«Футбольний клуб» представляє список 33-х кращих гравців України за підсумками 2016 року. Ви згодні з нашим вибором?
Перш ніж ми приступимо, слід акцентувати вашу увагу на кількох принципових моментах.
Перший – в цьому рейтингу беруть участь всі гравці чемпіонату України, а також наші співвітчизники, які виступають за кордоном.
Другий – враховуються виступи в клубах і виключно у збірних України. Можливо, це комусь здасться несправедливим по відношенню умовним Марлосу або Бернарду, але погодьтеся: саме успіхи синьо-жовтих є пріоритетними для більшості українських уболівальників і нас, журналістів.
Третій – підкреслимо, що ми аналізували весь рік, а не тільки осінньо-зимову частину поточного сезону, в якому немає рівних «Шахтарю». Не будемо забувати, що в цьому році чемпіоном країни і учасником плей-офф Ліги чемпіонів було київське «Динамо».
Нарешті традиційно нагадаємо, що наш список 33-х кращих – українців і легіонерів, які виступають у наших клубах – це комплексна оцінка побаченого в матчах прем’єр-ліги, єврокубків і збірної з поправкою на талант, потенціал і репутацію лауреатів.
Отже, переходимо, власне, до рейтингу «Футбольного клубу».
ВОРОТАР
1. Андрій П’ятов («Шахтар» Донецьк)
2. Олександр Шовковський («Динамо» Київ)
3. Андрій Лунін («Дніпро»)
Дивна річ – Україна завжди славилася воротарями, а в наш рейтинг особливо і вибрати нікого було. Крім Андрія П’ятова важко згадати воротаря, який провів би рік а) стабільно і б) на високому рівні (в тому числі міжнародному). Ймовірно, таким був би Микита Шевченко, якби не його трансфер у «Шахтар» (і автоматичний перехід в запас) і що послідувала за цим травма.
Олександр Шовковський був дуже гарний у другій частині минулого сезону. Жива легенда «Динамо» була ключовою фігурою в чемпіонському складі-2015/16. Однак роки взяли своє, і найбільш видатний воротар України часів Незалежності спочатку поступився місце Артура Рудька у «рамці» киян, а потім і оголосив про завершення кар’єри.
Третє місце 17-річного Андрія Луніна – це не просто аванс талановитому гравцеві «Дніпра». Він вже є одним з кращих воротарів чемпіонату України, а в перспективі, на наш погляд, цілком здатний стати номером один у своєму амплуа.
ПРАВИЙ ЗАХИСНИК
1. Даріо Срна («Шахтар»)
2. Богдан Бутко («Шахтар»)
3. Даніло Сілва («Динамо»)
Унікальна ситуація: у цій номінації на двох перших місцях – одноклубники, конкуренти за місце в основі. Вибір на користь Даріо Срни, вважаємо, аргументувати не варто – серед правих захисників йому давно немає рівних в українському футболі.
Богдан Бутко в першу чергу заслужив таку високу позицію виступами у збірній України, хоча і в «Шахтарі» він зумів проявити себе, нехай і грав зовсім небагато. Напевно, за один тільки рятівний гольовий пас у матчі проти київського «Динамо» в Харкові (1:1) він може занести собі першу частину клубного сезону в актив.
Данило Сілва був гарний до травми, і треба сказати, восени його дуже не вистачало «Динамо». Спочатку здавалося, що Микола Морозюк відмінно впорається з роллю правого захисника киян, але потім українець наробив помилок, знітився і поступався місце в основі то левоногому Євгена Макаренка, 19-річному Олександру Тымчику, то не грав толком півтора року Микиті Бурді.
Присутній в наших попередніх рейтингах Артем Федецький поки не може знайти себе в бундеслізі, втратив місце в основі збірної. На ЄВРО-2016 він, як і вся команда, виступив нижче очікувань. Не вистачало стабільності Євген Опанасенко із «Зорі» – в іншому випадку він цілком міг опинитися серед лауреатів, як його одноклубник Микита Каменюка, здатний зіграти на обох флангах.
ЛІВИЙ ЗАХИСНИК
1. Ісмаїлі («Шахтар»)
2. Едуард Соболь («Зоря» Луганськ)
3. Дмитро Немчанінов («Олімпік» Донецьк)
Бразильський латераль «Шахтаря» провів блискучий рік, був одним з кращих на шляху до півфіналу Ліги Європи, а під керівництвом Паулу Фонсеки взагалі переживає, мабуть, найкращий період у кар’єрі. Едуард Соболь став основним у збірній, заслужив компліменти від самого Жозе Моурінью – які ще потрібні свідчення прогресу молодого захисника, права на якого належать «Шахтарю»?
А ось у київського «Динамо» лівий фланг оборони в цьому році був постійним джерелом проблем – ні Антунеш, ні Євген Макаренко повною мірою не виправдовували сподівань, чергуючи хороші матчі з непереконливими, а то і зовсім провальними.
