Після тривалої перерви запрошення до лав національної збірної отримав київський динамівець Євген Селін, який виступає в цьому сезоні на правах оренди за грецький «Платаніас».
Після тривалої перерви запрошення до лав національної збірної отримав київський динамівець Євген Селін, який виступає у цьому сезоні на правах оренди за грецький «Платаніас».
Ми зустрілися з Женею в таборі національної збірної перед матчем Україна – Кіпр та розпитали про досвід виступів у чемпіонаті Греції, а також про почуття та емоції від повернення до збірної України.
– Євгене, наскільки очікуваним був для тебе виклик до збірної України? Що відчуваєш зараз, перебуваючи в таборі національної команди, знову поринувши у цю атмосферу?
– У глибині душі я чекав та хотів цього виклику. Довго чекав, довго до цього йшов. Два роки – це, вважаю, дуже велика пауза. Головна проблема, через яку я свого часу випав із обойми збірної, – це травма. Коли я дізнався, що мене знову запросили до національної команди, емоції переповнювали. І досі переповнюють, тому що я дуже цього прагнув.
– Нагадай, коли ти отримав травму та коли остаточно після неї відновився?
– На всі сто відсотків я забув про травму та повернув свою колишню форму, мабуть, тільки коли поїхав грати за «Платаніас» та почав отримувати постійну ігрову практику. Травма була доволі серйозною – хрестоподібні зв’язки, до того ж ще й пошкодження меніска. Отримав я її, ще граючи за «Динамо» за керівництва Олега Блохіна під час матчу з «Чорноморцем». Я вийшов на заміну й буквально за десять хвилин отримав травму. При цьому з пошкодженням я грав ще хвилин 10-15, тому що на той момент усі три заміни вже були використані…
– Наскільки комфортно тобі живеться та працюється у Греції? Розкажи трохи про Платаніас.
– Платаніас – це маленьке курортне містечко на острові Кріт, у нашому розумінні – селище. Матчі ми проводимо у Ханьї, це адміністративний центр. Живеться комфортно, на острові красиво, тепло, але коли в горах лежить сніг, вітер дуже холодний. Спочатку, місяць-півтора, звичайно, було важко. Але потім я адаптувався, усі в новому клубі в цьому мені допомагали та всіляко підтримували мене – гравці, керівники, тренери. Зараз я почуваюся там комфортно, але думки повернутися на Батьківщину мене, звичайно, не полишають.
– Ти жив там сам чи з дружиною, сім’єю?
– Дружина була там зі мною практично постійно. Зараз вона вже повернулася до України, оскільки нам залишилося зіграти лише три тури до завершення сезону, після чого моя оренда добігає кінця.
– Як оціниш рівень чемпіонату Греції? Чи можна його порівняти з чемпіонатом України?
– Вважаю, що на даний момент рівень чемпіонату Греції вищий. Звичайно, роки три тому наш чемпіонат був дуже сильним. Але зараз грецька Суперліга сильніша. Навіть не беручи до уваги «Олімпіакос», який став чемпіоном за багато турів до завершення сезону, у лізі є ще близько шести конкурентоспроможних команд, які борються за вихід у єврокубки. Боротьба відчувається й у середині таблиці – ми ділимо шосте-сьоме місце із ще однією командою з такою самою кількістю очок, а команди, які посідають місця з восьмого по десяте, відстають від нас лише на кілька очок.
– Чи доводилося спілкуватися у Греції з іншими орендованими динамівцями, Андрієм Цуріковим та Факундо Бертольйо, або лише на футбольному полі?
– Доводилося, коли ми грали на виїзді з командою Андрія. У них теж маленьке містечко, у ньому лише два готелі, в одному жили ми, а в іншому – вони, їхати на машині буквально три хвилини. Я їздив до нього в готель, аби побачитися, поспілкуватися. Я був радий бачити Андрія, а він мене. Спілкувалися ми з ним аж до відбою.
– Як у нього справи в «Левадіакосі»?
