Великий голландець Марко ван Бастен свого часу так прокоментував чергову зміну наставника в «Мілані», за який він виступав: «З десяти найвидатніших тренерів тільки один зуміє відразу поліпшити гру команди. Два або три збережуть її на колишньому рівні, а всі інші спочатку звичний рівень знизять».
Сподіваюся, Паулу Фонсека не образиться, якщо дізнається, що поки що не входить в десятку кращих тренерів світу. Та й «Шахтар» в сучасній футбольної історії, прямо скажемо, ще далеко не «Мілан». Все це, однак, не позбавляє від спокуси провести паралелі і зрозуміти, який із трьох варіантів розвитку подій, запропонованих ван Бастеном, чекає гірників в доступному для огляду майбутньому і, відповідно, який з них влаштує президента «Шахтаря».
Тим паче, що цієї осені виповнюється рівно 20 років як Ринат Ахметов тримає в руках кермо влади клубом, і можна зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що його точно не влаштує варіант номер три, жертвами якого свого часу впали в «Шахтарі» Анатолій Бишовець, Невіо Скала і Бернд Шустер. Тренери, в кваліфікації яких не було приводів засумніватися, але, гірники пережили при них ігровий регрес, від якого не врятував навіть перший чемпіонський титул, завойований при Скелі не завдяки змінам у вигляді команди, а, скоріше, їм всупереч.
***
Проведена потім дванадцятирічна ера Мірчі Луческу обернулася для гірників розсипом титулів і європейським визнанням, про що вже написані цілі томи і немає сенсу повторюватися. Це був перший, найкращий варіант розвитку клубу за «шкалою ван Бастена», і він цілком вдався.
Молодому по тренерським мірками португальцю, здавалося б, дісталося від румунського метра завидне спадок, і все-таки не настільки завидну, щоб «відразу поліпшити гру команди». Якщо з програною Суперкубком України ще було можна змиритися, пославшись на відсутність лотерейної удачі, то вильотом з Ліги чемпіонів від «Янг Бойз» знехтувати вже не вийде.
Занадто відчутний удар – як по самолюбству, так і по клубному кишені, що в сучасних реаліях «Шахтаря», напевно, теж має значення.
Виходить, у Фонсекі залишається єдиний варіант поведінки по ван Бастену: зберегти гру «Шахтаря» на колишньому рівні, що дозволила гірникам в минулому сезоні дійти до півфіналу Ліги Європи. І в цьому сенсі матч у Львові беззастережно носить для рульового оранжево-чорних доленосне значення.
***
Перевагу, здобуту в Туреччині, як ніби передбачає щасливий результат протистояння з «Істанбулом», який, проте, в стартовому матчі національного чемпіонату примудрився обіграти «Фенербахче», що має подвоїти-потроїти сьогодні ввечері на «Арені Львів» зібраність донецької команди.
Якщо все складеться для «Шахтаря» благополучно, в чому не хочеться сумніватися, то буде привід віддати належне Фонсека, причому не тільки за формальними ознаками – виходу в Лігу Європи і стовідсоткового поки потрапляння в чемпіонаті.
Прийти на місце «вічного» Луческу, якого в «Шахтарі» майже обожнювали, – саме по собі серйозний виклик. З’явитися біля керма команди, яка в силу відомих причин не може грати на своєму стадіоні, зате змушена «жити в літаках» – виклик подвійно, який непросто пояснити тільки меркантильними міркуваннями.
– Я знав, що так буде, коли йшов сюди, – пояснив нещодавно мотиви своєї поведінки Фонсека. – Ми всі вже були до цього готові. Для нас літати на літаку – те ж саме, що кожен день їздити на машині. У нас просто немає вибору і іншого виходу: ми граємо так, живемо так. Це ніколи, ні в якому разі не буде для нашої команди відмовкою. Чи можемо подивитися на це з іншого боку: у нас більше можливостей подорожувати, бувати в різних містах, проводити більше часу разом. Думаю, це непогано.
***
Говорячи про тренерському престолонаслідування, варто мати на увазі, що Фонсека отримав від Луческу не тільки всі достоїнства «Шахтаря», але і деякі проблеми, залишені румунським метром. Можна припустити, що придбання бразильців «про запас» і «на виріст», яке практикувалося при Луческу, не тільки загострювало надміру конкуренцію в команді і створювало відчуття необмеженості тренерського вибору, але підспудно формувало не найбільшу здорову атмосферу в колективі, з чим не міг не зіткнутися Фонсека. Можливо, в тому числі з цих міркувань він дістав із запасників Бернарда, став більше довіряти Дентінью і Нього, і всі вони, в общем-то, довіру виправдовують.
З категоричним перекладом «Шахтаря» на тактичну схему 4-4-2 Фонсека, швидше за все, погарячкував, оскільки зламати ігрові стереотипи, завчені за дванадцять років назубок при колишньому наставнику, швидко не виходить. Важливо, що португалець це зрозумів, не посоромився зізнатися собі, що краще може-таки виявитися ворогом хорошого, не виключено, десь наступив на горло власній пісні, але повернувся в останніх матчах до звичної гри «Шахтаря» з одним форвардом на вістрі атаки .
Знову ж зі зрозумілих причин серйозні кадрові придбання Фонсека, швидше за все, не светят- та він на них і не розраховує. З іншого боку, це відкриває додаткові горизонти перед тими, хто вже є. Не тільки перед бразильцями і примкнули до них аргентинцем Факундо Феррейрою, а й перед українськими гравцями, яких португальський тренер намагається розставити за власним ранжиру.
***
При цій розстановці нам не завжди зрозуміло, чому місце в складі отримує Сергій Кривцов, а не Ярослав Ракицький, Іван Ордець, а не Олександр Кучер, або чому рідше, ніж при Луческу, виходить на поле Максим Малишев. Ми можемо дивуватися і навіть обурюватися тим, що відбувається, але повинні чітко усвідомлювати, що це – виняткова сфера відповідальності головного тренера, який сам собі не ворог. А єдиний достовірний аудит тренера, як останні двадцять років не втомлюється повторювати президент «Шахтаря», – результат.
У тому числі сьогоднішній результат гри з турецьким клубом, якому судилося, судячи з усього, остаточно визначити місце Паулу Фонсека на «шкалою ван Бастена» …
