Влітку 2014 «Динамо» і «Дніпро» представили вболівальникам нових наставників. У Києві тоді команди, по суті, не спостерігалося – тільки назва, а в Дніпропетровську був налагоджений до дрібниць механізм.
Давайте спробуємо розібратися, яким був кадровий потенціал двох елітних колективів країни, які Сергію Реброву і Мирону Маркевичу доводилося будувати в умовах жорстокої економічної кризи…
Першим ділом уявімо собі будь-яку процедуру підписання контракту з головним тренером. Там, по всій видимості, обговорюються не тільки особисті умови, а й всі ті питання, які потім допомагають наставнику ефективно управляти командою. Іншими словами, контракт – це правила гри, і якщо фахівець поставив там свій підпис, значить, він їх прийняв і потім повинен нарікати тільки на себе.
У «Дніпрі» першим новачки з’явилися відразу, в «Динамо» – в самому кінці літа. Трансфер польського нападника Лукаш Теодорчик носив, по суті, екстрений характер. У той момент під рукою у Сергія Реброва знаходився тільки один форвард – давно списаний з рахунків Артем Кравець, тому потрібно було брати хоч когось! У підсумку в Києві з вибором не помилилися. Свою дюжину голів за цей час Теодорчик забив, при цьому тренери знайшли для нього відповідну роль – сім м’ячів з 12-ти поляк провів, виходячи на заміни.
Взагалі-то Ребров хотів дістати іншого нападника (Мораес перейде в «Динамо» вже через рік) і цього не приховував, однак, не зустрівши підтримки з боку керівників (аж надто кусалася трансферна ціна!), Засукав рукави і взявся за роботу з тими виконавцями , які у нього були. У наставника не було паніки навіть тоді, коли Київ з різних причин покинули Браун Ідейє та Дьемерсі Мбокані. «Упораємося», – говорив Сергій Станіславович і витиснути максимум зі своїх футболістів. Виводив їх на якісно новий рівень підготовки!
До того часу, коли в «Динамо» з’явився перший новачок епохи Сергія Реброва, деякі новобранці «Дніпра» вже стали залишати колектив. При цьому вже тоді, влітку 2014 року, ми вперше почули від рульового «синіх» Мирона Маркевича щось схоже на крилату фразу з «Діамантової руки»: «Не винувата я, він сам прийшов!» Втім, хто, кого і як заводив в дніпропетровську команду, розбиратися сенсу немає – за результат все одно відповідає головний тренер, який, як вже було зазначено, сам брав правила гри.
Тим часом возрождающееся «Динамо» виграло до кінця літа п’ять поєдинків з семи, тоді як налагоджений до дрібниць «Дніпро» не зміг перемогти у чотирьох матчах з 10-ти, програвши найважливіше протистояння в новітній історії клубу – «Копенгагену» у кваліфікації Ліги чемпіонів . Однією з причин тоді назвали відсутність Руслана Ротаня, але головним чином в Дніпропетровську кивали на. Необхідність посилення. Парадокс у тому, що багато з тих футболістів, на відсутність яких Мирон Маркевич нарікає зараз, не влаштовували наставника наприкінці літа 2014-го, і це було добре видно за їхньою статистикою!
У «Динамо» і не думали розчищати команду, а Сергій Ребров після кожного поєдинку захищав всіх своїх футболістів. Не тільки тих, хто здобував перемоги на полі, але і тих, хто грів лаву запасних (за пристойну, до речі, зарплату). У перший же місяць своєї роботи керманич «біло-синіх» приємно здивував тактичної перебудовою гри – з того самого часу основу трикутника центральних півзахисників виявилося розгорнуто до воріт суперника.
Системоутворюючим елементом цієї симпатичної геометричної фігури став повернувся з оренди Сергій Рибалка, якого Сергій Ребров відшукав у надрах молодіжної системи клубу. Схожа доля спіткала і Віталія Буяльського (тут можна згадати і Микиту Бурду, якому тренер довіряв ключові позиції в обороні в таких же ключових матчах Ліги Європи).
У Дніпропетровську теж продовжували вибудовувати нову гру, і там теж запалювалися свої зірочки, але більшість з них. швидко згасли. Можливо, молоді футболісти брали приклад з Романа Безуса і різко знижували до себе вимоги, але куди в такій ситуації дивилися наставники? На трансферний ринок?
Там, до речі, знайшли вільного агента – досвідченого захисника Папа Гуйє. Жодного разу не чув, щоб тренер його критикував, але дозволю собі озвучити наступні факти. З Євгеном Чеберячко (рекордсменом за кількістю поєдинків за «Дніпро» в епоху Хуанде Рамоса!) «Сині» ледь не виграли Лігу Європи – коли він виходив на поле, команда набирала 65% очок, пропускаючи 0,71 м’ячі за гру. З Папа Гуйє дніпропетровці достроково вилетіли з ЛЄ і скотилися за п’єдестал пошани в ПЛ – 58% набраних очок, 0,86 пропущених м’ячі за один матч.
Взимку в Дніпропетровську знову з’явилися нові виконавці. У Києві їх було набагато менше. Та й влітку ми спостерігали схожу картину. У «Дніпрі» брали кількістю, в «Динамо» – якістю. У новобранців Реброва, звичайно, вклали приблизно в два рази більше грошей, хоча вільний агент ще не означає – безкоштовний (гонорар менеджеру, підйомні, особистий контракт і так далі). Проте визначальним став відхід ключових гравців команди Мирона Маркевича.
Головний тренер «Дніпра» не раз озвучував нам прізвища Коноплянки, Калинича, Канкави та інших виконавців, відшкодувати догляд яких могла б система командної гри. Але її, по всій видимості, не виявилося.
У «Динамо» вона була, а тому в Києві з приводу відсутності таких кваліфікованих гравців, як Ленс, Тремулінас і Мбокані, довго не сумували. Механізм колективних дій працював навіть у критичні моменти, до яких, наприклад, слід віднести відсутність Андрія Ярмоленка, без якого «Динамо» зуміло набрати чотири важливі очки в двох матчах Ліги чемпіонів. Святе місце пустим не буває.
Такі от виходять паралелі. Можливо, комусь вони здадуться не зовсім коректними, але в такому випадку доведеться знову повернутися до правил гри. Взявся за гуж- не кажи, що не дуж! Здається, так вчили тренерів в той час, коли Мирон Маркевич тільки починав свою кар’єру.
Безперечно – на цей раз досвідченому фахівцеві не так пощастило з керівником, як в його попередньому клубі, і в такій ситуації базарним методам управління колективом потрібно було знайти альтернативу. Але поїзд уже пішов, а разом з ним йде і такий самобутній колектив, як дніпропетровський «Дніпро», в якому немає єдності. Там всі грають за своїми правилами. Як у байці Крилова.
