Ронні Макфолл покинув посаду наставника «Портадаун» після майже 30 років біля керма північноірландського клубу. UEFA.com славить його і інших рекордсменів тренерського цеху.
Гі Ру ( «Осер», 1961-2005)
Був пов’язаний з «Осером» аж 53 роки, почавши грати в команді з 1952-го. Офіційно у нього було чотири тренерських терміну, оскільки Ру робив невеликі перерви в 1962, 2000 і 2001 роках. Наставником він став, ще будучи гравцем. Тоді «Осер» був аматорською командою в третьому за силою дивізіоні. Однак при Ру клуб отримав підвищення в класі і в 1979-му дістався до фіналу Кубка Франції. У 1980-му «Осер» вийшов у вищу лігу, а в 1996-му став чемпіоном країни. Були успіхи і в єврокубках – в сезоні 1992/93 клуб пробився в півфінал Кубка УЄФА. Ру допоміг вийти на новий рівень таким футболістам, як Ерік Кантона, Лоран Блан і Базиль Болі. У 2005 році Ру у віці 66 років подав у відставку. У 2007-му протягом короткого часу очолював «Ланс».
Число: На посту тренера провів рекордні 894 матчі в чемпіонаті Франції.
Віллі Мейлі ( «Селтік», 1897-1940)
Перший офіційний наставник «Селтіка», заснованого в 1887 році, допоміг клубу з Глазго завоювати 16 чемпіонських титулів і 14 Кубків Шотландії. Під керівництвом Мейл «кельти» виграли тисячу сорок п’ять з 1614 матчів. В якості гравця виступав за «Селтік», «Терд Ланарк», «Манчестер Сіті» і збірну Шотландії. Ставши тренером в 29 років, в першому ж сезоні привів команду до чемпіонського титулу.
Число: Серія «Селтіка» з 62 безпрограшних поєдинків в період з 13 листопада 1915 року по 21 квітня 1917-го до сих пір залишається рекордом в британському професійному футболі.
Білл Струт ( «Рейнджерс», 1920-1954)
У плані вислуги років Струту до Мейл дотягнутися не вдалося, зате він виграв більше чемпіонських звань – 18. На момент запрошення в «Рейнджерс», де він до цього працював помічником тренера, шотландцеві вже було 45. При ньому «Рейнджерс» виграв в 1947 році всі три турніри на внутрішній арені і став першою шотландською командою, котра оформила «золотий хет-трик». Покинувши посаду тренера «Рейнджерс», два останні роки життя Струт провів в якості віце-президента клубу.
Число: Струт завоював 73 трофея в якості тренера »Рейнджерс».
Ронні Макфолл ( «Портадаун», 1986-2016)
Макфолл очолив північноірландський «Портадаун» в грудні 1986 року. Місяцем раніше Алекс Фергюсон став головним тренером «Манчестер Юнайтед», і в підсумку Макфолл перевершив іменитого шотландця. Екс-гравець «Портадаун» з 1979 по 1984 роки тренував «Гленторан», а свій перший чемпіонський титул з «Портадаун» завоював в 1990-му. Сезоном пізніше команда зробила «золотий дубль», а потім ставала найсильнішою в національній першості за підсумками кампаній 1995/96 і 2001/02. Тренерський місток рідної команди Макфолл покинув 5 березня 2016 після поразки в кубку від «Лурган Селтік» – 2: 3.
Число: У листопаді 2013 року провело 1000-й матч на чолі «Портадаун» в чемпіонаті Північної Ірландії.
Ігнасіо Кереда (жіноча збірна Іспанії, 1988-2015)
Вихованець «Реала» очолив жіночу збірну Іспанії 1 вересня 1988 року і пропрацював з нею до 30 липня 2015 го, покинувши команду після першого для себе чемпіонату світу. Збірна Іспанії під його керівництвом дійшла до півфіналу ЧЄ-1997 і дочетвертьфінала Євро-2013. У свій час Кереда паралельно працював з молодими футболістками, вигравши в 2004-му чемпіонат Європи серед дівчат до 19 років.
Число: Перша домашня перемога Кереди (17: 0 над Словенією в 1994-му) до цього дня є найбільшою (повторення рекорду), здобутої в будь-якому дорослому турнірі під егідою УЄФА.
Алекс Фергюсон ( “Манчестер Юнайтед”, 1986-2013)
Навряд чи хто-небудь в найближчому майбутньому зможе повторити досягнення шотландця, який більше чверті століття очолював один з провідних клубів світу. Втім, неймовірним подібне здавалося і в перші роки Фергюсона біля керма «МЮ», незважаючи на його попередні успіхи з «Абердіном». Однак потім фортуна посміхнулася фахівця, і при ньому «червоні дияволи» 13 разів ставали найкращою командою Англії, обігнавши за кількістю чемпіонських титулів «Ліверпуль». Перший раз Фергюсон виграв прем’єр-лігу в 1993 році – тоді «МЮ» став чемпіоном Англії після 25-річної паузи. Шотландець, зараз працює Послом УЄФА з питань тренерської діяльності, двічі привів манкуніанців до тріумфу в Лізі чемпіонів УЄФА.
Число: При Фергюсона «МЮ» виграв 28 з своїх 42 трофеїв: 13 чемпіонських титулів, 5 Кубків Англії, 4 Кубка англійської ліги, 2 Ліги чемпіонів, 1 Кубок кубків, 1 Суперкубок УЄФА, 1 Міжконтинентальний кубок і 1 клубний чемпіонат світу.
