Екс-нападник збірної України Марко Девіч розповів про відхід з «Рубіна», про те, чому навряд чи повернеться в чемпіонат України, а також про бажання в майбутньому отримати тренерський диплом.
– Те, що «Рубін» вирішив не продовжувати з вами контракт – стало несподіваним? Як сприйняли рішення клубу?
– Перед відходом у мене була розмова з керівництвом. Я не приховував, що хочу залишитися і продовжити контракт ще на півтора року. Але в «Рубіні» порахували, що на сьогодні я не потрібен команді. Як сприйняв? Нормально. Кожен гравець повинен бути готовий до таких ситуацій. «Рубін» тепло подякував мене на офіційному сайті, я відповів в Instagram. У мене жодних образ немає, думаю, у клубу теж не повинно бути до мене претензій.
– Як загалом оціните три роки проведених в Казані?
– Не скажу, що для мене все було гладко в «Рубіні». Перші півроку відіграв на хорошому рівні, потім були складності з Рінатом Білялетдіновим, з-за чого довелося піти на півроку в оренду в Катар. Там рівень футболу був набагато нижче, але зате я отримав ігрову практику і повернувся до Казані в хорошому ігровому тонусі. Валерій Чалий, який очолив команду після відходу Білялетдінова, мені довіряв набагато більше. Можна сказати, що зміна тренера мені пішла на користь.
– Пам’ятний гол «Ліверпулю» на «Енфілд Роуд» допоміг повернути впевненість у своїх силах?
– Тренер дав мені шанс, і я намагався його використати максимально. А гол «Ліверпулю», дійсно, вийшов дуже красивим.
– Іспанець Хав’єр Грасія Карлос, який очолив «Рубін» після відставки Чалого, намагався прищеплювати команді іспанський футбол?
– Так, у нього є своє бачення, як має грати команда. Можу сказати, що в тактичному плані я багато чого в нього навчився. Шкода, що він раніше не прийшов у команду – я з ним хотів би попрацювати більше.
– При цьому Хав’єр Карлос вам останнім часом давав вкрай мало ігрового часу: він не хотів награвати гравця, у якого закінчується контракт з клубом?
– Мені складно сказати. Зі свого боку я намагався робити все можливе, а склад обирає тренер. У нього була своя думка, яку потрібно поважати.
– У Європі зараз мода на іспанських тренерів – вони дійсно кращі в світі?
– Я не можу про це судити напевно. Для мене тренер номер один – Мирон Маркевич. Він тренер, який вміє витискати з гравців максимум. У «Металісті» при ньому багато гравці показували кращий футбол в кар’єрі. Вважаю, в цьому велика заслуга саме головного тренера.
– Чи підтримуєте зв’язок з Мироном Маркевичем?
– Чесно кажучи, давно з ним не розмовляв. Знаю, що після відходу з «Дніпра» він очолив комітет збірних команд України, а Євген Красніков – спортивний директор національної збірної.
– Навесні минулого року ви провели хороший відрізок в «Рубіні», але навіть в списках кандидатів в збірну України на Євро-2016 не значилися. При цьому Михайло Фоменко на всі питання щодо Девіча відповідав однаково: «Без коментарів». Зараз можете сказати: чи був у вас конфлікт з Фоменко?
– Ні. Ніякого конфлікту не було. Якби щось подібне було – про це всі знали. Збірна України – це не закрита організація, щоб можна було приховати конфлікт. Фоменко говорив, що потрібно робити, я намагався це виконувати. Може, йому не подобалося те, як я це роблю, не знаю. Мабуть, Фоменко більше подобаються такі нападники, як Роман Зозуля, які виконують великий обсяг роботи.
– Вибір Фоменко вас сильно розчарував?
– Звичайно, я дуже хотів зіграти на другому чемпіонаті Європи. Вважаю, навіть за нинішньої конкуренції в збірній зміг би отримати ігровий час і принести користь команді. В «Рубіні» я тоді постійно грав, забивав і набрав хороші кондиції. У футболі, як і в житті: десь втрачаєш, а десь знаходиш. Я радий, що мені пощастило бути частиною команди на Євро-2012.
– Вам уже 33 роки – вік не критичний, але в той же час змушує замислитися про те, скільки ще часу триватиме ігрова кар’єра. Думали про це?
– Поки закінчувати я точно не збираюся. Вважаю, ще мінімум півтора року точно зможу пограти на хорошому рівні. Травми, слава Богу, обходять стороною, сили і здоров’я є.
– Які варіанти розглядаєте? Ваш наступний клуб представлятиме європейський чемпіонат чи готові поїхати в який-небудь екзотичний чемпіонат?
– Будь-т особливих критеріїв у виборі клубу в мене немає. Розумію, що це, можливо, буде мій останній клуб у кар’єрі. Буду вибирати оптимальний варіант для себе і для своєї сім’ї. Буду дивитися, щоб клуб у першу чергу, був зацікавлений у мені. Це – найголовніше.
– Варіант з поверненням в Україну не розглядаєте?
– Чесно кажучи, це мені бачиться малоймовірним. Рівень чемпіонату в Україні за останні три-чотири роки сильно впав. По суті, залишилися тільки дві серйозні команди – «Динамо» і «Шахтар». «Зоря» намагається тягнутися до них – і все.
– Чутки про інтерес «Олімпіка» мають під собою грунт?
– Ні. Ніяких контактів з керівництвом клубу у мене не було.
– За чемпіонатом України вдавалося стежити?
– По можливості, звичайно, стежив за новинами. Дивився останній матч «Динамо» – «Шахтар», в якому гірники виграли 4:3. Раніше таких матчів було набагато більше. На жаль, «Металіста» вже немає, «Дніпро», наскільки я чув, відчуває дуже великі труднощі і йде туди ж, куди і «Металіст». Зараз тільки і залишається з ностальгією згадувати, якого рівня матчі були за участю «Дніпра», «Металіста», «Шахтаря» і «Динамо».
– З ким із колишніх партнерів по «Металісту» чи підтримуєте зв’язок?
– За багатьма хлопцями слідкую через Instagram, іноді списуємося. Розмовляв з Євгеном Красніковим.
– Чули, що вашим екс-партнером по «Шахтарю» – Даріо Срною активно цікавиться «Барселона»?
– Так, звичайно. Я б хотів, щоб Даріо одягнув футболку такого великого клубу. Не знаю всіх деталей переговорів, але впевнений, що Срна заслуговує цього. Даріо – один з найкращих легіонерів, які коли-небудь виступали в Україні. Він великий професіонал і навіть у свої 34 роки він припав би до двору в «Барселоні».
– Срна, до речі, думає не тільки про ігровій кар’єрі, але і про те, що буде робити після її закінчення – він вже давно отримав тренерський диплом. Ви не плануєте піти вчитися на тренера?
– Хороше питання. Якраз думаю над цим. Розумію, що все життя провів у футболі і після закінчення ігрової кар’єри хотів би залишитися у футболі. Коли я буду розуміти, що мені залишився грати останній рік – обов’язково теж піду на тренерські курси. Але ще планую трохи пограти…
