Антон Шиндер. Коли рік тому головний тренер полтавської «Ворскли» Василь Сачко говорив, що йому завжди подобалася гра збірної Німеччини, він ще не знав – скоро в команді з’явиться справжній продукт німецького футболу. Та сама машина… Причому багатьом на полі Антон Шиндер нагадає самого Василя Вікторовича.
Нападаючий Антон Шиндер з ходу виправдав сподівання вболівальників і фахівців, зумівши подолати не найвдалішу смугу в своїй кар’єрі. За рік виступів за біло-зелених фактурний форвард забив 11 голів. Для початку і для Полтави – дуже навіть непогано.
– Антон, твоє спортивне виховання, яке ти отримав в Німеччині, збіглося з цілим комплексом реформ дитячо-юнацького футболу країни. Німці так сильно засмутилися через провал на Євро-2004, коли не вийшли з групи, що вирішили докорінно змінити освітній і менеджерський процес! Ти це зумів на собі відчути?
– Зізнатися, немає. Там і до цього все було на такому високому рівні, що я і думати не міг, що буває краще (посміхається) …
До Німеччини ми з батьками переїхали в 2002 році, як раз після чемпіонату світу в Японії та Кореї. На цьому турнірі німці грали в фіналі – не думаю, що уболівальників сильно засмутив такий результат. Хоча керівники, мабуть, дивилися на крок вперед і оперативно зреагували на першу ж невдачу.
– Що тебе відразу вразило в Німеччині після Сум?
– Організація, порядок, дисципліна, умови. В Україні все це присутнє в «Динамо», в «Шахтарі», може, десь ще, а там подібним може похвалитися будь-яка команда з будь-якого села. Мені здається, що навіть в аматорській німецькій лізі за полями доглядають на порядок краще, ніж в наших професійних клубах!
Перед чемпіонатом світу 2006 року в цій країні взагалі був справжній футбольний бум. До речі, ти маєш рацію. Мене тоді найбільше вразило, що увагу громадськості та керівників була прикута не тільки до першої збірної, від якої чекали хорошого результату на домашньому форумі, а й до дитячо-юнацьким школам.
– Головна відмінність в тренувальному процесі назвеш? Тести ви напевно там не бігали …
– Взагалі так. Пам’ятаю, у нас приїжджаєш грати проти «Динамо», а там все по 180 сантиметрів – і це в 14 років. У Німеччині такого немає. Фізична готовність, антропометрія там далеко не на першому місці. Головний упор робиться на техніку. У 10 років там ніхто на все поле не грає – маленькі майданчики, маленькі ворота.
– У Німеччині ти, здається, потрапив в рядову команду якийсь дуже низькою ліги.
– Так і було. «Ян» з міста Регенсбурга зірок з неба не хапав, виступав в третьому дивізіоні, хоча юнацькі колективи періодично досягали успіху. Мені пощастило з командою і-19 зіграти у цій бундеслізі – проти «Баварії» та інших грандів.
– Хто тобі тоді запам’ятався в Мюнхені?
– Томас Мюллер, Хольгер Бадштубер.
– А Мануеля Нойєра забивав?
– Ні (посміхається). Справа в тому, що юнацька ліга в Німеччині розділена на дві частини, а Нойер тоді виступав за «Шальке», який грав в іншій групі.
– Ти застав в Регенсбурзі легендарного Маріо Баслера?
– Так, він прийняв першу команду «Яна», але пропрацював недовго. Щось у нього не вийшло.
– Пам’ятаєш його божевільний гол у ворота Олександра Шовковського в 1999году?
– Звичайно! Я тоді не пропускав жодної трансляції матчів Ліги чемпіонів за участю «Динамо». Для нас з батьком це завжди було подією.
– Хворів за киян?
– Думаю, за ту команду в 1999 році хворіла вся Україна.
«Німці були в шоці, коли я проспав»
– В Німеччину ти переїхав на ПМЖ з батьками, а як ти потрапив у футбольну школу?
– Прийшов і записався в секцію. Мене найбільше вразило перше знайомство з тренером. Ми з батьком просто вирішили все дізнатися (коли перегляд або тренування), а він подивився, що я в спортивному костюмі і якихось кросівках, кинув м’яч і каже: «Давай, покажи, що вмієш!» Ось так і пройшло моє перше заняття (посміхається).
– Мова швидко вивчив?
– За рік. Діватися було нікуди. На поле все розумів, а в побуті спочатку було непросто. Бувало, на ігри не приїжджав.
– Це чому?
– Тренер говорив, коли збір, а я щось не так розумів. Потім сплю вдома – дзвінок. «Ти де?» – Запитують.
– Німці, напевно, були в шоці!
– Так, там з дисципліною суворо. Мене навіть відрахувати хотіли – за прогули (посміхається). Попередили, сказали, щоб це було в останній раз, а потім почали вішати на стіну розклад. З тих пір я вже нічого не плутав. Німецька школа мені багато дала. Таке загартування!
– З якого віку там п’ють пиво після гри?
