52-річний екс-гравець «Дніпра» Едуард Сон, який живе у Франції, прокоментував інформацію про можливий придбанні клубу.
– З’явилася інформація про те, що ви можете стати президентом «Дніпра», відповідає дійсності?
– Ні. Більш того, поява такої інформації мене дуже здивувало. Розмов про те, що я готовий стати керівником клубу, взагалі не було. Так, дійсно, «Дніпро» мені небайдужий, як і моєму бізнес-партнеру, теж вихідця з України, який веде бізнес у Франції. Я не хотів би афішувати його ім’я з певних причин.
У липні минулого року, коли стало відомо, що у «Дніпра» почалися фінансові проблеми і з’явилися великі заборгованості, ми з моїм партнером виходили на друзів Коломойського, намагаючись організувати з ним зустріч і з’ясувати, що відбувається. Жодної відповіді нам не дали.
Через кілька місяців я прилетів в Україну взяти участь у матчі ветеранів «10 років без Кучеревського». Там ми з товаришем знову намагалися дізнатися, що відбувається в «Дніпрі», розмовляли зі спортивним директором Русолом, цікавилися, чим можемо допомогти. Ми просто хотіли зрозуміти ситуацію: чи потрібен зараз взагалі Коломойському клуб.
Ми знову попросили організувати нам зустріч з Коломойським, щоб дізнатися, які у нього плани на майбутнє клубу. Але ніякої відповіді, ніяких пропозицій ми так і не отримали. І ось на тижні з’являється новина, що я готовий стати президентом. Для мене це стало повною несподіванкою. Я навіть не подавав таких сигналів. Спочатку подібне бажання було у мого товариша, має набагато більші фінансові можливості.
– Але ви з партнером вже пропонували якусь фінансову допомогу клубу?
– Для того, щоб щось пропонувати, потрібно зрозуміти, скільки і для чого. Ми дуже хочемо, щоб клуб продовжував існувати і радувати вболівальників, і готові допомогти. Але для початку потрібно розуміти структуру клубу, провести аудит фінансового стану.
Тобто просто елементарно зрозуміти, що саме ми збираємося брати, щоб від чогось відштовхуватися. Якщо це «гола» команда, без бази, без стадіону, з купою боргів, то… Ми готові допомогти, але не такою ціною. Не хотілося б брати на себе зобов’язання попереднього власника і відповідати за ті вчинки, які він робив.