Не дивно, що в результаті їх випередив автор шести гольових передач в поточному чемпіонаті України – Дмитро Немчанінов, вихованець динамівської школи, до слова. Змусив звернути на себе увагу Сергій Воронін з «Сталі», але його гра, як і Володимира Костевича з Василем Кравцем з «Карпат», тьмяніла на тлі результатів їх клубів.
ПРАВИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЗАХИСНИК
1. Домагой Віда («Динамо»)
2. Євген Хачеріді («Динамо»)
3. Олександр Кучер («Шахтар»)
ЛІВИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЗАХИСНИК
1. Ярослав Ракицький («Шахтар»)
2. Рафаель Форстер («Зоря»)
3. Александар Драгович («Динамо»)
Поділ на лівих і правих центрбеків завжди досить умовна, хоча в нашому рейтингу і небезпідставне. Напевно, мало хто посперечається, що Домагой Віда і Ярослав Ракицький перевершували своїх конкурентів в цьому році. У кожного з них свої сильні сторони і деякі недоліки, але в цілому вони грали рівно і дуже якісно.
Відмінно проявив себе Рафаель Форстер, який за манерою гри чимось нагадує Ракицького і, як кажуть, може замінити Ярослава у «Шахтарі», якщо захисник збірної України взимку перебереться в один з турецьких клубів.
А ось Євген Хачеріді явно здав – не зміг проявити себе на ЄВРО-2016, нестабільно грав у прем’єр-лізі і Лізі чемпіонів в цьому сезоні. Хоча навіть у відносному ігрову кризу динамівець є одним з кращих в своєму амплуа. На більш високі місця міг би претендувати Александар Драгович, проти якого зіграв фактор часу – австрієць влітку поїхав в «Байєр».
Олександр Кучер, хоча і є основним в «Шахтарі» і збірної (тому і в наш рейтинг потрапив), іноді грішив такими помилками, які зовсім не до лиця стільки досвідченому виконавцю. Не дарма йому в спину дихають одноклубники Іван Ордець та Сергій Кривцов. Заслуговує добрих слів і Олексій Дитятьєв, який начебто покидає «Ворсклу».
Також зазначимо, що за межами України непогано проявили себе Віталій Вернидуб («Габала»), Василь Прийма («Фрозіноне»), Олександр Чижов («Окжетпес»), Ігор Пластун («Лудогорец») і Дмитро Чигринський (АЕК), хоча останній після зміни тренера переживає не кращі часи.
ОПОРНИЙ ПІВЗАХИСНИК
1. Тарас Степаненко («Шахтар»)
2. Максим Малишев («Шахтар»)
3. Сергій Рибалка («Динамо»)
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПІВЗАХИСНИК
1. Фред («Шахтар»)
2. Руслан Ротань («Дніпро»)
3. Сергій Сидорчук («Динамо»)
АТАКУЮЧИЙ ПІВЗАХИСНИК
1. Віктор Коваленко («Шахтар»)
2. Олександр Зінченко (ПСВ, Нідерланди)
3. Желько Любеновіч («Зоря»)
Якщо чесно, визначити лауреатів серед нефланговых півзахисників було не важче, ніж розвести їх по різних категоріях. У сучасному футболі кордону між амплуа настільки стерлися, що можна нескінченно сперечатися про самому визначенні, наприклад, опорного півзахисника. Що першочергово – позиція чи функції?
Скажімо, для одних Сергій Сидорчук чистий «опорник», для інших – повноцінний атакуючий хавбек…
Загалом, ми вирішили до опорних віднести гравців середньої лінії, чиїми основними функціями є руйнування і підстраховка; до «класичним» центральним хавам – тих, хто намагається досягти балансу, прагне однаково продуктивно працювати на атаку і оборону; ну а до атакувальних – грають під нападником, на позиції «десятки», або тих, хто за манерою гри в першу чергу налаштований на креатив.
Ви, напевно, вже не здивуєтеся, побачивши на перших місцях за всіма позиціями гравців донецького «Шахтаря». Двоє з них – Тарас Степаненко Віктор Коваленко – є твердими футболістами основи збірної. А третій – Фред – на думку багатьох, нині однозначно кращий гравець у складі всіх українських клубів.
Якби не травма і складний період переходу спочатку в «Манчестер Сіті», а потім в ПСВ, на нашу думку, потіснити Коваленко міг би Олександр Зінченко. Принаймні за потенціалом – знову ж таки на наш суб’єктивний погляд – він перевершує свого доброго товариша. До того ж, на відміну від Віктора може зіграти на фланзі.
Окремого пояснення, мабуть, заслуговує друге місце Максима Малишева серед опорних. Точніше те, чому він виявився вище Сергія Рибалки.
Якщо коротко, то проти Сергія зіграв все той же фактор нестабільності і виліт з обойми збірної, хоча у другій половині минулого сезону він був дуже гарний.
