Додому екс-голкіпер «Дніпра», який підписав напередодні контракт з «Бешикташем», вибравшись ненадовго, але, незважаючи на пов’язані з переїздом клопоти, знайшов час для інтерв’ю. – Коли дізналися про інтерес з боку «Бешикташа»?
– Тепер і не згадаю. Але думаю, що минулого літа.
– Ще до вас «Дніпро» покинула група ключових футболістів: Джаба Канкава посилив «Реймс», Євген Коноплянка «Севілью», а Нікола Калинич – «Фіорентину». Виходить, участь у вирішальному матчі Ліги Європи у долі кожного з вас зіграло вагому роль?
– Однозначно. Чемпіонат України останнім часом вже не такий видовищний, як колись, та й відвідуваність в ньому помітно знизилася. А звернути на себе увагу тільки на внутрішній арені вкрай складно – потрібні єврокубки, щоб наші футболісти були постійно на виду.
– За минулий рік куди вас тільки не сватали – в «Евертон», «Кристал Пелас», «Рому», «Дженоа», «Севілью», у провідні турецькі клуби. Підвищена увага стомлювало чи все-таки лестило?
– Я ставився до цього спокійно, адже все було на рівні чуток. Було приємно чути про інтерес з боку таких серйозних клубів, проте до конкретики справа не доходила. А якщо і доходило, то це вже питання до мого агента. Я продовжував працювати як і раніше – нічого в моїй професійній діяльності не змінювалося.
***
– У вас були переваги з приводу країни, де хотілося продовжити кар’єру?
– Особливо над цим не замислювався. Звичайно, цікаво було б спробувати свої сили в англійському чемпіонаті, але існували проблеми з отриманням робочої візи. Плюс – ніякої конкретики з боку англійських клубів також не було. «Бешикташ» вийшов з офіційною пропозицією на дніпропетровський клуб. Мій агент почав цим питанням займатися – ну а далі ви самі все знаєте.
– Чемпіонат Туреччини до провідних не віднесеш. Немає жалю, що не зрослося з клубами з країн провідної європейської п’ятірки?
– Ні. Але й не сказав би, що турецький чемпіонат не відноситься до категорії найсильніших на континенті. Зрозуміло, всі знають топ-п’ятірку, яку складають Іспанія, Англія, Німеччина, Італія і Франція – тут сперечатися нема про що. Але й чемпіонат Туреччини має свою вагу – як і наш, український. У них велика конкуренція, багато цікавих матчів.
У турецькому вищому дивізіоні виступає 18 команд, провідних гостру боротьбу на всіх полюсах таблиці. Цікавий і Кубок Туреччини, проведений за багатоступеневою системою: спочатку два кваліфікаційні раунди, потім ігри в групах, а вже потім чвертьфінал, півфінал і фінал.
– Що вам було відомо про «Бешикташ» до переходу?
– Це один з лідерів чемпіонату Туреччини, регулярно виступає в єврокубкових турнірах. Завжди націлений на чемпіонство і давно є грандом турецького футболу. У цього клубу двадцять мільйонів уболівальників – як в Стамбулі, так і по всій Туреччині.
***
– Відеоролик про те, як вас зустрічали в стамбульському аеропорту, буквально підірвав інтернет. Ви очікували такого яскравого прийому?
– Очікував. Ще до приїзду в Стамбул мене попереджали про це люди, що мають відношення до «Бешикташу». І, виявилося, нітрохи не перебільшили.
– Що вас найбільше вразило під час зустрічі?
– Коли приїжджаєш в державу з досконалою іншою культурою і звичаями, а тебе настільки душевно зустрічають люди, – це дуже приємно. Туреччина – футбольна країна, все тут просто схиблені на цій грі. Увага уболівальників і простих людей не може не зачепити.
– Правда, що в аеропорту хтось викрав у вас на пам’ять головний убір?
– Чи не викрав, а хотів викрасти якийсь малюк. Я йому сказав: «Забирай все, крім кепки».
– А що – кепка фартова?
– Не те щоб фартова … Просто кепки – це моє невелике захоплення. Тому не особливо хотілося з нею розлучатися.
