Президент «Динамо» прокоментував недільна поразка від «Шахтаря» і інцидент, яким завершився матч на «Арені Львів».
– У такій наелектризованої обстановці досить маленької іскри, щоб розгорілося полум’я. І дія гравця, в іншій ситуації минуле б практично непоміченим, здатне викликати непередбачувані емоції – і публіки, перед якою футболіст чужої команди демонстративно цілує після голу емблему свого клубу, і опонентів на поле. Природно, я не прихильник агресії, за яку готовий вибачитися перед уболівальниками «Динамо» і «Шахтаря», але слід оцінювати ситуацію в комплексі – і пам’ятати, з чого все почалося.
Нам дорікають у неповазі до суперника, двічі обігравши динамівців в ході сезону – Мірча Луческу навіть сказав, що не переміг гірників в особистих зустрічах чемпіон не здається йому повноцінним. Але якщо так – повноцінними чи срібними призерами стали гірники, якщо двічі поступилися «Дніпру»? І чи можна вважати демонстрацією поваги до супротивника образливий переспів динамівського гімну, яким, використовуючи лексику, далеку від літературної, диригував в літаку капітан «Шахтаря» Даріо Срна? Адже виконували гірники цю пісню під відеозапис, пізніше розміщену в інтернеті.
Озираючись назад, бачу в те, що трапилося на полі «Арени Львів» та частину своєї провини: як досвідчений президент, повинен був відчути у хлопців, які почали святкувати дострокове чемпіонство, недостатність мотивації та сили духу, без яких неможливо виходити на поєдинки такого напруження. Який би склад ні виставив «Шахтар», вже перебував у той момент подумки в Севільї, настрій на нього повинен бути позамежним – тим більше, що Луческу своїми передматчевими заявами наших гравців тільки розпалив.
Якби відчув навіть натяк на розслабленість, побачену пізніше на полі, – порадив би Сергію Реброву виставити в цьому матчі дублерів, які напередодні розгромили молодіжний склад гірників з рахунком 4: 0. Зробили це хлопці з легкістю не тільки за рахунком, а й за змістом гри, також заздалегідь оформивши чемпіонство. Немає ніякої гарантії, що результат матчу на львівському стадіоні був би іншим, але завзяття та прагнення до перемоги нашому найближчому резерву було б не позичати.
У динамівській історії прецедент уже був: наш молодіжний склад приїхав в Одесу на матч за Суперкубок України з тим же «Шахтарем» і виграв, хоч мало хто в це вірив. Участь у зустрічі чемпіонату, нічого не вирішувала з турнірної точки зору, це було б ще логічніше. Де, якщо не в подібному битві, перевірити молодь, на яку в не такий вже і віддаленій перспективі ми будемо розраховувати. Клубного патріотизму цим юним хлопцям вистачає з надлишком. Але я не наполіг на такому варіанті, тому ця поразка – настільки ж моє, як футболістів і тренерського штабу.
Матч залишив неприємний осад не тому, що ми програли, а тому, що завершився він резонансним інцидентом. Вчинки Андрія Ярмоленко, Тараса Степаненка та інших учасників матчу, вплуталися в бійку, включаючи запасних, я обговорювати зараз не хочу – всі хороші. Дисциплінарний комітет федерації дасть їм належну оцінку. Не хочу нікого виправдовувати, але мені здається, що через якийсь час, коли емоції схлинуть, хлопці помиряться. На чемпіонаті Європи, де гравці «Динамо» і «Шахтаря» опиняться по один бік барикади, конфронтації всередині збірної бути не повинно. Це аксіома.