– З пелюшок (посміхається). Офіційно цей напій дозволений з 18-ти років, але ми його вживали і в 17. Тренер радив. Говорив, що це допомагає відновлювати сили. Правда, за умови, що ти вип’єш не більш двох пляшечок по 0,33.
У холодильнику в роздягальні завжди стояв ящик пива. Після кожного тренування можна було його спокійно випити, поспілкуватися. Там це в порядку речей. Пивна країна!
– В Україні після Німеччини хмільний напій, напевно, не йде.
– Чому? Зараз і у нас навчилися варити нормальне пиво. Хоча там краще (посміхається).
«Бундестім нині не той, що був у 2014-му»
– Німецька тема проходить через нашу розмову червоною ниткою, до того ж перший матч на Євро-2016 збірна України проведе проти Бундестіму. Як ти вважаєш, це добре чи погано?
– Думаю, добре. З’явиться можливість відразу відчути той рівень, до якого потрібно прагнути на подібних турнірах.
– Німці – фаворити чемпіонату Європи?
– Вважаю, що вони зараз знаходяться не в тій формі, в якій були два роки тому, коли перемогли на ЧС в Бразилії. Ризикну припустити, що виграти Євро їм буде дуже важко.
– Зізнайся, тобі ще не снилося, як ти виходиш на поле в поєдинку за збірну України проти Німеччини?
– Ні, таких снів не було (посміхається). Хоча подібні думки, ніде правди діти, відвідують. Як і кожен футболіст, я дуже хочу виступати за головну команду країни, а зіграти саме проти німців – це, напевно, мрія. Що ж, попереду чотири місяці, і все буде залежати тільки від мене.
– Восени 2011 року така можливість була зовсім поруч.
– Поруч – не рахується (посміхається). У вересні мене викликали на матчі з Уругваєм і Чехією, і я був щасливий, що дебютував за збірну. Але на поєдинок з німцями, який відкривав НСК «Олімпійський» після реконструкції, мене не викликали.
– У заявку національної команди на ЧЄ-2016наверня-ка потраплять чотири нападники. Кому ти в даний момент віддаєш перевагу? За умови оптимальних фізичних кондицій.
– Думаю, Роману Зозулі, Марко Девичу, Євгену Селезньову. Одне місце нехай залишається вакантним (посміхається).
«До бразильцям у Луческу трепетне ставлення»
– Антон, колись говорили, що в великі клуби по два рази не запрошують, але «Шахтар» є винятком з правил. Ти ж приїжджав до Донецька двічі!
– У мене трошки інший випадок, адже перший раз я потрапив в цю команду ще в юному віці. Та й то толком Там не побув.
– Що завадило тоді закріпитися?
– Мене запросив на перегляд Микола Федоренко, ми поїхали «дублем» на Кубок Співдружності, і після цього турніру покійний Віктор Прокопенко сказав, що мене беруть. Хороша тоді була команда – Євген Селезньов, Артем Федецький, Денис Кожанов, Руслан Фомін.
Втім, перейти в «Шахтар» відразу я не міг. Хотів закінчити німецький коледж, отримати освіту, і керівники гірників, спасибі їм, пішли мені назустріч. Але коли я приїхав в Донецьк влітку, там багато що змінилося. По-перше, не стало Прокопенко, по-друге, юнацьким сектором почали завідувати фахівці з Голландії. У них, по-моєму, виникли певні розбіжності з Федоренко. Загалом, недовго я там пограв і повернувся до Німеччини …
– Другий раз тебе в «Шахтарі» взяли набагато солідніше. Чи не так?
– Звичайно. Але тут я потрапив в першу команду, так що порівнювати не має сенсу.
– За «основу» «оранжевочерних» ти провів один матч – в Кубку України. Запитувати, що завадило закріпитися в складі гірників, в такій ситуації не зовсім резонно …
– Такою була бачення Мірчі Луческу, а тренер, як відомо, завжди правий. Я на нього не ображаюся – не бачив він мене в складі, що тут поробиш.
– Яке враження справив на тебе румунський наставник, так би мовити, зблизька?
– Найсприятливіший. Це прекрасний тактик, що знає про гру будь-якого суперника кожну дрібницю. Дуже сильний фахівець.
– Ходила такий жарт, мовляв, Луческу завжди просив привезти такого нападника, який б не був сильніше Луїса Адріано. Ти її чув?
– Ні (посміхається). Але зауважив, що до бразильських гравців у нього було особливе ставлення. У цьому, до речі, немає нічого поганого – просто він робить на них ставку в атаці, ось і довіряє їм безмежно. Трепетно до них відноситься.
«В єврокубках вперше зіграв проти« Байєра »
– У «Шахтар» ти прийшов з «Таврії». А як ти погодився переїхати з Німеччини до Криму?
– Вирішувалося, якщо чесно, довго. Все-таки потрібно було багато чого змінювати у своєму житті, а у мене якраз дитина народилася. Втім, подальші події показали, що я не помилився.
