Відомий український журналіст і футбольний аналітик Євген Гресь поділився думками у зв’язку з черговим бойкотом донецьким «Шахтарем» 22-го за рахунком референдуму газети «Команда» за визначенням кращого футболіста чемпіонату України (до 2016 року).
– Буде здорово, якщо футбольних зірок футбольна федерація України буде запалювати кожен рік, але, як показує практика, системності у цій справі немає. Придумали на швидку руку, провели захід дуже шикарно, з розмахом, але принципи, згідно з якими визначили лауреатів року, – велика загадка…
Заходжу здалеку. Не так давно звернув увагу на публікації, якими на своїх сторінках поділилися співробітники ФК «Шахтар», і зрозумів, що вони діляться швидше, не інформацією, а ситуацією. На зручному для клубу, з моєї точки зору, сайт вийшов матеріал, у якому йдеться про те, що «Шахтар» став найкращою командою групового раунду Ліги Європи, забивши більше всіх м’ячів і так далі. Правдива інформація – суперечки немає. Але вона не повна…
Повний розклад досягнень донецького колективу був опублікований журналістами газети «КОМАНДА». Ми звернули увагу всіх вболівальників, що гірники показали кращий результат у групі Ліги Європи серед усіх українських клубів і другий (зверніть увагу!) серед абсолютно всіх учасників групового турніру за всю історію.
Взимку, коли «Шахтар» продав Алекса Тейшейру, «КОМАНДА» першою з усіх ЗМІ повідомила про те, що за весь час роботи Мірчі Луческу клуб вийшов у плюс на трансферному питанні. Ексклюзивні відомості потім перевірили, подали під іншим соусом, але, знову-таки, не поділилися інформацією, а ситуацією…
Я не буду від вас приховувати, що багато років тому в українському футболі була справжня інформаційна війна, у якій брало участь наше видання. Ми, рядові журналісти, від усіх цих вибухів керівних петард тільки страждали. Але ми працювали, знаходили точки дотику в інтересах футболу. Не тиражу, а футболу!
Гравці «Шахтаря» колись розповідали, як підписували спеціальні папери, в яких йшлося про заборону на спілкування з представниками «КОМАНДИ». І коли я сьогодні бачу реакцію трохи скривджених колег з дуже дружнього мені каналу «Футбол» на таких же скривджених динамівців, які, незважаючи ні на що, підходять до мікрофонів і щось там кажуть, згадую, як на відкритих тренуваннях збірної України представники донецького клубу, переживаючи за умови особистих контрактів, запитували у журналістів: «Ви, випадково, не з газети «КОМАНДА?». А охоронці на базі ФК «Шахтар» в Кірша перевіряли редакційні посвідчення журналістів, які їхали на відкрите тренування команди Мірчі Луческу з тим, щоб не дай Бог серед них не виявилося журналістів нашої газети.
Не буду судити, наскільки легітимним був заборону «Шахтаря» на спілкування з нашим ЗМІ (за правилами УЄФА), але особисто я зробив під час цієї заборони добрий ДЕСЯТОК інтерв’ю з представниками донецького клубу, спрямованих виключно на популяризацію футболу в цілому та гірницької команди зокрема. Як саме – не суть важливо. Головне – зробив. І нікого за це не оштрафували.
Багато в чому із-за того, що головний ідеолог такої поведінки клубу, що позиціонує себе європейською, поїхав в такий милий його свідомості російський світ, в минулому році лід розтанув. Я був першим (і поки останнім) журналістом газети, який літав після «відлиги» з «Шахтарем» на виїзний матч єврокубків. У клубі почали з розумінням ставитися до обґрунтованої критики в адресу ГРИ команди, але ця критика, ви ж знаєте, завжди була підкріплена фактами. Зізнаюся, що часом мені дзвонили з клубу і просили зробити інтерв’ю з тим чи іншим футболістом. Але я все одно робив з тими, з ким вважав за потрібне. У минулому році таких інтерв’ю було дев’ять. Дев’ять. Ви не уявляєте, як мені було непросто отримати дозвіл на розмову, яка за фактом вже відбувся, з якою ретельністю редагувалися деякі питання і відповіді. Але я переступав через себе, терпів, чекав. А потім пацани мені писали: «Спасибі, Жеку». Для мене це була найкраща подяка, я робив позитивні матеріали на адресу симпатичних мені по грі і людським якостям представників «Шахтаря». Від душі і від серця…
Наша спільна справа від цього тільки вигравало, я був щиро радий тому, що в минулому році представники «Шахтаря» вперше за багато років взяли участь у нашому традиційному референдумі за визначенням кращого футболіста року. Самому статусному референдум в Україні.
За місяць до недавнього матчу «Динамо» – «Шахтар» з тривогою гортав кожен номер газети «КОМАНДА», але, читаючи її від корки до корки, пишався тим, що весь цей, вибачте, колектор пройшов повз нас стороною. Ми не брали участь в розборах польотів, ми писали про футбол. Критикували «Динамо», хвалили «Шахтар».
У донецькому клубі, втім, знаходилися люди, які аналізували наші заголовки. В одному з них Фреда порівняли з ланцюговим псом. Кажуть, в «Шахтарі» навіть у тлумачний словник з-за цього заглядали і, схоже, образилися. Хоча з тих пір я опитав близько трьох десятків гравців, які вміють відбирати м’яч, на предмет подібного порівняння – і кожен з них сприйняв це порівняння як комплімент. Футбольні люди мене зрозуміють…
Футбольні керівники в частині спілкування зі ЗМІ працюють в «Шахтарі», я судити не беруся. Пару тижнів тому їм стало цікаво, чому в нашому традиційному опитуванні (повторюся, самому статусному в Україні) беруть участь 15 футболістів, а не три чи, скажімо,20. Рік тому вони про це не думали, а тепер подумали.
Чим відрізняється референдум «КОМАНДИ» від всіх інших опитувань, які сьогодні є, а завтра – ні? Та тим, що в ньому з 1995 року голосують лише безпосередні учасники чемпіонату України – люди, які зсередини знають всіх футбольних собак і кішок. Колеги називають свого кращого колегу. Тут нічого не придумаєш і не підтасуєш. «Шахтар» брати участь в опитуванні знову відмовився. Хоча ми просили. Навіть просили.
Тим не менше, референдум не пропаде. Зрештою, в цьому опитуванні беруть участь гравці усіх клубів УПЛ, а «Шахтар» – це не вся УПЛ, а на даний момент лише 12-я її частину.
