Написати цей матеріал спонукала низка від’їздів гравців юнацьких збірних за кордон, цілком порівнянна з хвилею футбольної еміграції на початку 1990-х. Причому, їдуть юніори не тільки з бідних клубів, де увійшло в звичку затримувати, а то і зовсім не платити зарплату, як би змушуючи (а працювати не пробували?) грати на тоталізаторі або організовувати договорняки, але і з цілком благополучних команд. Заголовок – переспів назви популярного у роки перебудови (1986) публіцистичного фільму латвійського кінорежисера Юріса Поднієкса «Легко чи бути молодим?» І справді, чи легко?
Те, що їдуть, в основному, Іспанію і Грецію, зрозуміло. У цьому напрямку плідно працюють агенти Олег Смалийчук і Олександр Панков. На дорослому рівні у них є більш вдалі конкуренти, так чому б не заповнити нішу?
АКАДЕМІЯ НЕ ТІЛЬКИ ДЛЯ «ШАХТАРЯ»
Хто першим всерйоз поїхав у нашому столітті? Напевно, все-таки «Шахтар». Гравці, які відчували, що вже переросли дубль, часом навіть не діставшись до нього, а зупинившись на юнацькій команді U-19. Це не про Владлене Юрченко, який дебютував у прем’єр-лізі в 17 років, так і не зміг заграти в «Іллічівці», куди його відправляли в оренду. Все ж у «Байєр» півзахисник перейшов, вже розмінявши третій десяток.
Це перш за все про Беке Вачіберадзе та Олександра Зінченка. Першим, здавалося, пощастило більше – народжений в Кутаїсі і виріс в Одесі хавбек поїхав після двох сезонів виступів за «Шахтар» у юнацькій лізі УЄФА в ще більш теплі місця. Не біда, що це була лише друга команда «Бетіса». Майбутнє бачилося безхмарним, та потрапляння в основу клубу приклади здавалося цілком реальним. На жаль, дійсність виявилася не такою райдужною, хоча в молодіжці Олександра Головка Бека, якщо здоровий, як і раніше – основний гравець.
Олександру Зінченку, здавалося, навпаки – не пощастило. Його агент з помічником Юрієм Гавриловим, знаменитим диспетчером «Спартака» кінця 1970-х та першої половини 80-х років минулого століття, що бачили в хлопцеві своє продовження, довго і безуспішно моталися по різних містах, намагаючись прилаштувати Зіну. І, мабуть, навіть добре, що не склалося ні зі «Спартаком», ні з «Рубіном». Вийшло б шило на мило. А ось у пересічної «Уфі» Олександр, практично минувши молодіжний склад, відразу влився в основу і доріс (звичайно, в першу чергу, завдяки виступам за збірну) до «Манчестер Сіті». Але, напевно, це все ж був занадто різкий крок вперед. Так і ПСВ – теж надто серйозний стрибок. На емоціях спочатку ще виходило, але взимку з «Челсі» повернувся в оренду Марко ван Гинкел, і Зінченко опинився в цій ситуації зайвим. У першій команді зрідка виходить на заміни, зате в лютому вже провів два повних матчі за молодіжний склад ПСВ. Останній – не далі, як у понеділок. І це після 25 хвилин за основу в суботу.
А ось ще кілька талантів з академії «Шахтаря», які вирішили шукати щастя на стороні: Артур Міранян, Дмитро Білоног і Богдан Сарнавський. Перший, зарахований до академії, коли йому ще не було тринадцяти, змінив українське громадянство на вірменське і відправився в македонська «Вардар». У складі клубу з Скоп’є, виходячи на заміни, став чемпіоном Македонії, але швидко опинився за бортом. Скажімо точніше: сам змарнував свою кар’єру. Білоног після заїзду в Росію тільки пізньої осені знову почав нагадувати про себе у «Зірці». А воротар Сарнавський, не бажав отримувати просто так зарплату в дублі, дістався до «Уфи», але зараз отримає шанс у Полтаві.
І тільки Віктор Коваленко залишився в «Шахтарі» і дочекався свого часу. Правда, для цього довелося пережити відхід центрових бразильців і перші дні правління Паулу Фонсеки, спочатку не бачив українця у своїй схемі.
Мораль: якщо вже грати в юнацьких командах, то краще вже своїх. Твердження, звичайно, не безперечна, але – пардон! – це моя особиста думка. Подивимося тепер, як буде з отправившимися на чужину юними динамівцями: до речі, деякі з них до цих пір залучаються до збірних своїх віків. Не уедь вони за кордон, грали б зараз за молодіжний склад. Може, когось і в оренду б відрядили. Ось Артем Бесєдін і, схоже, вже і Роман Яремчук свій орендний шанс використали.
А «ДИНАМО» БІЖИТЬ?
У динамівців активно вирушило за кордон покоління 1998 року народження. У січні 2016-го Україну залишив Ярмоленко. Ні, автор не зійшов з розуму. Мова йде про захисника по імені Артем, який перебрався в «Лейрію» з третього португальського дивізіону. По суті, просто змінив одну юнацьку команду на іншу. Правда, в кінці січня дебютував і в дорослому складі – вийшов на заміну на… 90-й хвилині. Восени ще притягувався Володимиром Цыткиным в юніорську збірну України. Подивимося, що буде при Володимирі Езерском. Все-таки, поки Ярмоленко грав за юнаків в Португалії, в українській прем’єр-лізі розкрилося чимало хлопців його віку. Та й на вигляд вони.
