Як луганська «Зоря» перетворилася з аутсайдера в претендента на бронзові медалі чемпіонату України. Ця історія схожа на сюжет популярного голлівудського фільму. У центрі оповідання – команда, яка безнадійно застрягла в низах турнірної таблиці і має безліч проблем. Ніхто не сумнівається, що ці хлопці приречені на повний провал. Але в критичний момент з’являється наставник, якому вдається перевернути все з ніг на голову.
І ось, коли катастрофічно починався для «Зорі» сезон-2011/12 вже давно позаду, а за плечима у тренера Юрія Вернидуба два кваліфікації Ліги Європи, він з упевненістю в голосі каже журналістам про свої амбіції. «Чи є« Зоря »претендентом на бронзy? Те, що у нас є бажання і горять очі, це – однозначно ».
Хепі-енд? Не думаю, це ще не кінець нашого «фільму».
1 серія. НАКАЗАНО ВИЖИТИ
Перенесемося в початок нашої картини. Анатолій Чанцев і його «Зоря» провалюють матч за матчем у весняній частині сезону-2010/11, а потім і старт наступного чемпіонату. 27 листопада 2011 фахівцеві вказують на двері, а виконуючим обов’язки головного тренера призначають його асистента Юрія Вернидуба, який до цього мав зовсім незначний досвід самостійної роботи в запорізькому «Металурзі».
Дивно, але для того, щоб кардинально змінити якість гри команди, новому наставнику вистачило зимової перерви. Він запросив кілька достатньо досвідчених гравців, подбавши про посилення всіх ліній. У «Зорі» з’явився потужний нападник Лакі Ідахор, захисник Віталій Вернидуб (не тому що син, хоча й тому, напевно, теж), хавбеки Олександр Грицай та Ілля Галюза.
Результат хорошої селекції і грамотних тренувань не змусив себе довго чекати – відразу після відновлення чемпіонату команда сенсаційно розгромила «Карпати» з рахунком 5: 1. А далі почала брати очки мало не в кожному матчі, ставши однією з кращих команд другої половини сезону (всього дві поразки – від «Дніпра» і «Шахтаря»). І на фініші, після того, як луганчани зіграли внічию з «Динамо», Вернидуб позбувся приставки «в.о.».
До того моменту наставник вже тримав у голові свою стратегію, по якій планував створювати нову команду. Але при цьому використовував гранично простий тактичний малюнок: максимальна щільність ззаду, а попереду – ставка на довгі передачі і блискавичний перехід з оборони в атаку. М’яч повинен був опинитися біля індивідуально сильного форварда, який міг протягнути його і, як результат, створити небезпеку. З цією роллю непогано справлявся Ідахор (хоча й забивав нігерієць небагато).
Вернидуб вибрав таку схему як найоптимальнішу. Так, вона була нехитра як пісні Наталії Могилевської, однак приносила результат. Ну а під схему точково підбиралися гравці. Влітку, зокрема, луганчани придбали бразильського форварда Данилу Олівейру, який чудово вписався в гру команди. Тепер Вернидуб міг грати і з двома форвардами, що й робив залежно від суперника.
Як підсумок – в чемпіонаті-2012/13 «Зоря» піднялася на три сходинки вище в турнірній таблиці.
2 серія. СТАНОВЛЕННЯ
10-е місце на той момент – це було непогано. Але Вернидуб розуміла: на такому простому футболі далеко не заїдеш. Тому тактику «віддай форварду, а там подивимося» тренер розглядав, як проміжний етап. Вона дозволяла виконати програму-мінімум, але в цей же час Юрій Миколайович шукав варіанти для якісного стрибка. При цьому – зверніть увагу! – Ніяких різких рухів. Процес був максимально плавним і досить обережним.
Зокрема, в тому ж сезоні-2012/13 він продовжував покладатися здебільшого вже сформованих гравців, не поспішаючи награючи молодь (у зв’язку з чим, до речі, тренера нерідко критикували). Стабільно в основі виходив тільки Максим Білий. Періодично з’являлися Ігор Чайковський та Дмитро Хомченовський. Але намагаючись в першу чергу забезпечити результат, тренер дуже уважно придивлявся до найближчого резерву. Ну а з наступного сезону запустив процес омолодження команди.
Той же Хомченовський пропустив тільки кілька ігор чемпіонату-2013/14. З’явився дуже талановитий Руслан Малиновський. Підтягнувся з молодіжної команди Артем Гордієнко. Все більше ігрового часу став отримувати Іван Петряк. До речі, у зв’язку з ним потрібно відзначити цікавий нюанс.
