Поступившись «Зорі» в матчі восьмого туру, київське «Динамо» повторило відразу два антирекорди. Двічі поспіль програти в рідних стінах – такого з «біло-синіми» не траплялося з жовтня 1997-го. А сиротливо очко, що стало здобиччю трьох послідовних поєдинків, наче повернув шанувальників чемпіона країни в осінь 2012-го.
Чотирирічної давності події ще не вивітрилися з пам’яті. Тодішні захоплення з приводу вельми несподіваного раптового появи біля керма столичного клубу Олега Блохіна змінилися тривогою за фізичний стан наставника, який зліг у лікарню з гіпертонічним кризом.
Поразки від «Дніпра» (1: 2) і «Металіста» (1: 3), укупі з нульовою нічиєю проти «Іллічівця» цілком могли доконати і здорового тренера. Але Блохін повернувся і … з’ясувалося, що динамівське «піку» того періоду – процес затяжний. Ні харизма Олега Володимировича, ні багатомільйонні витрати президента клубу на трансферному ринку положення не врятували, що в підсумку призвело до відставки знаменитого форварда і передачі повноважень Сергію Реброву.
Ситуація, в якій опинився нині Сергій Станіславович, нітрохи не схожа ні на згаданий фрагмент тренерської кар’єри його попередника, ні на «виписку» з історії 1997 року, коли «Динамо» як раз вступало в завершальну фазу побудови черговий команди-зірки Валерія Лобановського. Зовсім ще вискочка донецький «Металург» і вже досить досвідчені львівські «Карпати» перемагали на виїзді практично той же склад, який паралельно в Лізі чемпіонів розбирав на запчастини ПСВ, «Ньюкасл» і – трохи пізніше – «Барселону». З Ребровим і Шевченко, з Белькевичем і Гусіним, з Калитвинцевим, Косовським, Головко та іншими, вже дозрілими для того, щоб поставити футбольну Європу на вуха.
Пріоритетність лігочемпіонскій фронту «Динамо» в ту пору давала певну фору суперникам киян в турнірах внутрішніх. Так, «Металурги» відвезли перемогу зі столиці через чотири дні після того, як ПСВ був битий в Ейндховені (3: 1). Близькістю майбутнього візиту на «Олімпійський» англійського «Ньюкасла» сповна скористався «Чорноморець», який не дав чемпіону обіграти себе в Одесі (1: 1). А подвиг «Карпат» припав якраз між бравою нічиєї з британськими «Сороками» (2: 2) і першим розгромом «Барселони» (3: 0).
З огляду на, що динамівці несли ще й основний тягар відповідальності за виступ збірної у відбірковому турнірі ЧС-1998 піднімати тему антирекордів або кризи в відношенні недобору очок в національному чемпіонаті було, щонайменше, безглуздо.
Ребров-тренер сьогодні також не вважає, що очолюваний ним колектив – лихоманить. У локальних поразок, на думку наставника, меншою мірою об’єктивних причин. Зокрема, кадрових. Тут не посперечаєшся. Залишившись без Теодорчик, раптом розквітлого в «Андерлехті», втративши відразу перед побаченням з «Зорею» Мораес і Ярмоленко, Сергій Станіславович спробував вирішити проблему прогнозованої беззубість атаки тими силами, що залишилися або ж тільки-тільки на підході. Вийшло так, як вийшло.
На жаль, Олександру Гладкому не вдалося скористатися шансом. Якщо в кількох попередніх іграх він так-сяк справлявся із завданням, нагнітаючи тиск на чужі бастіони, то в неділю, опинившись на вістрі практично без підживлення «боєприпасами» з глибини поля, лише переконав тих, хто вголос сумнівається в достатньої кваліфікації екс-форварда « Шахтаря ».
Проблема відсутності креативників в середній лінії «Динамо» – головний біль Реброва. Сам він, як і Андрій Шевченко, завжди міг розраховувати на точний і зручний пас, «упакований» під гольовий. Або ж, у разі чого, здатний був особисто створити собі момент, хоч «з нічого». Гармаш, при всьому таланті – НЕ Белькевич, а Буяльський (як і Сидорчук) – далеко не Калитвинцев. Руйнувати вони мастаки, спробувати свої сили у підіграванні у соло Ярмоленко теж можуть, але ось нафантазувати щось, надати сенс атаці – цього від них чекати не доводиться.
Втім, півзахисники калібру Белькевича сьогодні взагалі товар штучний. Як і нападники, для яких залежність від хавбеків – НЕ гиря на ногах. Тому-то настільки безболісно був відпущений за кордон Кравець. Ну а з Теодорчик, якщо вірити Реброву, дещо інша історія, намагатися утримати його в команді силоміць тренер не захотів.
Безумовно, потрібен час, щоб налагодити гру в центрі оборони в відсутність Драгович. Виду, як показав матч проти «Наполі», не завжди безгрішний на цьому плацдармі. Але – намагається, себе не шкодуючи, а краще за нього в обоймі у Реброва, очевидно, поки нікого немає. Хоча той же Очігава «засвітився», здається, досить вдало, і в майбутньому його присутність в «основі» можна прогнозувати.
Не по роках зріло виглядає кинутий в горнило європейських випробувань Циганков. Те, наскільки сміливо хлопець ліз на неаполітанську захист, приводячи в здивування не тільки глядачів, а й, здається, суперників, заслуговує на повагу і наслідування. Дуже хочеться, щоб у нього все склалося. Технікою володіє неабиякою, ще б зміцніти фізично, залишити позаду реноме «кришталевого», схильного до травматизму, гравця.
Циганков, Очігава, який дебютував в матчі з «Зорею» Бесєдін – хлопці отримали можливість проявити себе в умовах, уже не просто наближених до бойових, а в самих що ні на є батальних. Їх футбольна доля – в їхніх руках, ногах і головах. Уловлять суть моменту, переймуться – бути з них толку.
Те, що у Реброва, поставленого футбольної долею перед необхідністю вимушеного поновлення команди, є в розпорядженні такий матеріал, не може не радувати і не додавати оптимізму. А адже дублерів, які пройшли випробування Юнацької лігою УЄФА рік тому, вже готовий потіснити наступний склад 19-річних, який розгромив на аналогічному рівні «Наполі» з рахунком 4: 1!
Хочеться вірити, що тренери молодіжних команд «Динамо» зможуть уберегти тріумфаторів від надмірного «зависання» в хмарах, нагадають приказку про те, що виграний бій – ще не перемога у всій війні. Збагачуючись в тактиці в одній зустрічі, непогано б уже перейматися стратегією – не тільки в турнірі, а й в кар’єрі в цілому.
Що ж до Реброва і його підопічних, головні їх битви – ще попереду, рахувати курчат доведеться точно не по осені. І поразка поразки – ворожнечу, в 0: 1 від «Зорі» і 1: 2 від «Наполі» схожості практично ніякої: якщо в першому випадку все безпросвітно, то в другому перед обличчям грізного суперника був продемонстрований пристойний рівень самовіддачі, швидкостей і взаємодій. Правда, від цього безсонних ночей у Сергія Станіславовича зараз не зменшиться. Він розуміє, що орієнтири успішності «Динамо» розставлені не восени 2012 року, а раніше – в 1997-99, в 1985-86, в 1974-75 …
