», коли я бігав навколо поля, не грав три-чотири місяці, займався індивідуально, Гаврилов психологічно дуже допоміг.
– Після Донецька ви майже опинилися в «Рубіні»?
– Тут варто відзначити заслугу Дмитра Кузнєцова – помічника Ріната Білялетдінова. Через нього я й поїхав в «Рубін», він займався зі мною, залишався після тренувань. Це людина з великої літери, проклав для мене цей шлях в «Рубін». У Казані я пробув чотири місяці, керівництво клубу годувало обіцянками, говорили: ось-ось, мовляв, підпишемо контракт, потрібно трохи почекати. Я особливо нікого не слухав, просто тренувався, але в якийсь момент нам все це набридло. Я зібрав речі і поїхав.
– Потім Білялетдінов створив дуже хорошу команду, але вже без вас.
– Він створив божевільну команду! За ті чотири місяці я зрозумів, що це один з кращих колективів, які я бачив в житті. Всі хлопці хороші, які розуміють, при цьому гравці високого класу.
– Парадокс у тому, що в недавньому інтерв’ю тренер заявив, що гравці його «зливали».
– Вперше про це чую. При мені такого не було.
– Не шкодуєте, що не вийшло з Казанню?
– Жаліти ніколи ні про що не можна. Так склалася доля. Бог вказав інший шлях. Не повинно ж все постійно йти як гадалося. У мене чомусь завжди все важко йде (посміхається). Не тільки у мене, а й у моєї сім’ї. Можна сказати, ніколи не шукаю легких шляхів.
ПЕРЕВЕРТАЙЛО приділяє багато уваги тактика
– Історія з приходом в «Уфу» простіше, ніж з Казанню?
– «Уфа» зв’язалася з моїми агентами, і з’явився взаємний інтерес. Я поїхав на збори в Кіпр (у січні 2015 року. – Прим.), Там провели підготовку до чемпіонату. У підсумку клуб вирішив мене заявити і потихеньку почали награвати.
– Ігор Коливанов ставився до вас з великою симпатією. Сильно засмутилися, коли його зняли?
– У команди був спад. Результати погані. Ігор Володимирович нам багато чого дав, вклав у «Уфу» душу, всього себе. Але, мабуть, настав момент, коли треба було піти. Так буває: тренери змінюються, гравці … Це життя!
– Виходить, перезавантаження була потрібна.
– Можна і так сказати. Звинувачувати Ігоря Володимировича ні в чому не можна. Адже гравці виходять на поле, а не тренер. Я вважаю, що очолювати якусь команду дуже складно. При цьому сам мрію бути тренером, але водночас і боюся, що це колись станеться.
– Через час є розуміння, що у Коливанова пішло не так?
– Важко пояснити. Результату не було, від цього негативний фон всередині колективу. Почався спад, настрій на ігри був не дуже правильний. Не знаю, чому так вийшло, когось звинувачувати в цьому складно.
– До призначення Євгена Перевертайло щось знали про це тренері?
– Коли Євгена Миколайовича призначили, звичайно, стали дізнаватися про нього докладніше. Адже він був одним з кращих тренерів ФНЛ, потім познайомилися ближче, дізналися його підхід, стиль роботи.
– І яке перше враження?
– Він відразу пояснив принципи своєї роботи, на першому місці у нього дисципліна. Частіше стали проводитися теоретичні заняття.
– Коливанов грав на вищому рівні, а про Перевертайло в цьому сенсі практично нічого не відомо. Через це їх підхід якось відрізняється?
– У кожного тренера свої особливості. Євген Миколайович багато часу приділяє тактиці. Під кожного суперника у нас є певна стратегія гри, ми підлаштовуємося під команду, докладно її вивчаємо. У Ігоря Володимировича був свій підхід, своя манера роботи. Порівнювати їх немає особливого сенсу.
– А за характером? Багато гравців говорили, що у Перевертайло він досить м’який.
– Не сказав би. Він може і накричати. Але я не вважаю, що криком можна донести щось до гравця. У деяких випадках необхідний інший підхід.
– «Уфа» тільки в цьому сезоні вирішила питання зі стадіоном. Тепер відчуваєте підтримку вболівальників?
– Уболівальники у нас чудові. Ходять, підтримують нас. Справжній дванадцятий гравець! Це сильно допомагає.
МРІЇ ПОТРІБНІ, ЩОБ ЇХ ЗДІЙСНЮВАТИ
– Генеральний директор «Уфи» Шаміль Газізов сказав, що Зінченко цікавляться великі клуби. Ваша мета – великий клуб Росії або закордон?
– Я не люблю загадувати. Краще синиця в руках, ніж журавель у небі. Зосереджений на «Уфі», а що буде далі, нікому не відомо. Будемо працювати і домагатися більших результатів. Але зараз хочу допомогти своїй команді.
– У Росії який клуб імпонує?
– У минулому сезоні мені подобалися «Краснодар» і «Рубін» саме по грі. У цьому сезоні неможливо когось виділити. Все так швидко змінюється. Подивіться на «Ростов» – раніше команда грала в стиках, а зараз на другому місці. Є ЦСКА, звичайно. Команда на хорошому ходу, «Зеніт» по грі теж виглядає непогано.
– А який європейський чемпіонат подобається?
– Очей не відриваю від чемпіонату Англії. Там команди шаленого рівня. Кожен може обіграти кожного. Подивіться на «Челсі», чемпіон, який знаходиться внизу. Все непередбачуване!
– Тоді не можемо не запитати про Еммануеля Фрімпонга. Персонаж адже дуже колоритний.