Я був у відпустці, ми збиралися з дружиною на море, до Туреччини, і тут подзвонив агент, сказав, що є такий варіант. Мене запрошували на перегляд, «Таврія» якраз виграла Кубок України і готувалася до Ліги Європи. Перспективи виступу в цьому турнірі мене, в общем-то, і підкупили, хоча для початку потрібно було переконати тренерів у своїй спроможності.
– Переконав – і дебютував в єврокубках. Символічно, що сталося це в матчі проти німецького клубу!
– Так, поєдинки з «Байєром» мені запам’яталися. Хороші були гри! Причому ми виглядали зовсім непогано, незважаючи на 1: 6 за сумою двох матчів. Просто в Леверкузені тоді будувалася перспективна команда. З Ларсом Бендером, Артуро Відалем, Штефаном Кісслінг.
– Перший сезон в Сімферополі у тебе пішов на притирання, а в другому ти мало не став кращим бомбардиром чемпіонату України!
– Чи не перебільшуй (посміхається). Я тоді забив 11 м’ячів, а цього недостатньо. По ходу першості, правда, йшов в лідерах, але потім трохи відстав.
– Ти не рахував, скільки змінилося тренерів за три роки твого перебування в «Таврії»?
– Давай разом порахуємо – Сергій Пучков, Валерій Петров, Семен Альтман, Олег Лужний, Яніс Хрістопулос. Виходить, п’ять.
– У Німеччині таке можливо?
– Та таке скрізь можливо, все залежить від результату. Хоча питання правільний- все-таки німці більш терплячі, дають тренеру час, щоб створити команду.
«У« Ворсклі »мені дуже комфортно»
– Чорне море здалося тобі настільки рідним, що потім ти до нього повернувся. Тільки на цей раз в Одесу. Чому у тебе не пішла в «Чорноморці»?
– Напевно, не вписався в тренерську модель Романа Григорчука. Мені там все подобалося – місто, стадіон, уболівальники, але наставник, як на мене, був специфічний. Можливо, я в чомусь був не правий, але не знайшли ми з ним спільну мова-ось і все.
– Може, ти погано конспекти писав на теоретичних заняттях?
– Коли я потрапив в команду, їх вже практично ніхто не писав. Рідко.
– Неужелідействітельно футболісти сиділи за партами з зошитами?
– Так, все конспектували. При цьому наставник міг підняти і сказати: «Поясни-но мені комбінацію Коул – Йорк». Пам’ятаєш, грали такі хлопці в «МЮ»?
– Звичайно пам’ятаю.
– Один пропускав між ніг, другий прінімал- була у них така фішка.
– У Григорчука вистачало подібних заготовок?
– Їх було достатньо. До слова, це непогано працювало. Заучували на теорії все комбінації, тренер давав їм кодову назву, а потім на поле не потрібно було нічого пояснювати. Сказав: «Коул- Йорк», – і всім все зрозуміло.
– Стиль гри «Ворскли» тобі підходить більше. Згоден?
– З боку видніше. У Полтаві я дійсно провів непоганий рік, але хочу, щоб наступний був ще краще.
– Кажуть, що Василь Сачко бачить в тобі себе самого на поле. Правда?
– Не знаю. Важко порівнювати, хоча я, звичайно, пам’ятаю, як він грав.
– Збори в «Ворсклі» важкі?
– На всіх зборах складно, але терпимо. Ми знаємо, заради чого все це робиться. Мені в цій команді комфортно. Тут одна велика сім’я – керівники, тренери, футболісти.
«Нещодавно заплатив штраф – 10 євро»
– Чим ти займаєшся у вільний час?
– У нас зараз проходить турнір з Play Station, так що літературу читати ніколи.
– Напевно, за «Баварію» граєш?
– Здогадатися було нескладно (посміхається).
– Книги, кажеш, не читаєш. А раніше читав? Наприклад, Чехова – ти ж Антон Павлович!
– У дитинстві «Каштанку», звичайно, прочитав. Потім щось ще траплялося – «Дядя Ваня», «Дама з собачкою». Останнім часом більше кіно люблю. Розумію, що читати потрібно, але аж надто захоплюють мене історичні фільми.
– На німецькому теж дивишся?
– Так, ходимо з дружиною, коли я прилітаю в Німеччину. Зараз сім’я у мене там, так що як тільки випадає хоча б три вихідних, я відразу сідаю в літак.
– Ти з дружиною де познайомився?
– У Нюрнберзі. До Німеччини вона переїхала з батьками з Латвії.
– Я так зрозумів, що в твоєму житті часто змінюються декорації. Прилітаєш в Україні – потрапляєш в інший світ?
– Чому ж, Київ – це Європа. Правда, коли виїжджаєш на трасу і їдеш в Полтаву, одразу згадуєш німецькі дороги (посміхається).
– Ти в Німеччині часто порушуєш правила?
– Пару випадків було. Нещодавно ось не там, де потрібно, припаркувався. Прийшов штраф – 10 євро.
– В Україні їздиш за німецькими правилами або з думками: «Пройде, можна домовитися»?
– Якщо вже у нас такий відверту розмову виходить, тоді відповім чесно – з думками (посміхається). Але обіцяю виправитися!