Хуан Сантістебан (юнацька збірна Іспанії, 1988-2008)
У порівнянні з іншими в цьому списку Сантістебан відпрацював з командою не так довго – 20 років, проте за цей термін він домігся дуже багато чого. Гравець легендарного «Реала» 50-х і 60-х працював з юними футболістами «королівського клубу», після чого в 1988-му прийняв збірну Іспанії серед юнаків до 16 років, яка під його керівництвом виграла чемпіонати Європи в 1991, 1997, 1999 і 2001 роках і, коли турнір був трансформований до категорії 17-річних, в 2007-му. У 2008 році він на тимчасовій основі прийняв збірну Іспанії серед юнаків до 19 років і з нею також став переможцем першості континенту. Останній успіх був цікавий тим, що підопічні Сантістебан ще не з’явилися на світ, коли він вже працював з юнацькою збірною. Турнір 2008 року найбільше запам’ятався яскравою перемогою іспанців над французами в фіналі – 4: 0. «Я старий і бачив багато футболу. Сьогоднішній же футбол був найкращим з усіх, з яким я стикався на юнацькому рівні », – сказав на прощання Сантістебан.
Число: Сантістебан є володарем рекорду серед тренерів по виграних титулів УЄФА на рівні збірних, яких у нього сім.
Валерій Лобановський ( «Динамо» Київ, 1974-1982, 1984-1990, 1997-2002)
Лобановський також працював з дніпропетровським «Дніпром», збірними СРСР, ОАЕ, Кувейту і України, але саме в київському «Динамо», в якому він провів і більшу частину ігрової кар’єри, його ім’я стало легендою. Очоливши киян наприкінці 1973-го, він привів їх до союзному золоту в перші два повноцінних сезону біля керма команди. У 1975-му «Динамо» виграло Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА. В цілому під керівництвом Метра біло-сині 13 разів ставали чемпіонами (СРСР і України), а в 1986-му вдруге завоювали Кубок кубків. Його революційний науковий підхід до процесу підготовки команди увійшов в історію футболу. Незадовго до своєї смерті в 2002 році Лобановський розповів UEFA.com: «Все, що не вписується в мою модель, є зайвим».
Число: В рамках останнього відрізка в «Динамо» він виграв 110 з 138 матчів чемпіонату України – 79,71%.
Франки Дюрі ( «Зюлтсе» 1990-1993, 1994-2001, «Зюлте-Варегем» 2001-2010, 2011-)
Дюрі не працював в клубі довше дев’яти років поспіль, але в цілому очолював команду більше 20 років. Після роботи в кількох колективах з нижчих дивізіонів Дюрі був призначений наставником «Зюлте» в 1990-му і допоміг команді пройти шлях від регіонального до професійного рівня. У 2001-му клуб об’єднався з «Варегемом», і новий колектив під керівництвом Дюрі з ходу пробився до другого дивізіону, а в сезоні 2004/05 виграв його і вийшов в еліту. У наступному році «Зюлте-Варегем» виграв Кубок Бельгії і взяв участь в розіграші Кубка УЄФА-2006/07, де пробився в 1/16 фіналу (після цього наставник перестав поєднувати тренерську діяльність із роботою в поліції). У 2010-му Дюрі перебрався в «Гент», потім очолював молодіжну збірну Бельгії. В кінці 2011-го повернувся в «Зюлте-Варегем», вигравши срібло першості і потрапивши в кваліфікацію Ліги чемпіонів.
Число: Дюрі знадобилося 15 років, щоб зробити з клубом шлях від регіональних ліг до перемоги в Кубку Бельгії.
Міккі Еванс ( «Керсус», 1983-2007, 2009-)
Еванс всю ігрову кар’єру провів в «Рексемі», і таку ж лояльність одному клубу демонструє на тренерському терені. У «Керсусе» він почав як граючий тренер у віці 36 років і очолював клуб без перерв до свого 60-річчя. При ньому команда досягла успіху в Mid-Wales League і пробилася в лігу Cymru Alliance, а 1992 році клуб став одним із засновників валлійської прем’єр-ліги. «Керсус», за який виступав син тренера – Грем, тричі вигравав Кубок ліги, а в 2002 році отримав путівку в Кубок Інтертото. Еванс, нафтовик за фахом, покинув пост наставника в 2007-му і почав займатися скаутської діяльністю в «Рексемі», проте через два роки повернувся в «Керсус».
Число: Завершив кар’єру в 2007-му Еванс був останнім тренером валлійського елітного дивізіону, який працював ще з часів заснування старої Футбольної ліги Уельсу в 1992 році.
Вітторіо Поццо (Італія, 1929-1948)
Поццо найдовше був на чолі європейської чоловічої збірної. Він керував італійцями на Олімпійських іграх 1912 і 1924 років, а з 1929-го став головним тренером національної команди, яку привів до перемог на чемпіонатах світу 1934 і 1938 років, а також до тріумфу на Олімпіаді-+1936. Поццо був піонером в тренерській справі, зокрема першим почав проводити збори перед матчами збірної. «Мені потрібні гравці, яким я можу довіряти. Я можу працювати тільки з гравцями, які сильні фізично і психологічно », – говорив тренер, який пішов з життя в 1968-му.
Число: Єдиний тренер, який виграв два чемпіонати світу (два з трьох перших мундіалі).
