Три головні причини, які зумовили поточне перевага «Шахтаря» над «Динамо». І одна – чому все може змінитися.
Відразу попереджаю – не йтиметься про помилки Сергія Реброва. Той, хто вважає, що автор проплачений, щоб виправдати тренера киян, може далі не читати. Вибачте, але так вже вийшло, що я не бачу Реброва винуватцем проблем «Динамо» в цьому сезоні.
Та й взагалі я не ставлю перед собою завдання знайти винуватців, а швидше – зафіксувати деякі об’єктивні чинники, без розуміння яких неможливо по-справжньому оцінювати що відбуваються в «Динамо» процеси.
Отже, чому, на мою думку, «Динамо» зараз поступається «Шахтарю» за всіма статтями?
ЯКІСТЬ ГРАВЦІВ
Хто з цим посперечається? У «Шахтаря» більш кваліфіковані виконавці фактично на всіх позиціях. І навіть Андрій Ярмоленко – єдина зірка «Динамо» – якщо і перевершує свого «візаві» Марлоса, то ненабагато. Причому, швидше в загальному сенсі, а не конкретно в цьому сезоні, коли динамівця постійно турбують травми спини і коліна, а колишній гравець «Металіста» перебуває чи не в найкращій формі за всю кар’єру.
Можливо, це зайве, але на всяк випадок уточню: тут і далі не розглядається очне протистояння і протиставлення гравців. Так як вже уявляю, що читач здивовано запитує: «Невже в «Олександрії» або «Чорноморця» гравці не слабкіше, ніж в «Динамо»? Але ж кияни їх не обіграли…»
Зрозуміло, що в окремих матчах менш укомплектовані команди цілком можуть досягати успіхів. Те ж «Динамо» – найкращий приклад: у двох поєдинках проти «Шахтаря» в цьому сезоні не поступилося, зате програло, наприклад, «Ворсклі».
Але в даному випадку ми говоримо про потенціал групи гравців в контексті загальних турнірних завдань та довгострокової стабільності. У цьому компоненті «Динамо» дуже сильно поступається «Шахтарю». Чому так вийшло? Думаю, варто говорити про цілий комплекс причин, серед яких, напевно, осібно стоять півтора або два мільярди доларів, витрачені Рінатом Ахметовим на свій клуб.
У попередніх двох сезонах, на мій погляд, це відставання «Динамо» компенсувало прекрасною зіграністю, гарною атмосферою в колективі і сверхмотивацией. Тепер же про реальну зіграності – з урахуванням величезних кадрових проблем із-за травм і догляду кількох важливих гравців – ніхто навіть не заїкається. Атмосфера на тлі невдач просто не може бути позитивною. Ну, а про мотивації – нижче.
(САМО)МОТИВАЦІЯ
Звичайно, два поспіль золота плюс кілька кубків і деякі європейські успіхи – не бозна-яке досягнення. Але все одно це не могло не позначитися на жадобі киян до «рядових» перемогам, готовність зберігати максимальний рівень концентрації і працювати на знос на тренуваннях.
Те, що цілій групі гравців «Динамо» потрібно буде шукати нові джерела гостроти відчуттів від гри і стимулів у тренувальному процесі, було зрозуміло в самому початку сезону. І зараз цілком очевидно, що їм цього не вдалося.
Зрозуміло, мотивація – одна з сфер відповідальності головного тренера. Але в той же час, на мій погляд, його можливості вплинути на гравців, які втратили запал, досить обмежені. Я переконаний, що професіональний футболіст за визначенням повинен бути максимально мотивований і сфокусований. По-іншому в такому конкурентному середовищі просто не домогтися успіху.
Головне ж завдання тренера – направити самомотивацию підопічних в потрібному напрямку. Я можу помилятися, але мені здається, що тренер не повинен людям, які отримують за гру у футбол великі гроші, пояснювати, чому кожен матч у першості країни або Лізі чемпіонів – дуже важливий, або чому потрібно викладатися на кожному тренуванні.
Зате в нинішньому «Шахтарі» ця проблема не стоїть. По-перше, прихід нового тренера – сам по собі дуже мотивуючий фактор (не думайте, що я натякаю на щось- фактор-мотивуючий, але досить короткочасний).
По-друге, два роки без трофеїв і проліт повз Ліги чемпіонів в цьому році – що ще потрібно, щоб команда по-спортивному розізлилася?
Але і це, за великим рахунком, другорядне. Насправді головне джерело мотивації – реальна конкуренція за місце в основі. У «Шахтаря» вона є, у «Динамо» – лише місцями. Але про це – нижче.
КОНКУРЕНЦІЯ
Тільки порівняйте: за місце лівого вінгера, наприклад, у «Шахтаря» борються Бернард з Тайсоном, яких підпирає Дентіньо (це взагалі унікальний гравець, який не є основним, але нав’язує конкуренцію мало не всім польовим в команді).
А у «Динамо» – Гонсалес з Громовим плюс Гусєв, який, схоже, більше не здатний витримувати належну інтенсивність гри хоча б раз на тиждень. Є ще юний Циганков, але і їм всі дірки не заткнеш, так і здоров’я схильного до травм хлопця берегти треба.
У центрі оборони «Шахтаря» чотири гравці збірної України, а на правому фланзі основний захисник національної команди сидить в запасі. На лівому Ісмаїлі конкурує не тільки з Шевчуком і Азеведо, але і заочно – з Соболем (теж основним у збірній, на хвилиночку).