– Ваш короткостроковий візит до Стамбулу був розписаний буквально по годинах. Які запам’яталися найбільше?
– Та все запам’яталося – і згадана зустріч уболівальників в аеропорту, і тривалий медогляд. А ще – сама процедура підписання контракту, яка проходила в «Бешикташ-Плазі», де знаходиться головний офіс клубу. У цей момент там були всі керівні особи на чолі з президентом клубу.
***
– Раніше часто доводилося бувати в Стамбулі?
– Тільки одного разу. Як гравець «Динамо» прилітав сюди якраз на матч з «Бешикташем».
– З клубною інфраструктурою і з колективом встигли познайомитися?
– Це почнеться з понеділка. «Бешикташ» напередодні відлетів на гру чемпіонату в Трабзон, а я вирушив в Україну. 25 січня почну підготовку з новим
клубом, от і випаде можливість познайомитися з усіма ближче.
– Який ігровий номер вибрали?
– 71-й.
– У четвер ви побували на одному з телеканалів. Наскільки затишно почувалися в гостях у турецьких телевізійників?
– Мені було абсолютно комфортно. Для футболіста телебачення – звичайна процедура. Я прийшов у студію «Бешикташ-ТВ», дав інтерв’ю. Нормально поспілкувалися. У мене був перекладач, так що ніяких проблем не виникло.
– Диск із записом дебютного інтерв’ю на турецькій землі на пам’ять попросили?
– Поки немає. Але це питання вирішуємо.
– Угода з «Бешикташем» розрахована на три з половиною роки. Цей термін запропонували в стамбульському клубі?
– Особисті умови контракту я обговорювати не хочу.
– Варіант вашого переходу в «Бешикташ» з другою половинкою обговорювали?
– Так, і досить довго. Перед від’їздом в Стамбул дружина хвилювалася, не спала дві доби. А ще раніше, обговорюючи можливість переходу в «Бешикташ», ми прийшли до думки, що переїжджати потрібно. Вважаю, нам в Туреччині нам буде комфортно. Люди, що зустрічали в Стамбулі і відповідають за облаштування побуту на новому місці, вельми доброзичливі. Вони пообіцяли максимально допомогти мені і моїй родині у вирішенні всіх побутових питань. Я думаю, тепер всі хвилювання залишилися позаду, і дружина трохи заспокоїлася.
***
– З батьком, колишнім футболістом «Динамо» Олександром Бойком з приводу країни, клубу та умов контракту радилися?
– Звичайно. Батько схвалив мій вибір, тим більше що конкретика виходила безпосередньо від «Бешикташа». Мені дуже важлива думка рідних і близьких людей, так що радився я не тільки з батьком. У першу чергу, з дружиною. Адже на новому місці не тільки мені, але й сім’ї повинно бути комфортно.
– Сім’я буде з вами з самого початку?
– Дружина трохи відпочине від перипетій мого переходу і разом з дитиною десь через тиждень перебереться до Туреччини. А поки необхідно залагодити питання в Дніпропетровську, перевезти речі. Після цього сім’я зможе спокійно переїхати в Стамбул.
– Як на новину про ваш перехід в «Бешикташ» відреагувала Туреччина?
– Якщо в цілому, то все що зустрічалися мені в Стамбулі люди були доброзичливі і позитивні. В аеропорту, в готелі, де я жив, в ресторані і на вулицях – скрізь мене впізнавали і вітали. Причому вітали по-різному: хтось підморгував, хто тиснув руку!
– Адаптація в новій країні і новому клубі для вас складної не буде?
– Сподіваюсь, що ні. Постараюся якомога швидше звикнути. Думаю, це не складе великих труднощів.
– Вам не відома доля Дугласа? Їм начебто теж «Бешикташ» цікавився …
– Це вам у Дугласа краще запитати.
***
– Ваше майбутнє довгий час було невизначеним. Це давило психологічно?
– Я спокійно до цього ставився. От тільки коли «Бешикташ» проявив інтерес і вийшов на «Дніпро», клуби довгий час не могли домовитися. А в чемпіонаті Туреччини якраз була невелика зимова пауза, і мені необхідно було встигнути підписати контракт, щоб приступити до роботи з новим клубом якомога швидше.
