Євген Хачеріді – футболіст, для якого минулий сезон склався особливо драматично. І тому захотілося підтримати хлопця, чиє дарування – безсумнівно, а рівень майстерності очевидний.
Але перш, ніж вплести в свою оповідь ключові епізоди для Жені, пам’ять кидає мене в жарку степ поблизу його рідного Мелітополя. Страшно подумати, перше моє знайомство з цим краєм сталося більше п’ятдесяти років тому. А потім не було жодного літа, щоб я не їхав до рідні в Приазов’ї аж до свого двадцятип’ятиріччя. Туди, де поблискували море та солоні, як ропа, дрібні лимани, а грунт, потріскана від спеки, нагадувала пазли, і визрівали на ній лише криві, маленькі, дико гіркі огірки.
Положення рятували люди. Крутий заміс національностей був покликаний заповнити викошених тут більшовиками українських повстанців, а за ними – мирних трудівників, щедро поливавших рідні посушливі землі своїм потом. Піти від сумних уроків історії дозволяє лише визнання: людські стійкість і життєлюбність незламні.
ФАНТОМИ І РЕАЛЬНІСТЬ
Моя рідня кілька разів переїжджала по району і я, кілометрами пішки мерявший курну землю до Молочного лиману, то до Азовського моря, доріс до виступів «підставив» у футбольних змаганнях спортивного товариства «Колос». Великих досягнень не пригадаю, та вони в моєму статусі і не потрібні, зате отримав повне уявлення про вибуховий характер та інші особливості місцевих, в жилах яких текла кров українців, болгар, албанців, греків…
Навіть прізвища багатьох гравців змушували подумати, що ти, мінімум, виступаєш у відборі на ЄВРО. Крім звичних слуху прізвищ, зустрічалися: Ботев, Гирсов, Мандудаки (вибачте, але з правдивою його пісні не викинеш), Табии, Ганчев і навіть свій Стоїчков, і не один!
Шкода, вже не пам’ятаю, як звали центрального захисника однієї з команд, абсолютно непрохідного для нападників. Височенний, він виділявся не тільки шиковыми для місцевих турнірів смугастими гетрами, з-за яких ноги стопера постійно перетворювалися в шлагбауми для м’яча і суперників. Хоча тим вже здавалося: все, цього незграбного здоровила я вже пройшов, але…
Свят, Свят! Коли дивлюся на стиль гри Євгена Хачеріді, то вірю у все відразу: добір видів у природі, регіональну спадкоємність, матеріалізацію духів і слонів… Але частіше згадую, як тоді переважав місцевих поборників улюбленої гри питанням на привалі: кого з гравців делегував великого футболу Мелітополь з усіма його округами?!
Ті, зрозуміло, сердилися, адже тоді не знали, що мине якихось тридцять п’ять років, і аргумент зростанням за метр дев’яносто у них з’явиться!
ЗВІДКИ У ХЛОПЦЯ… ТРОТИЛ І ЗАПАЛ
Завжди з задоволенням слухаю реплік Олександра Іщенка. Споріднена душа, він охоче підкріплює свої висновки жартом, без якої наш футбол, сильно зекономивши, зовсім перетворюється в суцільну нудьгу. Олександр Олексійович розумно не тиснув на больові точки, коли мої колеги мазали Жінчині витівки дьогтем, а самі «підковані» і зовсім засудили: «Суперечки з арбітрами і агресія – сумнівні якості для центрального захисника…»
З першим закидом не посперечаєшся, але без агресії в сучасному футболі нічого робити на будь-якій позиції. Давно пройшли часи незворушного Джачінто Факкетті, який міг не раз поправити зачіску з проділом, чекаючи наближення форварда… Іщенко ж про колишньому Хачеріді і рідкісних рецидивах сьогодні висловився дипломатично: «Важке дитинство, мелітопольський «Олком»…»
Я доповню останнім спогадом без дати. Серед моїх приазовських родичів батьком-патріархом був грек. З трьох синів двоє пішли до нього: веселі, товариські, але образ не спускали нікому, а середній – більше в українську маму, добряк з м’яким гумором. В молодості всі вони грали у футбол, а потім на життя заробляли «далекобійники». Показовий випадок стався, коли середній брат був побитий через незручної жарти у пивниці, куди він зайшов випити кухоль після ремонту своєї вантажівки. Два брата «грека» по дзвінку дружини потерпілого зреагували миттєво. У лічені хвилини опинилися в закладі і удвох хльостко вломили всім, хто бив, не забувши і про тих, хто потішався…
Розумію, приклад для наслідування неважливий. Але з іншого боку він не тільки пояснює первісне вибуховий поведінку Хачеріді, але і є повчальним для всіх його нещадных критиків. Що ж до вихователів Жені, виводили його на правильну орбіту, то я ще розумію, коли цим плідно займався легендарний педагог Олександр Володимирович Шовковський, але – Алієв зі своїми порівняннями…
НЕЩАСНІ ВИПАДКИ НА РОБОТІ
Далі знову про сум’ятті почуттів і синдромі після ЄВРО. Все як-то раз забули, яку глибоку депресію могли забезпечити гравцям збірної під керівництвом Михайла Фоменка гіркі французькі уроки. Натури у всіх різні, і, наприклад, блискучий Євген Коноплянка свою байдужість повним провалом приховав… докором всім обуреним уболівальникам: «Ех, люди, люди!». А Тарас Степаненко роздавав інтерв’ю, немов сам він затьмарив Бускетса або Пірло, та ось партнери виявилися не на рівні…
Для емоційного степовика, а тому (до фахівців не ходи) і більш уразливому Хачеріді все закінчилося маленькими трагедіями. Три голи у свої ворота за «Динамо» не стільки наслідок, скільки підтвердження. Плюс – відпущений на непристойне відстань рідним клубом головний конкурент у гонитві за золотом УПЛ.