Петряк по амплуа – лівий півзахисник. Саме на цій позиції він почуває себе найкомфортніше. Але зліва у Вернидуба був Хомченовський, чиє право на місце в основі вже не обговорювалося. Що в такій ситуації робити тренеру? Напевно, більшість обмежилися б тим, що зрідка випускали б Петряк на заміну по позиції. А ось Вернидуб, вбачаючи в ньому потенціал і розуміючи, що талановитому хлопцеві не можна просиджувати штани, влаштував свого роду пошук. Пробував Івана праворуч, ставив його нападником.
У підсумку все повернулося на круги своя: в цьому сезоні, після від’їзду Хомченовського в Іспанію, Петряк міцно зайняв його місце, ставши одним з відкриттів першої частини нинішнього чемпіонату, і навіть отримавши виклик у національну збірну. Але сталося б це, якби не отриманий досвід і хороша ігрова практика? Адже нинішній сезон 21-річний футболіст почав, маючи за спиною майже чотири десятки матчів в УПЛ.
Або взяти приклад Максима Малишева, який прийшов у «Зорю» взимку 2013-го з «Шахтаря-3», підписавши контракт на два роки. Перші шість місяців пішли на притирання, а в минулому чемпіонаті Максим, що називається, вистрілив – і цього літа повернувся в донецький клуб, за який грає не тільки у внутрішніх турнірах, але і в Лізі чемпіонів.
Загалом-то, майже всі молоді гравці у Вернидуба ростуть. У минулому сезоні також голосно заявили про себе орендовані в «Шахтаря» Філіп Будковський, воротар Микита Шевченко, витіснив з основи Кршеван Сантіні, Руслан Малиновський і Олександр Караваєв. Всі вони, між іншим, вже викликаються в національну збірну, а Караваєв і Малиновський виходили на заміну в складному матчі зі Словенією в Маріборі.
Можна сказати, що ці футболісти зараз в чималому ступені визначають обличчя «Зорі». Шевченко стабільний, надійний і деколи реально виручає (згадайте, наприклад, недавній сейв після удару полтавчанина Младена Бартуловіча). Будковський – кращий бомбардир команди (8 м’ячів у 14-ти матчах, рівно стільки ж набігло у нього за весь минулий чемпіонат). І якщо в тому році він все ж видавав відверто провальні матчі (іноді потрапляючи в основний склад просто тому що «на безриб’ї і рак риба»), то зараз грає стабільно і якісно. Малиновський часто радує нестандартними ходами, чого так часом не вистачає нашим центральним півзахисникам. Але особливо слід виділити Караваєва, який є другим після Будковского бомбардиром в команді і її найкращим асистентом з показником 6 голів + 7 передач (до речі цікавий нюанс: подейкують, що Луческу бачить у Караваєві флангового захисника …).
Ставка на молодь – одна з головних фішок в роботі Вернидуба. Юрію Миколайовичу потрібні були зміни не тільки в іменах, але і в малюнку гри. А коли ти щось ліпиш, то краще мати під руками м’який і податливий матеріал.
Отже, повернімося в літо 2013-го. Тоді, в одному з інтерв’ю Вернидуб між рядків окреслив плани на майбутнє, сказавши, що неодмінно постарається урізноманітнити стиль команди, прищепивши їй, крім іншого, і позиційні атаки. І це були не просто слова. Певна тенденція стала простежуватися ще по ходу сезону-2 013/14. Досвідчений Желько Любенович знаходився в центрі, часто діючи під потужним і результативним Болі (француз з івуарійського країнами прийшов у команду взимку 2013 року). Як результат, у грі з’явилося більше продуманих комбінацій.
Крім того, Вернидуб нарешті визначився зі схемою гри. Експерименти в сезоні-2012/13 були для нього звичайною справою: «Зоря» грала і 4-4-2, і 4-2-3-1, і 4-5-1. Юрій Миколайович міг поставити на вістрі атаки того ж Хомченовського і був в постійних пошуках оптимального складу і схеми гри. У підсумку, взяв за базу варіант 4-2-3-1 (на вістрі Болі, на флангах – Данилу Олівейра і Хомченовський).
3 серія. ПЛАЦДАРМ ДЛЯ РИВКА
Сезон-2013/14 можна вважати датою народження нової команди Вернидуба. Тоді його поїзд на ім’я «Зоря» впевнено став на рейки і знайшов свій маршрут. Далі в ньому періодично мінялися пасажири, але курс залишався незмінним. І їхав він справно, постійно додаючи у швидкості.