– Кумедний хлопець. З ним не засумуєш, але і гравець дуже хорошого рівня. Коли я ще був зовсім юний, багато про нього чув.
– Ви ж ще й уболівальник «Арсеналу» до всього іншого.
– Так, тому і чув (посміхається). Він адже вважався одним з найперспективніших гравців Англії. Якби не низка травм, він напевно там розкрився б. З іншого боку, у нього все попереду, зараз набирає форму і буде важливим гравцем для нашої команди.
– Розповідав якісь байки про «канонірів»?
– Розповідав. Але про них я вам посоромлюся говорити (сміється).
– Адже він ще й був дружний з Аршавіним. Що говорив про екс-нападаючому «Зеніту»?
– Казав, що він швидко освоїв англійську мову. Показував божевільний рівень до певного моменту. А потім сталося щось незрозуміле.
– Фрімпонг відомий у Європі. Не вважає «Уфу» проміжним етапом?
– Це питання не до мене. Він адже собі клуб вибирає, не я йому. Якогось зневажливого ставлення не відчувається.
– А хто вам подобається в «Арсеналі»?
– Давно спостерігаю за Месут Озіл. Намагаюся в його грі щось брати і для себе. Його стиль симпатичний.
– Бачите себе через шість років в лондонському клубі?
– Через шість? (Посміхається.)
– Може, раніше.
– Це мрії. А для чого вони потрібні? Щоб їх здійснювати. Але здійснити можна тільки через роботу.
КОЖЕН ХОЧЕ ПОПРАЦЮВАТИ З ШЕВЧЕНКО
– Ваша перша реакція, коли отримали виклик з національної збірної України?
– По-моєму, на це питання я вже відповідав разів сім (посміхається). Емоції зашкалювали. Хто б міг подумати, що зовсім недавно я дивився по телевізору чемпіонат світу-2006, вболівав за наших і трохи менше ніж через десять років сам вже виходжу на поле у складі збірної.
– Хто вам повідомив про це?
– Сергій Іванович Ковалець – головний тренер молодіжної збірної.
– Яке виходити на поле проти Фабрегаса, Аспілікети, інших гравців іспанської збірної?
– Психологічно було складно налаштуватися на цю гру, адже ці люди виграли всі, грають у божевільний футбол. Плюс до всього у них великий досвід. Ідеальна команда. Але коли виходиш на поле, то неважливо, хто перед тобою – Бускетс або де Хеа. Ніякого мандражу.
– Перед грою вам не говорили, що вас випустять?
– Будь-який гравець повинен бути готовий до цього. Якщо він у заявці, значить, в обоймі, значить, тренер розраховує.
– Після гри з Іспанією (0: 1 у Києві, кваліфікація Євро-2016) генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкін заявив, що всім зрозуміло, чому Зінченко вийшов на поле. Явно натякаючи на те, що це було вигідно київським «Динамо», яке нібито хоче вас придбати в якості півзахисника збірної України, а не як потенційного гравця національної команди Росії.
– Я не читав, мені друзі розповідали. Але мені тут нічого коментувати. У них свої інтереси, у мене свої. Я просто люблю грати у футбол, виходити на поле. А все інше мене не стосується.
– Чи не виключаєте, що коли-небудь можете опинитися і в київському «Динамо»?
– Не виключаю. Відбутися може все що завгодно.
– Контракт тренера Михайла Фоменка минув, він може піти зі збірної України. На його місце пророкують Андрія Шевченка. Вам би з ким хотілося працювати далі?
– Я не знаю, чи є тренерський досвід у Андрія Шевченка. Тому складно відповісти на це питання. Порівнювати цих фахівців не бачу сенсу. Напевно у кожного є свої плюси і мінуси.
– А для збірної як було б краще, на ваш погляд? Тандем Фоменко – Шевченко?
– Не мені ж вирішувати це питання. Можу сказати, що Шевченко – це легенда українського футболу. Кожен напевно хоче попрацювати з цим тренером.
– Чи був у вас варіант з отриманням російського громадянства?
– Якихось пропозицій про отримання російського громадянства не було. Я завжди вважав себе українцем. Як би ситуація не склалася, в мені тече українська кров, це моя країна. Тому за неї граю.
– Можете порівняти чемпіонат України та Росії?
– Років три тому їх ще можна було порівняти. І конкуренція, і команди були дуже хороші. Зараз футбол там не на першому місці. Тому порівнювати не хочеться. В Україні за чемпіонський титул борються два клуби: «Динамо» і «Шахтар». А в Росії – самі бачите …
Особиста справа
Олександр ЗІНЧЕНКО
Народився: 15 грудня 1996 в Радомишлі Житомирської області (Україна)
Перший клуб: ДЮСШ «Карпатія» (Радомишль)
Кар’єра гравця: «Моноліт» (Іллічівськ, молодіжна команда, 2008-2009); «Шахтар» (Донецьк, 2010-2014)
У юнацькому чемпіонаті України провів 81 матч, забив 40 голів
Чемпіон України серед юнаків – 2010, 2011, 2012, 2013
Віце-чемпіон України серед юніорів – 2014
У Юнацької лізі УЄФА – 7 матчів, 1 гол
У юнацькій збірній України – 23 матчі, 3 голи
Учасник фінальних турнірів Євро-2013 (U17) і Євро-2 015 (U19)
Увійшов до символічної збірної Євро-2013 (U17) з версією експертів УЄФА
У молодіжній збірній України – 4 матчі
У національній збірній України – 1 матч (дебют: 12.10.2015. Україна – Іспанія – 0: 1)
У «Уфі» з лютого 2015
У чемпіонаті Росії – 22 матчі, забив 2 голи, 3 результативні передачі