Але готовий сто разів підписатися під ще одними словами мудрого Олександра Іщенко: «Незважаючи на нещасні випадки в матчах з «Чорноморцем» та «Шахтарем», Женя залишається кращим захисником українського чемпіонату і одним з кращих в європейському футболі!».
Саме веселе, що і мої знайомі дві блондинки і одна брюнетка, поділяють цю думку. Вони теж підштовхнули мене до цих роздумів. Не пропускаючи жодного матчу за участю Хачеріді, ці дами в останньому нападі молодості (бо дружина Жені Вікторія може не ревнувати суворо покарали підтримати «улюбленого Женечку» і переконати в його необхідності збірної України.
Незважаючи на відповідальне доручення, розумію всю складність завдання. А якщо серйозно, то мої можливості змінити позицію Андрія Шевченка, віддають перевагу зв’язки «Шахтаря» в центрі оборони, вельми скромні.
УКОЛ ПАРАСОЛЬКОЮ МАКАУЛИ
Мене не покидає підозра, що саме гол Гарета Макаули підірвав віру в непогрішність Жені в грі на другому поверсі. І багато раз забули, що саме Хачеріді закрив небо у пам’ятному відбірковому матчі зі збірною Англії у вересні 2013-го і не тільки. А ось група атаки була не на висоті. Як, втім, і протягом всього ЄВРО.
Я спеціально переглянув той злощасний матч з Північною Ірландією в Ліоні, коли Макаули немислимо завис у повітрі, та ще й буквально поплив у нього до зустрічі з м’ячем… До такого вищого пілотажу Гарет, можливо, йшов всі свої 37 років життя. Але Хачеріді мене після матчу потряс куди більше. З дитячою щирістю він приніс свої вибачення, простодушно нагадавши, що гравець з четвертим номером його, і він за нього відповідав…
Пауза перед продовженням: ви коли-небудь чули, щоб Кучер вибачався за свої помилки в збірній? Наприклад, за витівки в протистоянні з ісландцем Финнбогасоном? Або Ракицький став розказувати про огріхів в обороні, пожвавивши своє розумне обличчя, з яким він слухає Гімн України? Не навчені, і насамперед у своєму клубі…
Так от, що я скажу: в той момент боротьби з Макаули в дупі виявилися б і Піке, Серхіо Рамос, і далі за списком… до Речі, гордість «Реала» сам недавно красиво поклав зверху у свої ворота, а Макаули, якщо хто забув, не довго тішився перемогою на ЄВРО над українцями, а автоголом вирішив результат плей-офф для своєї збірної на користь тезки Бейла та інших валлійців.
…Ось де, якщо з гумором, естафетна паличка перейшла до Хачеріді вже в українському чемпіонаті. Але якщо без посмішки, то в свої ворота не забиває тільки той, хто просто не намагається заважати зробити це своїм суперникам. Як гравець командний Женя гостро пережив свій особистий промах з північними ірландцями, а це дорогого коштує.
Шкода, що дружно не приєдналися до нього інші партнери, яких Стефан Решко порівняв з колективом фізкультури, раптом виступив у Франції. Закінчуючи епопею з ключовим і хворобливим ураженням тієї збірної, бажаю їм подивитися матчі відбору ЧС-1998 з Північною Ірландією і оцінити завзяття і майстерність Андрія Шевченка, Сергія Реброва, Віталія Косовського, і остаточно зрозуміти, чого не вистачило команді, в якій Хачеріді точно не був слабкою ланкою.
