Українське футбольне ТБ, його студійні програми набагато ширше зазвичай розглянутих двох підсумкових недільних передач.
Але ще більш об’ємну картину ми отримаємо, якщо Вдивіться в вітчизняний продукт глибше, пов’язуючи його з тим, що діється в цій ніші за межами нашої країни.
Мріяти не шкідливо
Загальновизнано, що найпривабливіший для мільйонів глядачів футбол англійської ПЛ. На мій погляд, там і футбольне ТБ найсильніше. Як трансляційне, так і інформаційно-аналітичне. Тут мова йде про студійних передачах.
А лідером там однозначно вважається програма «Match of the Day» (МOTD), багато років виходить на ВВС-1. Мінімум половина успіху такого продукту залежить від його ведучого. А ведучий – Гарі Лінекер – унікальний. Колись топовий футболіст «Лестера», «Евертона», «Барселони», «Тоттенхема» і збірної Англії (там він став бомбардиром №2 за всю її історію, поступившись Боббі Чарльтона перевага всього в один гол), а й як телеведучий, Лінекер освоїв всі секрети успішної роботи в кадрі. По закінченню футбольної кар’єри він, по суті, вивчився ще однієї професії і став відмінним спортивним журналістом. У студії МOTD Гарі працює не просто аналітиком або запрошеним експертом. Він саме веде програму, тобто стежить за версткою, рулить процесом в кадрі, тримає чіткий темпоритм фабули передачі.
Це дуже важливо, тому що в Англії з її багаторічними традиціями ніхто не стане вкладати величезні деньжищи в студійний футбольний телепродукт, якщо особою програми не стане ведучий з тим шикарним футбольно-телевізійним бекграундом, яким володіє Гарі. А він ж – не піонер в подібній справі. Так ведеться давно – від патріарха британського футбольного ефіру Джиммі Хілла, також до телестудії спробував хліб гравця і тренера. Так буде і надалі. Про Гарі Невілла як телеведучого ви і самі все знаєте. Фахівці пророкують великий успіх на цьому поприщі ще і Тьєррі Анрі. Але запорука успіху МOTD далеко не в одному провідному. Там чудова аналітика, вмілі репортажі кореспондентів з місць і шикарне оформлення самої студії.
Опустимося на грішну землю
Чи буде у нас такий пройдуть як МOTD, і, що ще важливіше – таку величезну увагу до нього з боку масової телеаудиторії? Хотілося б, однак – навряд чи. Справа не тільки у відсутності фінансових можливостей, порівнянних зі світовим медіамонстром ВВС, швидше – у відсутності інтересу до футболу української аудиторії в порівнянні з англійської. Інтерес до англійського футболу на всій планеті – стаття особлива. Не вірите? Будь ласка, ловіть статистику з всесвітньо відомої «Енциклопедії футболу» (видання Dorling Kindersley). Там чітко прописано, що в гірші для англійського футболу 80-ті роки, під час багаторічної дискваліфікації УЄФА його клубів через трагедію на брюссельському стадіоні «Ейзель» в 1985 р, тобто ще до утворення прибутковою АПЛ, середня відвідуваність матчів за сезон не опускалася нижче 15-16 тисяч уболівальників в тогочасній 1-й Лізі, і 6-7 тисяч – у 2-й. Що набагато більше середньої відвідуваності в УПЛ навіть у мирний час, тобто до 2014 року. Щоб бути зрозумілим до кінця, заявляю, яким би не був вітчизняний рівень і телепрограм про футбол і самого українського футболу, вони все одно вище інтересу до нього з боку уболівальників. Це не хула і не стогони, це тільки холодну визнання реальності.
З іншого боку, у нас, по будь-кому, нині ситуація краща, ніж в новоспеченому федеральному холдингу у сусідів «Матч-ТВ». У нас точно немає внутрістудійного самодурства, гадючника і хамства по відношенню до визнаних футбольним коментаторам і журналістам з боку без року тиждень вперше побачили футбол теленачальніц-хабалок начебто Наталії Білан. Яка впевнена, якщо вона «підняла» телеканал «Домашній» для бабусь, що сидять біля під’їздів, то також успішно «підніме» спортивні телеканали. Втім, і цим не будемо втішатися, а краще розберемо, на мій погляд, найбільш якісні студійні футбольні телепродукти в українському ефірі.
Сьогодні це краще
Такими я вважаю продукти каналу «Футбол» «Ніч Ліги чемпіонів», «Шлях до Базеля». Сюди ж можна віднести схожі за драматургії передачі «Головна команда» і «Тур до FRANCE». Чому? У них максимально різноманітна драматургія, що акцентує увагу на суто спортивному конфлікті, а не горезвісний «конфлікт інтересів», який, можливо, і привертає деякий додаткову кількість глядачів, заряджених саме на подібні навколофутбольні, але аж ніяк не спортивні пристрасті. Однак я вважаю, не менша кількість глядачів цього підхід відштовхує від екрану. Звідси і відповідний підбір експертів в студії. Тепер все по порядку.
Експерти. Навряд чи варто очікувати від Олександра Головко, Андрія Вороніна (працювали в останньому випуску «Ночі Ліги чемпіонів») або Олександра Сопко і Андрія Воробея ( «Шлях в Базель») клоунади в звичному стилі «чесного хлопця». Вони розбирали адекватно, звертали увагу на плюси і мінуси в грі «Динамо» з «МанСіті» та «Шахтаря» з «Шальке», хоча в матчі в Гельзенкірхені особливих мінусів в грі наших гірників на відміну від їх німецьких тезок і не було. Але при цьому нікого не поливали брудом, чи не ображали. Окремо кілька слів по кожному експерту в студії.