– Його в команді теж усі підтримують. Але, звичайно ж, йому хотілося би частіше грати, проводити більше часу на футбольному полі.
– До речі, ти сказав, що тебе всі підтримують. Якою мовою спілкуєшся з одноклубниками? Чи не виникало мовного бар’єру? Чи був у тебе перекладач?
– Ні, перекладача не було. Попервах, дійсно, було трошки важко спілкуватися. Трохи англійської я знав – робочі моменти, слова та фрази, що використовуються на полі, мені цього вистачало. Зараз трохи підтягнув знання англійської та грецької. Грецькою мовою вільно висловлюватися я не можу, але розумію, що мені говорять, і можу відповісти на будь-яке запитання.
– А якою мовою з командою розмовляє головний тренер?
– Тренер розмовляє виключно грецькою. А його помічники – англійською, вони перекладають та пояснюють усе для тих, хто не знає грецької.
– Чи багато у «Платаніасі» легіонерів?
– Багато. Можна сказати, півкоманди. Всі хлопці з різних країн.
– Як так сталося, що ти їхав до Греції, будучи лівим захисником, а у «Платаніасі» відразу перетворився на центрального?
– Ще перед тим, як я вирушив до Греції, мій агент Олександр Панков попередив, що «Платаніасу» потрібен центральний захисник. І перегляд я проходив саме на цю позицію. Для мене це не становило жодної проблеми, оскільки у «Динамо» я разів п’ять-шість грав на позиції центрбека. У «Ворсклі» мене ставили до центру оборони лише одного разу – якщо не помиляюся, у кубковій грі з «Таврією».
А в Греції – навпаки, я лише одного разу грав на позиції лівого захисника – у грі з «Панатінаїкосом». У основного лівого захисника був перебір жовтих карток, і тренер на установці перед грою запитав у мене, чи зможу я закрити цю позицію. Коли я йому відповів, що я й є лівим захисником, він трохи здивувався. Тренер був упевнений, що я грав виключно в центрі оборони. Потім уже партнери дивувалися, як це я лише в Греції почав постійно грати в центрі.
– І яку позицію вважаєш оптимальною для себе тепер?
– Важко сказати. Обидві позиції тепер мені добре знайомі. Головне для мене – грати, отримувати задоволення від футболу, а не сидіти на лавці запасних.
– У центрі оборони «Платаніаса» найчастіше у зв’язці з тобою діє камерунець Яя Банана. Як ти з ним знаходиш спільну мову? Це грецький аналог Папи Гуйє?
– (сміється) Тільки він молодший, ніж Гуйє. Та й Папа ширший у плечах. А Яя порівняно з ним зовсім маленький. Можна сказати, за комплекцією він як Денис Гармаш, тільки вищий. Він вищий за мене на півголови. Загалом, нормально розуміємо один одного, спілкуємося англійською. А на футбольному полі взагалі розуміємо один одного з напівпогляду.
– Що із себе представляє команда «Платаніас»? Які завдання перед нею ставляться?
– Загалом, завдання виходити до Ліги Європи, як такого, я не чув. Керівництво клубу задоволене тим, що на даний момент ми ділимо шосте-сьоме місце та показуємо хорошу гру. Команда сповідує комбінаційний футбол, ми ніколи бездумно не б’ємо м’яча вперед, намагаємося контролювати його. Так само, як «Динамо», намагаємося залучати до гри воротаря, переводити через нього м’яч із флангу на фланг. Граємо в комбінаційний футбол.
– Яке ставлення до футболу у людей у Греції? Наскільки популярний цей вид спорту?
– Містечко, в якому ми проводимо домашні матчі, маленьке, але відвідуваність хороша. Стадіон невеликий, приблизно як в Олександрії. Вміщує приблизно три-чотири тисячі глядачів. Але, звичайно, коли ми граємо з грандами, такими як ПАОК, АЕК або «Олімпіакос», трибуни забиті під зав’язку, люди навіть на парканах сидять. І коли граємо на материку з будь-якою командою, практично всі стадіони повні.