У захисті ж «Динамо» переважно грає той, хто здоровий в даний момент.
Про конкуренцію в середній лінії навіть не говоримо. А таких гравців, наприклад, як Веллінгтон Ньому, Едуардо або згаданий Азеведо, які в «Шахтарі» не завжди потрапляють в заявку, Ребров відірвав би з руками і ногами.
В принципі, щоб картина вийшла більш яскравою, ви самі можете об’єктивно порахувати, скільки гравців «Динамо» могли б поборотися за місце в основі «Шахтаря»…
Розумію, багато хто з вас зараз думають: і в «Динамо» була б справжня конкуренція, залишся Теодорчик з Кравцем, Беланда з Мехмеді або Раффаеле з Рубеном, і так далі за списком тих, хто «заграв після відходу з Києва».
Згоден – була б. Але скажу непопулярну річ, і ви маєте право не погоджуватися: я вважаю, що в першу чергу у цих гравців не вийшло в «Динамо» з їх власної вини.
Як-то ще при Блохіні я випадково потрапив на тренування в Конча-Заспі і був дуже здивований тим, як мляво, неохоче, абияк працювали Раффаель і Марко Рубен. З групою атаки тоді займався Олексій Михайличенко. І чесно кажучи, якщо б я не знав, хто є хто, але повинен був вибрати когось із них в основу – волів би останнього.
Я не став би робити висновки по одному тренуванню, але знаючі люди потім неодноразово підтверджували: ці і деякі інші легіонери всім виглядом показували, що не хоче тут грати. І в кінці кінців отримували можливість виїхати.
Знову ж таки, можна сказати: на те і тренер в команді, щоб змусити гравців викладатися по повній. І в цьому, напевно, є резон. Але з іншого боку, я завжди був переконаний: жоден начальник не змусить тебе добре працювати, якщо ти сам цього не захочеш. Якщо сам не ставиш до себе відповідні вимоги (володіючи при цьому, природно, необхідними професійними якостями).
Точно так само, на мій погляд, за рідкісним винятком жоден тренер не завадить тобі довести, що ти краще за конкурента і гідний грати в основі.
Ми, звичайно, зовсім вже відволіклися, але додам ще, що, за моїм враженням, однією з головних проблем Раффаэла і іже з ним був дискомфорт, який вони відчували в Україні.
Приблизно в той же час довелося поспілкуватися в неформальній обстановці з Адміром Мехмеді, і в кінці у мене склалося чітке враження, що життя в Києві його гнітить.
Звичайні речі – незрозумілий мову навколо, погода, туга за родиною і друзями, неможливість сходити в кіно і т. п. Він зізнався, що у вільний час або ходить по торговим центрам, або сидить вдома, спілкуючись із родиною по скайпу і зависаючи в інтернеті. І тільки, пам’ятаю, швидкий приїзд брата скрашивал його тугу.
Написавши це, я зловив себе на думці: і в «Динамо», і в «Шахтарі» толком не зуміли заграти багато відмінні футболісти, які перебралися в Україну не з такою ж не надто облаштованій і не найблагополучнішої Бразилії (чи інших країн), а з Європи.
Крім згаданих вище динамівців можна згадати і Лукареллі з Нері Кастільо, і Сейхана з Кранчаром. І навіть в якомусь сенсі Матузалема, який, звичайно, грав вище всяких похвал, але теж зробив все можливе і неможливе, щоб втекти. Не знаю, може це лише збіг, але може дійсно не «розпещені Європою» у нас краще приживаються?..
Якщо ви ще не забули, про що йшлося спочатку, резюмуємо: на даний момент «Динамо» об’єктивно поступається «Шахтарю» за підбором гравців, глибині лавки і загальним кадрового ресурсу (включаючи потенційний десант із «Зорі»), а також рівнем природної мотивації в команді.
Але за рахунок чого поточна розстановка сил може змінитися?
ПЕРЕБУДОВА
Я згоден з тими, хто вважає нинішню кризу «Динамо» природним явищем – в умовах обмеженості ресурсів (на відміну від «Шахтаря», який в «ситі роки» назбиравши більший запас міцності) без належної кадрової підживлення інакше і бути не могло.
І при цьому я належу до тієї категорії людей, які не вважають, що президент «Динамо» (як і будь-якого іншого клубу) мені щось винен – купити/продати гравців, звільнити тренера, віддати клуб комусь іншому.
Звичайно, вболівальники мислять інакше, багато хто під впливом емоцій шукають простих відповідей на складні питання і простих рішень для складних проблем (всіх розігнати, перевести в дубль, найняти іноземця). Їх можна зрозуміти – на те вони і вболівальники, щоб приймати все близько до серця.
Але зазвичай так не буває. Думаю, всім нам потрібно змиритися, що «Динамо» вибирає новий шлях. У чому-то вимушено, за натхненням, без чіткого розуміння наслідків – але це даність.
Зараз багато хто вказують на непослідовність керівництва та тренерського штабу «Динамо», які спочатку ставили амбітні цілі, а після серії невдач нібито погодилися пожертвувати сезоном заради омолодження складу і побудови нової боєздатної команди.
Чесно кажучи, я не знаю, прогнозували в «Динамо» ця криза, але впевнений, що риторика початку сезону просто не могла бути іншою. Хоча від Реброва і звучали обережні попередження про можливі труднощі, але заздалегідь проголошувати себе лузерами в будь-якому випадку було б нерозумно.