Олександр Головко. Його високий рівень роботи в кадрі давно відомий. Все розумно, толково. На перший погляд, Саша кілька «закритий». Це не так. У нього є своє почуття гумору, кілька приховане, скажімо так, близьке до англійського, але хто має вуха – чує.
Андрій Воронін. Чи не останній перекласти за межами поля. Але, що важливо, він не образить, чи не принизить критикованого гравця. Поки Андрій, трохи, затиснутий, це від відсутності телевізійного досвіду. Але потенціал телеперсони має. За ним якраз підвищення ознак шоу в ефірі. Але нехай воно буде з головою і позитивне.
Олександр Сопко. Одним словом: зростає. Його нинішнього і того, що був пару років тому, не порівняти. Сан-Санич переконаний у своїх судженнях, але при цьому не самовпевнений. Знаходить вагомі аргументи, істотно підвищив свій літературний стиль в монологах.
Андрій Воробей. Поки що тільки починає в ТВ. Якщо хоче підрости в цій справі, то повинен звернути увагу на свою мову, на власний рівень аргументації в діалозі. Хоча я вітаю включення Андрія якраз в обговорення теми єдиноборства двох «Шахтарів» – українського і німецького як учасника давнього поєдинку. До своєї честі, Воробей відразу «згорнув» тему спогадів про той матч, де сам грав, сконцентрувавшись на нинішньому. Якщо він постарається, з нього може вийти міцний експерт, розуміє футбол. Андрій до того ж намагається бути об’єктивним.
На окрему увагу заслуговує запрошення в статусі експерта досвідченого журналіста газети «Команда» Євгена Греся. Женя – поряд з Андрієм Шаховим-старшим – один з найсильніших вітчизняних журналістів-аналітиків футболу. Правда, їм на «п’яти наступають» молодші колеги – Іван Гук, Іван Громик і ще кілька людей. Незважаючи на поки ще малий телевізійний досвід, Гресь НЕ ніяковіє в кадрі. Його аргументація, вибудувана на ним же оброблюваної статистикою, переконлива і зрозуміла масовому глядачеві. Вважаю, що набравшись досвіду, Євген спокійно може поглиблювати свою роботу, креслячи тактичні схеми дій футболістів «а-ля Гарі Невілл». Або як той же Олександр Головко.
Кореспонденти. Як завжди на висоті. Це єдина позиція журналістів в наших програмах, порівнянна з роботою кращих зарубіжних футбольних репортерів. Цього разу я б виділив як лідерів в цій професії Володимира Крамара та Віктора Соколова. А також окремо відзначив би молодого Миколи Середич з його особливою місією – зв’язком з активістами соціальних мереж. Хочемо чи ні, подібна зворотний зв’язок – веління часу, навіть маркетингових вимог ТБ.
Коментатори. Віктор Вацко і Кирило Круторогов спрацювали професійно і під час самої гри, і при своїх включених до і після зустрічей українських клубів зі своїми суперниками. Що також не дивно.
Провідні. Це особлива, можливо, найважча роль. Іван Гресько і Андрій Малиновський цілком з нею впоралися, хоча зауважу, у Андрія в «Шляхи в Базель» фронт роботи був дещо менше. Через те, що у донеччан матч гостьовий, своїй студії в Німеччині у «Футболу» не передбачалося, отже, не можна було в неї, на відміну від подібної студії на НСК «Олімпійський», запросити гостей, президента клубу і головного тренера української команди .
Гресько цілком впорався з тим складним фронтом роботи, який описаний вище, коли я згадував Гарі Лінекера. А сей обсяг оранки – той ще «геморой»: вести діалог на необхідному рівні, вміти слухати і чути співрозмовника (це не один і той же талант), при цьому з напругою вважати про себе секунди перед черговим включенням репортера або героя поза студією, перед черговим запуском заздалегідь відзнятого сюжету. І паралельно стежити, стежити за темпоритмом, щоб той «не провалювався», але водночас не перетворювався б у кулеметну чергу. Що чудово помітно в деяких інших програмах.
У сухому залишку
Ці студійні програми, справді, кращі у вітчизняному футбольному ТБ. До речі, коли до мене звернулися оцінити, яка спортивна програма повинна претендувати на премію «Телетріумф», я вказав на «Головну команду», спрацювали, повторюся, за подібним же сценарієм.
Хоча уважний читач має право мені задати питання: як же так, при одних і тих же репортерів, чому ці програми сильніше недільних підсумкових? Тому, що в них немає політичної (в масштабах футболу) складової. Або, як прийнято говорити з легкої руки Рината Леонідовича, немає горезвісного «конфлікту інтересів».
Що це означає в суто сценарно-постановочному аспекті? Не згадуючи ніяких імен, тут не потрібно посилювати драматургічний конфлікт між двома співрозмовниками в студії, або, як правильно каже ведучий «головний» програми: «це надає ефіру елементи шоу». Тут сам футбол – і драматургічний конфлікт, і шоу.
Крім того, там, в «головний» програмі якраз цей драматургічний конфлікт збіднюється рівно до єдиної лінії протистояння через відомого, швидше за штучного словесного «поєдинку» в студії. Тут же – він емче і багатше. При цьому сам настрій програми доброзичливий, нехай і з наявністю неприємної, зате конструктивної критики. Тому саме сюди готові зайти в гості президент і головний тренер «Динамо».
Прав я чи ні в цих висновках, почекаємо до недільного вечора, побачимо самі.
