Якось дивно звучить в останні дні потужний хор критиків тренера нашої національної команди Михайла Фоменка. І то не так, і це, і гра негарна, і футболісти не ті … Все це правильно – критикувати нашу збірну можна і потрібно. Але чому саме так і саме зараз? Адже були у нас і інші часи, були інші тренери, які за такі ж, а то й гірші результати збірної, не кажучи вже про красу гри, отримували не цебри критики, а ордена і загальну славу?
Згадайте відбір до світової першості 2006 року, який до минулого року був єдиним успішним історії нашої збірної. Тоді наша команда насилу звела внічию виїзний матч з Данією, лише на останніх секундах вирвала перемогу у Казахстану, не змогла обіграти вдома Грецію і Албанію … Виїзну гру з Грузією, перемога в якій давала достроковий прохід на Кубок світу, теж звели внічию. Добре, що суперники наші справно втрачали очки, інакше не бачити нам було поїздки в Німеччину. Згадайте, як ми святкували цей успіх після програного туркам домашнього матчу. Ну і що, що програли? Зате вийшли з групи! Радості нашій не було меж!
А що тепер? Збірна під керівництвом Михайла Фоменка теж вирішила задачу. Причому втратила у відбірковому турнірі ті ж самі 11 очок, що і збірна Олега Блохіна у відборі 2004-2005 років. Просто окуляри наші суперники цього разу ніде не втрачали. Ось і довелося пробиватися через плей-офф. Так чому ми тепер не радіємо як в 2005-му? Де фанфари і дифірамби тренеру і команді?
Згадуємо далі. У фінальному турнірі 2006 року збірна Блохіна була вщент розгромлена спочатку іспанцями в групі (0: 4), а потім італійцями в чвертьфіналі (0: 3). Наші переконливо обіграли тільки Садовську Аравію, а в а в іграх з Тунісом і Швейцарією відверто вимучували результат. Але результат був! І все заслужено отримали премії, ордени та медалі. Нікого чомусь не цікавили тоді ні «зміст гри» ні тієї ж гри «видовищність». І зі складом до Блохіна ніхто не приставав тоді. Знає що робить, – говорили.
Про подальші виступи тієї збірної і згадувати не хочеться. Бездарний відбір до Євро-2008 закінчився для нас принизливим четвертим місцем, найгіршим в історії. Але і тоді Олега Блохіна ніхто особливо не критикував – суперники мовляв, були дуже сильні, а у нас гравців немає. Теж було і не Євро-2012 де ми не вийшли з групи, покірливо програвши французам на своєму полі. І нічого. Молодці!
Через рік після цього Михайло Фоменко довів, що ці ж футболісти можуть обігрувати Францію будинку. Все зіпсував матч в Парижі – єдина справжня невдача збірної з нинішнім тренером. В іншому ж все було значно покращено. Ми вже нікому не програємо з великим рахунком (матч в Парижі не береться до уваги). Ми не втрачаємо очки в іграх з середнячками і аутсайдерами. Ми вперше потрапили на Євро за спортивним принципом!
Але немає чомусь загальної радості від успіхів. Хмарно критика. Чому так? Чому те, що приносило тренеру Блохіну загальну славу і любов, приносить тренеру Фоменко ураган критики? Насмілюся поритися в пам’яті – як кажуть кримінальні слідчі, щось подібне колись раніше обов’язково було!
Дійсно, було! У 1984-85 роках збірна СРСР успішно пройшла відбір на світову першість 1986 року, зігравши в групі з командами Данії, Швейцарії, Ірландії та Норвегії. Успіх? Безумовно! Навесні наступного року збірна проводила контрольні матчі. Чотири перші були програні Іспанії (0: 2). Мексиці (0: 1), Англії (0: 1) і Румунії (1: 2).
Після цього тренера збірної Едуарда Малофєєва стали критикувати. Стверджували, що в збірній мало гравців київського «Динамо», яке тріумфально виграло тієї весни Кубок Кубків. Малофєєв прислухався до цієї критики і в останньому контрольному матчі з Фінляндією випустив на поле одразу вісьмох динамівців Києва. Але вчорашні тріумфатори Кубка Кубків зіграли за збірну слабо – нічия 0: 0. Не можу знати, що це було. Швидше за все, гравці з Києва не вписувалися в такій кількості в гру, яку проповідував тодішній тренер збірної. Вони грали в гру Лобановського, якого після матчу з Фінляндією і поставили замість Малофєєва тренером збірної СРСР, яка у фінальному турнірі лише вийшла з групи, не дійшовши навіть до чвертьфіналу. Але це тоді визнали успіхом. А якби такий же результат показала команда під керівництвом Малофєєва? Нагадаю, що тоді в групі у нас була Канада, виграш у якій практично гарантував вихід з групи (тоді з групи, як і на майбутньому Євро, виходили практично три команди).
Ось така була історія. Михайло Фоменко історію, треба розуміти, пам’ятає добре. Тому він і вірний саме тим гравцям, з якими пройшов два відбіркових циклу. Тому і не випускає на поле багато новачків. Подумайте, якщо після перемоги над Уельсом на тренера збірної все накинулися як собаки, то що було б, якби ми програли? Тепер зрозуміло, чому збірна в понеділок грала саме так і тренери не робили шість замін?
Ні хвилини не сумніваюся, що наша збірна на майбутньому Євро не тільки вийде з групи, але і дійде до чвертьфіналу. Але чи дадуть за це тренерам і футболістам ордена, як в 2006-му? Або знову звинувачуватимуть в «нудній грі»? Подивимося …