Єдиний раз проблеми на маршруті виникли влітку 2014-го, коли в трансферне вікно команда втратила Болі і Данилу. Замінити ключових гравців без втрат не вдалося, на старті сезону «Зоря» забуксувала. Але незабаром все утворилося: Будковський освоївся в ролі основного форварда, Караваєв заіскрив на правому фланзі – і все запрацювало не гірше, ніж роком раніше.
Поштовхом послужила вереснева спарка з лідерами. Спочатку «Зоря» на жилах витягла нічию з «Динамо», а через тиждень відсвяткувала історичний тріумф у поєдинку з «Шахтарем», у якого не відбирала очок протягом 20 років. Сенсаційні 1: 0 на УТК імені Баннікова здивували і порадували одночасно (думається, не потрібно пояснювати, чому). І, до речі, хоча проти фаворитів «Зоря» як і раніше грає другим номером, покладаючись на швидкі відриви (це логічно), того вечора були в неї відрізки з дуже хорошим контролем м’яча.
Ну і феєрична серпнева дуель з «Фейєнордом» у кваліфікації Ліги Європи зіграла важливу роль. Голландців пройти в підсумку не вдалося – елементарно не вистачило досвіду утримати 3: 3 у виїзному матчі. І, до речі, зайнятість в єврокубках напевно стала однією з причин пробуксовування в чемпіонаті. Але віри у свої сили у луганчан після тієї «заруби» безсумнівно додалося. Як підсумок – в чемпіонаті-2 014/15 вони домоглися небувалого успіху, замкнувши квартет найсильніших.
Ну а тепер команда Вернидуба реально претендує на бронзу, і, мабуть, її можна називати фаворитом в суперечці з «Дніпром». Перевага в шість очок – аргумент вагомий.
4 серія. Підводні камені НА ШЛЯХУ ДО хепі-енду
Цікава статистика. Після 16-ти турів чемпіонату-2012/13 в активі «Зорі» значилося 19 очок, через рік на цьому ж етапі – 23 (потім довелося, правда, відмінусувати трьох – за матч зі знявся «Арсеналом»), в минулому сезоні – 24 , а на сьогоднішній день – 34. Ці цифри досить яскраво свідчать про прогрес «Зорі», як і займані їй місця при Вернидуб – тринадцятий, 10-е, сьоме і четверте. Але головне в цьому випадку, все ж, гра. Точніше, її зміст.
«Зоря» – це тренерська команда, яка грає в вишколений колективний футбол, і саме завдяки цьому кожен з футболістів може прогресувати і демонструвати свій максимум. Саме так, до речі, було у Валерія Лобановського, коли він створював свої команди-зірки. Це ні в якому разі не спроба порівняння. Просто Вернидуб керується тими ж принципами.
І, до слова, у нього ж помітно додали не тільки молоді гравці. Ще ніколи не був такий переконливий 30-річний Микита Каменюка, який виступає за цей клуб з 2008 року. Або згадайте, яким в «Зорю» з Ізраїлю прийшов Андрій Пилявський і наскільки цей центральний захисник змужнів за минулі півтора року.
Але є і підводні камені, які можуть пригальмувати поїзд.
Перша проблема – відсутність заміни Будковському. Як засвідчило початок сезону, якщо він не може вийти на поле, Вернидуб доводиться викручуватися, висуваючи на вістрі того ж Караваєва або використовуючи Андрія Тотовицького, який поки не готовий повноцінно замінити основного форварда.
Друга проблема – у «Зорі» занадто багато ключових гравців, які виступають за неї на правах оренди. Недавній матч з «Шахтарем» показав нам, наскільки все серйозно. Втративши чотирьох основних футболістів з причини заборони з табору суперників, луганчани з тріском поступилися 1:7.
Юрій Вернидуб поразку визнав, але сказав на адресу гірників абсолютно правильні слова: «Якщо ви дали хлопців в оренду – нехай грають. Ви ж хочете міцний чемпіонат, сильна, цікава? Тоді я не знаю, навіщо ви його послабляєте … ». Втім, тут мова навіть не про це окремому випадку. Просто виникає питання: як бути, якщо «Шахтар» в міжсезоння відкличе своїх футболістів і залишить їх у себе?
Втім, нехай, ці проблеми будуть лише невеликою вставкою в наш «фільм». А головний герой обов’язково з ними впорається, адже за сценарієм в кінці він домагається небувалого успіху.
