Як можна оцінити пропозицію, отримане вітчизняними клубами від наших телеканалів, крізь призму європейського досвіду.
Саймон Купер і Стефан Шиманські здобули славу грамотних спортивних аналітиків. У своїй гучній книзі «Футболономіка», що вийшла в Нью-Йорку в 2009 році, вони стверджують: «Футбол – не просто малий бізнес, він, крім того, ще й поганий бізнес».
Дослідники стверджують, що клуби часто самі противилися можливостям заробляти гроші. І лише коли поруч з футбольною одиницею обрітався серйозний бізнесмен, справи йшли на лад.
Так, транслювати футбольні поєдинки по супутниковому ТБ футбольним менеджерам вперше запропонував медіамагнат Руперт Мердок – людина, яку називають «конструктором успіху». До 1982 ж року, скажімо, англійські клуби не хотіли показувати свої матчі в прямому ефірі – мовляв, це знизить інтерес фанатів до відвідування стадіонів.
Якими ж вони були наївними! Пройшов добрий десяток років, перш ніж клубні боси зрозуміли, що телетрансляції – це кульова реклама й кульові гроші. У 1992 році Мердок почав відраховувати клубам тільки-тільки утвореної англійської прем’єр-ліги 115000000 фунтів стерлінгів в сезон за права на трансляції. Нині ж її клуби ділять сезонний куш у розмірі майже 2,5 мільярда доларів США!
Нам, звичайно, про такі суми можна тільки мріяти. Але крига, схоже, все-таки рушив. Два телетранслятора збираються об’єднати зусилля і створити спільний пул, з якого стануть розподілятися кошти. У сезоні-2 016/17 бюджет загального пулу складе 102000000 гривень, а формат чемпіонату передбачає 12 команд з наступною розбивкою на дві шістки.
Як ділитимуть зароблене? Близько 30 відсотків від загальної суми розподілять між командами рівними частками. Якщо бути точним, то на початку чемпіонату кожен клуб отримає 2,5 мільйона гривень. 50 відсотків будуть розподілені в залежності від зайнятого клубом місця. Близько 20 відсотків теледенег піде на бонуси за перемоги. Кожна перемога в чемпіонаті оцінюється в 100 000 гривень. При нічиєї ця сотня тисяч переходить до статті преміювання клубів залежно від зайнятого ними місця. У кожному наступному сезоні телетранслятори готові збільшувати фінансування на чверть.
Так, озвучена сума здатна викликати посмішку не тільки у лондонських снобів, але і у багато кого ще. Про просідання нашої рідної валюти зайвий раз говорити не будемо – торги на міжбанку не радують останнім часом середньостатистичного українця. Якщо звернути свій погляд на найсильніші ліги Європи, то можна помітити, що ближче всіх до англійській прем’єр-лізі (телевізійне першість якій не буде оскаржуватися, мабуть, ще дуже довго) коштує італійська серія А. Італійські клуби виручили за телеправа приблизно 943000000 євро в сезон. Це стосується нинішнього і двох наступних чемпіонатів.
В Італії прийнята дуже цікава схема дільби телевізійного пирога. 40 відсотків від загальної суми ділиться порівну між усіма, 30 розподіляється залежно від спортивних результатів (причому враховуються не тільки результати в поточному сезоні, а й в історичній ретроспективі, тобто клуб може отримати гроші за добре ім’я!), 30 – залежно від населення регіону (25 – міста і 5 – муніципального освіти).
До речі, що цікаво: італійці пропонували до продажу різні пакети, які передбачають різні права трансляторів. І деякі з них не були реалізовані. Зокрема, був проігнорований пакет, що передбачає права на зйомку інтерв’ю і доступ в роздягальні, а також пакет, що включає в себе інтернет-показ трьох матчів за тур (привіт «піратам»!).
У чемпіонатах Іспанії, Франції та Німеччини сума виручки від продажу телеправ становить приблизно 650-750 мільйонів євро в кожному. Ця сума поступово зростає, але порядок місць залишається незмінним – спочатку Іспанія, потім Франція і потім Німеччина (німці продають разом з правами на показ першої бундесліги і права на матчі нижчих ліг, а різниця між теледоходамі першої та останньої команд найсильнішого дивізіону – найменша серед провідних чемпіонатів).
Відзначу й іспанську особливість. На Піренеях більше індивідуалізму в продажах телеправ (вгадайте, які клуби є найбільшими антагоністами колективного підходу до телеправа), в інших топ-чемпіонатах колективна продаж перемагає індивідуальні угоди. При цьому теледоходи «Барси» і «Реала» колосально відрізняються від ТВ-надходжень в інші іспанські клуби. Кожен з дуету грандів «піднімає» на телебаченні втричі більше, ніж кожен з дуету найближчих конкурентів! Що говорити про більш скромних клубах!
Наближаються до півмільярдної позначки швидко прогресуючі турки. У курортній Аланії клубний фургончик «Галатасарая», рясно продає жовто-червоні сувеніри стамбульського гранда, – не рідкість. З динаміка звучить пісня на славу Лукаса Подольські, а місцевий люд і що приєдналися до них туристи з усього світу охоче пополнют клубну казну на місці і рекламують потім «Сарай» у себе на батьківщині.
Тому-то і продаються успішно телеправа, що успішно реалізуються футболки-шарфи-майки. Уміють же на берегах Босфору розвиватися і грамотно будувати бізнес! Нам варто у них повчитися! А от інші європейські ліги значно відстали. На батьківщині Йохана Кройфа і Марко ван Бастена не можуть виручити від продажу телеправ більше 200 мільйонів євро, в Португалії ж не дотягують і до 50 мільйонів.
А що ж наші сусіди, крізь призму суперництва з якими любить спостерігати за грою мільйонів неабияка частина вітчизняного фан-спільноти. До початку нинішнього десятиліття в Росії оперували смішними телефутбольнимі сумами. Мільйончик-півтора (правда, у твердій валюті), від сили дві – не більше. Але потім ситуація змінилася.
У 2012 році телекомпанія «НТВ-Плюс» підписала з Російської футбольної прем’єр-лігою контракт на висвітлення першостей сезонів-2012/13, 2013/14 і 2014/15 на суму 100 000 000 американських доларів. Вартість показу чемпіонату-2013/14 обійшлася доньці «Газпром-медіа» приблизно в 35000000 в тій же валюті. У Польщі суми зіставні. На жаль, навіть до таких цифр нам поки дуже далеко.
Повернуся до Саймону Куперу і Стефану Шиманські. Вони стверджують: «Бізнес футболу – це сам футбол … Клуби поводяться, швидше, як благодійні трасти, ніж, як бізнес-організації».
Хто посперечається! Ось тільки дуже хочеться, щоб наші клуби не тягнули жалюгідне існування в надії на доброго дядечка в дорогому костюмі з кейсом, повним кешу, а намагалися самостійно заробляти гроші. Хто знає, що на думці у згаданого дядечки!
Капіталістичну дійсність проілюструю перефразованим соціалістичним гаслом. Отже, наші цілі ясні, завдання визначені, за роботу, клубний менеджмент! Вперед, до перемоги капіталізму у вітчизняному футболі! Хай вибачать мене любителі олдскульної риторики і антагоністи сучасного футболу!