– З кінця травня, коли «Дніпро» грав у фіналі Ліги Європи, до середини грудня, коли було зіграно останній в минулому році єврокубковий матч на «Дніпро Арені», пройшло всього півроку, але в клубі багато що змінилося. Доводилося чути, що фінанси стали однією з причин, що вплинули на результати команди.
– Це питання потрібно поставити не мені, а керівництву дніпропетровського клубу. Нічого не буду говорити, так як з мого боку це було б неетично по відношенню до «Дніпру». Ви повинні питати про це не у футболістів, зобов’язаних виконувати контрактні зобов’язання, а у людей, які керують клубом і які платять зарплату. Кожен знає, що наше головне завдання – виходити на поле, грати у футбол і демонструвати свій високий рівень. А за це гравці повинні отримувати прописану в контракті заробітну плату. Обидві сторони зобов’язані добросовісно і чесно виконувати умови угоди.
– У «Дніпрі» з вами розрахувалися?
– Можу сказати, що з мого боку немає жодних претензій до клубу. З ним ми розійшлися полюбовно, без будь-яких судових розглядів і проблем. «Дніпро» отримав за мій перехід хорошу компенсацію, тому ні в мене, ні у клубу не повинно бути питань один до одного. Хочу сказати величезне спасибі «Дніпру» за проведений в ньому час.
***
– Як оціните четверте місце «Дніпра» після осінньої частини чемпіонату?
– Як невисоке. Але у цього результату є причини, які напевно залишаться всередині команди. У кожному разі, такий клуб як «Дніпро» не має права перебувати в турнірній таблиці так низько. Дасть Бог, у весняній частині сезону хлопці надолужать згаяне і зуміють скоротити наявне відставання не тільки від йде третьою «Зорі».
Хоча розраховувати на це буде складно, адже оторвавшаяся на шість очок від четвертого місця луганська команда також націлена на бронзові медалі. Стало бути, навесні боротьба в чемпіонаті України очікується цікава.
– Розмірковуючи про перспективи «Дніпра», не можна не враховувати, що команду продовжують залишати ключові виконавці. Крім вас не буде грати в Дніпропетровську Валерій Федорчук, під питанням доля Дугласа і ще кількох футболістів …
– У цих питаннях я не компетентний. Про посилення команди і трансферній політиці, знову ж, потрібно питати у керівництва.
– У поточному розіграші Ліги Європи «Дніпро» міг виступити краще?
– Міг, звичайно. Перед нами стояло завдання виходу з групи. Але, на жаль, вирішити її з різних причин не вдалося – в чомусь нам не пощастило, а в чомусь на результат групового турніру вплинули кадрові проблеми. Але як би там не було, це безцінний досвід. У футболі адже часто буває, що після вдалого попереднього сезону в грі команди настає спад. Хотілося б побажати, щоб у подальших єврокубкових розіграшах «Дніпру» вдавалося пройти якнайдалі.
– Говорячи про причини невдач «Дніпра» на євроарені, ви забули назвати ще один фактор – проведення двох із трьох домашніх матчів без глядачів.
– «Дніпро» іноді грає набагато краще при заповнених трибунах на виїзді, ніж у рідних стінах за напівпорожніх трибунах. Виходить, що наша команда і суперник перебували в однакових умовах. Взяти, приміром, «Лаціо», з яким «Дніпро» вів боротьбу в групі. Приїхавши до Дніпропетровська римляни раніше, можливо, ніколи не проводили матчів без глядачів, а на «Дніпро Арені» їм довелося грати на порожньому стадіоні, немов на тренуванні.
Напевно це додавало дискомфорту і команді-суперниці. До того ж, останнім часом відвідуваність на дніпропетровському стадіоні зовсім не така, як була, скажімо, рік тому.
Зрозуміло, на це в першу чергу вплинула політична ситуація в країні. Не виключаю, що людям зараз не до футболу. Але, мабуть, і «Дніпро» грою не приваблює вболівальників на стадіон. Хоча фактор порожніх трибун в аналізі невдач у Лізі Європи не є головним.
