Захисник київського «Динамо» Олександр Драгович в інтерв’ю Die Presse розповів про свою кар’єру, про складному старті в складі «біло-блакитних» за Олега Блохіна, а також про майбутнє протистояння з англійським «Манчестер Сіті» в 1/8 фіналу Ліги чемпіонів.
– У період зимового трансферного слуху було чимало чуток про те, що ви зміните клуб. Чому, в результаті, ви залишилися в «Динамо»?
– Ці чутки виходили не від мене, а від вас, журналістів. Мене «сватали» чи не в кожен клуб світу. А на ділі все це не має нічого спільного з дійсністю.
– Була інформація, що президент «Динамо» Ігор Суркіс нібито оцінив ваш можливий трансфер в 34 млн євро. Зараз це реальна вартість Драгович?
– Ні, звичайно ні. 34 мільйони – це занадто, ми набагато реалістичніше в таких оцінках.
– А якщо говорити про фінансові переваги самого Драгович, то як тут йдуть справи?
– Гроші є важливою частиною нашого життя, але, звичайно, вони вирішують не все. Здоров’я не купиш. Любов – теж. Та й слава скороминуща, тому вторинна.
– Як Драгович витрачає свої гроші?
– Більшою мірою я їх не витрачаю, а намагаюся зберігати й інвестувати в нерухомість – в цьому плані у мене вже є ряд проектів. Колись я закінчу кар’єру, і тоді буде важливо мати фінансовий фундамент для подальшого життя, щоб моя сім’я ні в чому не потребувала.
– Говорячи про сім’ю, ви вже не раз згадували про особливу роль в ній ваших бабусі і дідусі …
– Так. Я їм багато чим зобов’язаний, і тепер хочу їх віддячити їм за все, що вони робили для мене. Зараз вони вони живуть зі мною в Києві, ходять на матчі. А дідусь – так той взагалі мій найголовніший критик і натхненник. Якщо я граю погано або, наприклад, отримую червону картку, то мені потім здорово від нього дістається.
– Ви мріяли в дитинстві про таку кар’єру?
– Ні. Спочатку я взагалі не думав про те, що футбол стане моєю професією. Лише в старшому підлітковому віці зрозумів, що хочу бути футболістом. Однак навіть і тоді не мав поняття, чи збудеться це моє бажання …
– А в плані амплуа ви відразу стали гравцем оборонної лінії?
– Ні. Спочатку я був нападаючим, потім – атакуючим півзахисником. І тільки Карл Дахбахер перетворив мене в опорного півзахисника. А пізніше він же перевів мене на позицію в центрі оборони. Як виявилося, на щастя!
– А воротарем могли стати?
– Якби Дахбахер поставив мене я ворота, то я б не послухався. Але, думаю, голів б я пропустив чимало.
– Коли ви переходили в «Динамо», ви підписали контракт терміном на п’ять років. Чи не було це ризикованим кроком?
– Можу сказати лише те, що на початку, коли «Динамо» керував Блохін, мені довелося непросто. Якщо ви не граєте, або якщо тренер вами незадоволений, кричить на вас, то це, звичайно, пригнічує. Так що перший рік в «Динамо» був найскладнішим роком в моїй кар’єрі.
Але я все, що відбувається розглядав як новий виклик, тому сказав собі, що повинен подолати цю неприємну смугу. Тим більше, що переходячи в «Динамо», я прагнув до чогось нового, хотів стати частиною історії цього великого клубу, який поважають в футбольному світі. І зараз це, в якійсь мірі, збулося: через одинадцять років, «Динамо» знову в плей-офф Ліги чемпіонів. Це той результат, яким можна пишатися.
– Що скажеш про майбутнє протистояння з «Манчестер Сіті» в 1/8 фіналу Ліги чемпіонів?
– Звичайно, «Манчестер Сіті» є фаворитом у нашій парі, але і про «Динамо» не скажеш, що воно приречене на програш цього двоматчевого протистояння. Тим більше, що у нас за плечима матчі з «Челсі», які, вважаю, ми провели досить непогано. До слова, поєдинок з цією командою в Лондоні я ніколи не забуду. Забити у ворота «Челсі» після свого ж автоголу – це неповторні емоції!
– Чому ви перефарбувалися в блондина перед цим поєдинком? Захотіли виділитися?
– Ні. Справа в тому, що напередодні був Хеллоуїн, і я пофарбувався якраз до цього свята. Потім, до гри з «Челсі» хотів повернути свій колір, але мій перукар захворів. У матчі проти «Манчестер Сіті», повірте, я зіграю в своєму звичному кольорі.
– Ви забобонні?
– У певному сенсі, так. Наприклад, вважаю, що якщо я вийду на матч з довгими рукавами, то зіграю погано, а моя команда програє. Одного разу, не дивлячись на це марновірство, я вийшов на поле з довгими руками, і гра не склалося, а після того, як в перерві я переодягнувся, позбувшись від довгих рукавів, ми змогли переломити хід зустрічі. З тих поря я завжди виходжу на матч тільки з короткими рукавами. Незалежно від погодних умов.