Причому вболівальники у Греції дуже своєрідні. Особливо емоції вирують, коли між собою грають ПАОК, АЕК, «Панатінаїкос», «Олімпіакос». Буває, навіть, що через уболівальників переривають матчі. Дійшло аж до того, що на даний момент скасовано півфінальні матчі Кубка Греції. І поки невідомо, коли вони будуть зіграні.
– У тебе часто просять автографи місцеві вболівальники? Впізнають на вулиці?
– Нечасто, але буває, підходять за автографом, впізнають. Часто запитують, чи залишу я команду я після завершення сезону, хочуть, щоб я залишився у «Платаніасі».
– Порівнюючи з орендою минулого сезону в «Металісті», ти більше прогресуєш, отримуєш досвіду в Греції?
– Звичайно, більше досвіду я отримав у Греції, ніж у «Металісті». Але в Харкові головна проблема була в тому, що хлопцям не платили гроші, й вони весь час зациклювалися на цьому. Вважаю, що це заважало їм демонструвати хороший рівень гри. Хоча я би не став порівнювати «Платаніас» та «Металіст», все ж таки «Металіст» – це великий клуб із багатою історією. Але особисто мені більше дала оренда у «Платаніасі», в Греції я отримую більше досвіду та ігрової практики.
– Як давно ти відвідував рідний Новоайдар?
– Після завершення першого кола чемпіонату, на Новий Рік, я поїхав на Батьківщину, до батьків. Але вже 3 січня я мав летіти назад, до Греції, тому що 5 січня у нашої команди вже була гра чергового туру, а буквально за два дні я грав у кубковому матчі.
– Тим не менш, ти встигнув відкрити аптеку та заклад громадського харчування в Новоайдарі. Це бізнес або бажання якось допомогти рідному регіону, розвивати його інфраструктуру?
– Так, аптека та їдальня домашньої кухні. Мені допомагав мій дуже хороший друг, який зараз підтримує все це. Єдина мета, яку я переслідував, – підняти інфраструктуру рідного селища. До нашого відкриття там практично нічого не було. Аптеки лише в центрі, а наша будівля знаходиться на околиці, поблизу луганської траси, яка раніше була дуже важливою, а зараз, звісно, закрита. Також не було й місць, куди можна піти, де зустрітися з друзями. Зараз у цьому районі живе багато переселенців. Хочеться, щоб люди могли вийти з дому, відволіктися й забути те страшне, що було з ними. Дякувати Богу, зараз там не гримлять постріли, більш-менш тихо.
– Які цілі, нові виклики ставиш особисто перед собою у збірній України? Ти – учасник Євро-2012, чи ставиш мету потрапити й на Євро-2016?
– Я впевнений, що кожен футболіст, запрошений до нашої національної збірної, мріє поїхати на Євро. Я намагатимуся виправдати всю ту довіру, яку мені надасть тренерський штаб. Хочу вийти на поле та довести, що я гідний цього виклику й тієї довіри, якою мене наділили.
– А що думаєш про свої перспективи в «Динамо»? Чи підтримуєш зв’язок із Сергієм Ребровим?
– Поки що розмови не було. Завершиться чемпіонат Греції, я повернуся до Києва, тоді й будемо розмовляти із Сергієм Станіславовичем та Ігорем Михайловичем.
– Як оціниш збоку прогрес та гру команди в нинішньому сезоні, зокрема в Лізі чемпіонів?
– Зрозуміло, що перша гра після зимової паузи проти «Манчестер Сіті» була важкою. Але матч-відповідь довів, що «Динамо» зараз являє собою солідну команду з поставленою грою. Просто «Манчестер Сіті» був на ходу, в накаті, й нашим хлопцям було важко продемонструвати свою найкращу гру. Таку, як ми бачили у груповому етапі. Адже група була дуже серйозною, але хлопці виклалися на максимумі й показали рівень київського «Динамо». Думаю, що гравці повністю виконували настанови тренерського штабу, й це принесло результат.