***
– Що сказав вам Мирон Маркевич перед від’їздом в Стамбул?
– Побажав удачі. Сказав, щоб не забував клуб і його тренерів. Ми подякували один одному за спільну роботу. Користуючись нагодою, хочу сказати слова подяки всьому тренерському штабу і кожному, хто вніс і найменшу лепту в моє становлення як футболіста. Я вдячний і одноклубникам, з якими провів весь цей час в «Дніпрі». З хлопцями розлучався з сумом. Але нічого не поробиш, така футбольне життя. Потрібно рухатися вперед, назустріч новим викликам.
– Ваш відхід з «Дніпра» скрасив трансфер в «Бешикташ». Чи не підкрутися цей варіант, продовжили б грати в Дніпропетровську?
– Зараз вже складно про це говорити, розмірковуючи заднім числом. У цьому немає ніякого сенсу. Що є те є. А як буде далі – покаже час.
– У «Дніпрі» ви провели два з половиною роки. Напевно, не помилюся, припустивши, що самим запам’ятовується для вас став минулий сезон?
– (Без вагань). Згоден.
– Який матч у «Дніпрі» запам’ятався найбільше?
– Мабуть, обидві гри з «Наполі» у півфіналі попереднього розіграшу Ліги Європи. Особливо матч-відповідь у Києві.
– Це не дивно, адже навіть один з провідних гравців італійського клубу аргентинець Гонсало Ігуаїн, в домашній зустрічі з «Дніпром» не зумів виграти у вас дуель, в серцях заявив: «Якщо не пройдемо українську команду, я закінчу з футболом». До речі, обіцянки свого він не дотримав …
– Цю тему так піднесла преса. Можливо, в даній інформації був якийсь піар-хід. До особистих висловлювань Ігуаїна потрібно було ставитися з повагою. І особливо не зациклюватися на них.
– Перехід в «Бешикташ» вважаєте для себе кроком уперед?
– На даному етапі кар’єри – так.
***
– Партнери по колишній команді вас вже привітали?
– Багато хлопців дзвонили, причому не тільки з футбольного світу. Більшість – ще до підписання контракту, тому я не особливо хотів відповідати. Ось коли все було оформлено офіційно, всім відповів, написавши «велике спасибі». Було дуже приємно.
– З грою вашого колеги по амплуа Толги Зенгіна, який є капітаном «Бешикташа» і основним голкіпером збірної Туреччини, вже знайомі?
– Гру його я бачив, але це навряд чи має якесь значення. Адже, перейшовши в новий клуб, мені потрібно створювати в ньому здорову конкуренцію. А гра Зенгіна жодним чином не вплине на мою гру.
– Я це питання задав не випадково. Адже ви не станете приховувати, що завдяки тій самій здорової конкуренції спробуєте витіснити його з основи?
– Моє головне завдання – грати. Саме з цією метою я і переходив в «Бешикташ».
– Чемпіонат Туреччини не показують по українському телебаченню. Чи немає у зв’язку з цим у вас побоювань, що можете виявитися поза увагою тренерів збірної України?
– Точно ні. Тренери збірної в будь-якому випадку їздять в інші міста, щоб переглядати у справі того чи іншого гравця або кандидата в національну команду. Упевнений, що для них це не стане нерозв’язною проблемою. Може, вони з’їздять і в Стамбул. В крайньому випадку доведеться їм проплатити деякі телевізійні канали. (Посміхається). Щоб далеко не їздити, а при необхідності включити вдома телевізор і в спокійній обстановці, за чашкою чаю, дивитися потрібний футбольний матч.
– Січень – той місяць, коли вам двічі випадає можливість загадувати бажання: спочатку в новорічну ніч, а потім на власний день народження – 29-го числа. У чомусь ці бажання напевно будуть схожі?
– Можливо, вони й повторяться. Хоча, якщо чесно, особливо бажань не загадую. Я ж не маленька дитина, хто чинить таке під новорічною ялинкою – мені все-таки скоро, слава Богу, стукне 28. А ось ставити перед собою цілі і рухатися до них – це інша справа …
