Перш ніж випустити фільм про Валерія Лобановського в широкий прокат, його вирішено було показати різних поколінь динамівців. А також трьом Президентам України, що залишилися від стрічки, що отримала на фестивалі спортивного кіно і телебачення в Мілані головний приз, в повному захваті.
Васильович був знатним театралом. Тим символічніше, що допрем’єрна презентація документального фільму про нього «Лобановський назавжди» відбулася вчора якраз на театральних підмостках. Не в Російській драмі, якої, як згадували грали і з ним, і під його керівництвом динамівці, легендарний тренер віддавав перевагу, але теж в академічному театрі імені Івана Франка.
Там, де блищав з кінця сімдесятих років минулого століття один з найбільш відданих вболівальників київської команди Богдан Ступка, до останніх днів життя згадував з ностальгією про часи Лобановського і говорив, що «тоді футболісти грали як боги».
***
Нинішні динамівці на показ добиралися без нічого. Артем Бесєдін з’явився чомусь в піджаку, Сергій Сидорчук – зовсім легким для продувається всіма вітрами театральній площі курточці. Олександр Шовковський крокував до театру в розхристаному навстіж пальто і не помічав нікого навколо, як це буває у капітана «Динамо» перед важливими матчами. Напевно, і на перегляд кіноісторії про людину, що зіграв у його житті величезну роль, потрібен був особливий настрій.
А ось і юніори, які пробилися нещодавно в плей-офф Юнацької ліги УЄФА з першого місця в групі, але відчувають себе під золоченими ліпними стелями трохи не в своїй тарілці. Можна було ще сумніватися, чи бували у цьому театрі їх старші товариші, але молодь – тут явно виявилася вперше. Селфи молоді динамівці робили на тлі всього, що попадалося назустріч: через годину їх сторінки в инстаграме можна було використовувати в якості путівника по театру.
***
У холі тим часом з репортерами говорили про Лобановського його сучасники. Стефан Решко з надмірною серйозністю, Віталій Хмельницький – з посмішкою і примовками. І Йожеф Сабо міг би багато розповісти, адже не тільки грав з метром разом – повернув йому в якості тренера «Динамо», коли той повернувся в Київ з далеких мандрів. Але у сновавших навколо телевізійників питань до нього чомусь не знайшлося.
«Адже в команді Лобановського сам Лобановський ніколи б не заграв», – цю досить парадоксальну на перший і навіть не другий погляд фразу Сабо скаже мені перед показом. І повторить з екрану з суттєвим для непосвячених уточненням: Васильович, будучи гравцем навантажень не любив – і в цьому була суть одного з головних ідейних розбіжностей Лобановського-футболіста з Віктором Масловим. Тоді і уявити було неможливо, яким апологетом «фізики» стане Лобановський вже в ролі тренера…
***
Один з головних вузлів сюжету, на основі якого міцний сценарист написав би і зав’язку «байопіку», як називають на кінематографічному новоязі біографічні художні картини, і цілий блокбастер, – дві перемоги «Динамо» над «Барсою» в Лізі чемпіонів. Але ось що цікаво: Лобановський знову обіграв каталонців майже через п’ятнадцять років після відходу з життя. У номінації «фільми про футбол» в Мілані картина про нього випередила… кінострічку про «Барселоні».
– Пам’ятаю, як після нашої київської перемоги з рахунком 3:0 наставник іспанського клубу Луї ван Гал обіцяв у повторній грі зняти з «Динамо» скальп. Але головне – пам’ятаю, як мовчки посміхався у відповідь Валерій Васильович – віце-президент УЄФА, а в далекому тепер уже 1997 році президент «Динамо» Григорій Суркіс залюбки віддавався вчора спогадами. – А повною мірою почуття гумору Лобановського – і, звичайно, його гравців – ми оцінили в поєдинку на «Камп Ноу», де каталонці були повалені вже з рахунком 4:0. Зате ван Галу, як ви розумієте, вже було не до сміху…
***
Нинішній президент «Динамо» Ігор Суркіс зі сцени цитував Лобановського: «Не можеш перемогти силою – перемога над розумом». Згадував три великі команди метра – 1975-го, 1986-го та 1999-го років. Жалкував, що в півфіналі Ліги чемпіонів динамівці не пройшли «Баварію» – хоч були до цього безмежно близькі. І, звертаючись до присутніх у залі футболістам київської команди шістдесятих років, підкреслив, що, впоравшись з гегемонію московських команд у чемпіонаті Радянського Союзу, вони кинули відважний виклик Москві. Заклавши перший цеглинка у фундамент української незалежності.
Звучали патріотичні нотки і в словах доньки метра Світлани Лобановской, яка сказала, що девізом батька було «Спочатку думай про батьківщину, а потім про себе». Легендарний динамівець Володимир Мунтян подякував творцям фільму, який ще до прем’єри отримав міжнародне визнання, а закінчив свій виступ емоційним вигуком: «Васильович, ти завжди будеш в наших серцях!»
***
«Лобановський прославляв Україну і в ті часи, коли вона тимчасово відсутня на карті світу», – так відгукнувся про життєвої місії Лобановського чинний Президент країни Петро Порошенко, якому аплодували з партеру двоє його попередників Леонід Кравчук і Віктор Ющенко. А коли на завершення виступу глава держави сказав: «Слава українському футболу! Слава Україні!» – зал відгукнувся оваціями.
…А потім – на великому екрані почався фільм, який змусив навіть легіонерів «Динамо», можливо, воспринимавших спершу культпохід у кіно як суспільне навантаження і не все в монологах персонажів розуміли, зосередитися на сюжеті. Цікаво лише, переклав їм хтось цитату Лобановського, актуальну й сьогодні: «Перш ніж перемогти когось, переможи себе»?