Але і Малишев в той час виступав на відмінному рівні, був основним у «Шахтарі», який пробився в півфінал Ліги Європи (хоча і допустив грубу помилку в півфіналі з «Севільєю»). У поточному сезоні Максим навіть у статусі гравця ротації демонструє дуже якісну гру.
Також не можемо не відзначити ряд гравців, які не потрапили в наші трійки, але добре проявили себе у році, що минає. Андрій Запорожан, Антон Поступаленко, Андрій Богданов, Каленчук Максим, Володимир Чеснаков, Володимир Доронін, Дмитро Гречишкін і юні дніпряни Владислав Кочергін з Юрієм Вакулко час від часу показували дуже високий рівень гри.
ЛІВИЙ ВІНГЕР
1. Тайсон («Шахтар»)
2. Євген Коноплянка («Шальке», Німеччина)
3. Іван Петряк («Зоря»)
ПРАВИЙ ВІНГЕР
1. Андрій Ярмоленко («Динамо»)
2. Марлос («Шахтар»)
3. Олександр Караваєв («Зоря»)
Незважаючи на травми, гольову засуху в матчах за клуб і деякі нетривалі спади, рівних Андрію Ярмоленку в 2016-му серед вінгерів не було. Найяскравіше він проявив себе у складі збірної (навіть на тлі невдалого ЄВРО), встановивши новий рекорд по голам за календарний рік – сім. У стартувала кваліфікації ЧС-2018 він, поза всяким сумнівом, був найкориснішим гравцем команди. Нарешті саме динамівець був визнаний гравцем року на прем’єрній церемонії «Футбольні зірки України».
При цьому варто відзначити, що гірник Марлос також провів чудовий рік, який міг стати близьким до ідеалу, якщо б не його провальний матч проти «Янг Бойз» у Швейцарії. Мабуть, в цьому році саме Марлос став главою фігурою в атаці «Шахтаря», хоча спочатку цей статус цілком належав Тайсону.
Після відходу Алекса Тейшейри колишнього хавбека «Металіста» називали новим лідером «Шахтаря», який у підсумку виконав свою мрію – дебютував у збірній Бразилії. Додамо, що при Паулу Фонсеке Тайсон непогано себе проявив на відносно нових позиціях – нападника і відтягнутого форварда, хоча згодом все ж повернувся на улюблений лівий фланг.
Що стосується Євгена Коноплянки, який багато років вважався головною українською зіркою, то рік, що минає, для нього був дуже складним – відхід з «Севільї», адаптація в Німеччині і зміна амплуа (зараз у «Шальке» він більше діє на вістрі атаки).
У збірній теж справи йшли не кращим чином, хоча, незважаючи на всю критику, він залишився одним з найбільш продуктивних гравців національної команди.
З непопавших в наш рейтинг особливо хочеться відзначити Валерія Лучкевича, який став справжнім лідером «Дніпра» і вже точно готовий вийти на новий рівень (буде дуже дивно, якщо він все-таки виїде з чемпіонату України, тоді як тому ж «Динамо» ясно потрібно посилення на фланзі…)
Бернард і Дерлис Гонсалес часом показували фантастичний футбол, але потім кудись пропадали. Дуже сподіваємося, що в наступному році серед 33-х кращих виявиться Віктор Циганков, яким видають дуже багато авансів. Талантом хлопець точно не обділений, в клубі користується довірою, так що залишилося лише реалізувати свої можливості.
ЦЕНТРАЛЬНИЙ НАПАДНИК
1. Артем Кравець («Гранада», Іспанія)
2. Факундо Феррейра («Шахтар»)
3. Жуніор Мораэс («Динамо»)
Лідерство Артема Кравця стало безперечним завдяки відмінній грі за збірну України, а також твердого місця в основі «Гранади» – нехай це й аутсайдер «приклади», але отримувати стабільну ігрову практику для нападника з України в стільки техничном чемпіонаті дорогого коштує.
Був у нас спокуса замість Факундо Феррейри і Жуніора Мораэса, які не так вже і вражали, включити у топ-трійку когось з молодих форвардів, які голосно заявили про себе. Однак Артему Бесєдіну, Роману Яремчуку, Денису Баланюку, Артему Довбику, Андрію Борячука ще є що доводити.
Під кінець року розігрався Густаво Бланко-Лещук, і якщо він продовжить в тому ж дусі, напевно зможе поборотися за місце у списку 33-х кращих. Те ж саме можна сказати про Юрія Коломойце, який відмінні матчі чергував з дуже блідими.
Ну і, звичайно ж, ми все чекаємо, коли побачимо в цій справі Романа Зозулю, який зовсім загубився в «Бетіс». Швидше за все, йому просто потрібно знайти «свою» команду – в тому, що форвард збірної України здатний на багато що, ніхто не сумнівається.