Влітку з «Динамо» перебрався в юнацьку команду ПАОКа Артем Козак, який залучався до юнацької збірної країни по 2015 рік включно, а в грудні – син відомого в минулому гравця «Чорноморця» Олега Мочуляка Ренат, який грав за юнацьку збірну по 2014 рік, а зараз перейшов у «Платаніас». Козак хоч більш-менш на увазі. Зіграв один товариський матч за дорослу команду клубу з Салонік і одну гру в поточному розіграші Юнацької ліги УЄФА. Між іншим, проти «Аякса».
Останнім поки, вже в лютому цього року прибився до нового березі футболіст команди 1999 року народження Олексій Хахльов, який залишив «Динамо» ще влітку. Тепер він буде грати за юнаків «Алавеса». Каже, що розповідав про «Динамо» Александару Пантичу перед переїздом серба з цього баскського клубу в Київ.
Змінили в цьому сезоні українську прописку на зарубіжну і два колишніх запорожця 1998 року народження. Народився в Аргентині півзахисник юнацької збірної України Томас Ніколас Середа, грав після краху «Металурга» за юнацький склад «Чорноморця», підписав п’ятирічний контракт з «Астерасом» з грецької Тріполі (адже є ще і лівійський), за дорослу команду якого грає ще один українець – Євген Селін.
А зовсім недавно в «Платаниасе» до Ренату Мочуляку і гравцям першої команди Віталію Приндеті приєднався воротар юнацької збірної України Вадим Шевчук. Він теж із Запоріжжя, а останнім часом грав за юнацький склад «Ворскли».
МАРШРУТ «ЛЬВІВ – ІСПАНІЯ»
За останні півтора року прокладено цікавий маршрут: Львів – Іспанія. Першопрохідцем став Мар’ян Швед, що відправився в «Севілью». Природно, в юнацьку команду, тому що про дорослої він поки що може тільки мріяти. Якщо вже Коноплянка змушений був звідти піти… Тут ще й травма. Начебто непогано виглядав влітку на предсезонці, але на початку вересня порвав передню хрестоподібну зв’язку і тепер зможе з’явитися на полі в кращому разі в середині весни. Але, швидше за все, цей сезон для Мар’яна вже закінчений.
Олексій Гуцуляк так і не зміг прижитися в «Вільярреалі». Чи в тому справа, що з клубу пішов запрошував його спортивний директор, то в тому, що тренер бачив функції львів’янина лише в тому, щоб пройти і подати. Як би те ні було, але позбавлений ігрової практики футболіст після півроку оренди на «підводному човні» повернувся до Львова, відмовившись підписувати з «Вільярреалом» повноцінний контракт. Півроку простою, схоже, позначаються, і в лютневих контрольних іграх «Карпат» Олексій не відзначався. Хоча відсутність практики – слабка відмовка. Руслану Малиновському півроку лікування не завадили стати ключовим гравцем «Генка», ніж він, мабуть, не міг похвалитися до травми.
У цьому році зі Львова до Іспанії в маловідомий клуб сегунди «Луго» вирушив на правах оренди лівий захисник Василь Кравець. Теж поки на полі в офіційних матчах не виходить. А ось в «Карпатах» був основним гравцем…
ХАРКІВСЬКО-ПІРЕНЕЙСЬКИЙ ВАРІАНТ
Мабуть, ближче всього з молодих українців зараз до основного складу клубу приклади 20-річний харків’янин Іван Зотько, виїхав до Іспанії влітку і останнім часом стабільно проводить на полі 90 хвилин у матчах другу команду «Валенсії» – «Валенсія Месталья». Зламається хтось із центрбеків основи – його неодмінно викличуть. Не біда, що Зотько грає лише в сегунді Ст. Для молодіжної збірної Олександра Головка цілком згодиться. А в наступному сезоні «Валенсія Месталья» повернеться (до речі, разом з «Барселоною», що грає в тій же групі, в сегунду А.
У ще одного екс-харків’янина, 21-річного півзахисника Юрія Ткачука, теж поїхав в Іспанію минулого літа, справи йдуть трохи гірше. У «Мелилье», клубу того ж рівня, що і команда Зотько, він виходить на поле лише зрідка.
Ще менше ігрової практики у 22-річного Дмитра Ярчука, заявленого за «Лейрію» в португальській примейре. Чотири рази вийшов на заміну в матчах чемпіонату Португалії нинішнього сезону після переходу з «Гірника-Спорт». Але більше, звичайно, вихованець миколаївського футболу відомий по «Таврії».
В низах другий португальської ліги – сегунди (якщо конкретно – в зоні стикових матчів) в клубі «Фафе» знаходяться ще два українця – 20-річний захисник Дмитро Литвин, позаминулого літа перебрався з «Металіста» в «Авеш», а минулого змінив один португальський клуб на інший, а також його 21-річний товариш по харківській команді півзахисник Сергій Сизий, що пройшов за таким же маршрутом. Литвин грає стабільно, Сизий, між іншим, увійшов у когорту дискваліфікованих за участь у договорняки гравців дубля та юнацької команди «Металіста», зрідка (так і в «Авеше» було) пропадає в заявку. В останній раз 8 січня. Тепер, напевно, взагалі не буде.
У СХІДНІЙ ЄВРОПІ
Їхали наші молоді футболісти не лише в країни, які в минулий час називали капіталістичними. В державах Східної Європи, в основному, балканських вони теж побували. Ніхто особливих успіхів не досяг. Про Мираняне я вже згадав. У сусідній Словенії так толком і не розкрилися 19-річний одесит з «Рудара» Ілля Марковський (у нього шанс ще є), а також львів’яни Петро Намуйлик та Станіслав Штаненко, трохи пограли в «Заврце». Обидва вже повернулися на батьківщину. Намуйлик пробувався в «Ворсклі», але невдало, Штаненко намагався пробитися в полтавський клуб цієї зими, трохи побувши восени в «Зірці».
Ну і притчею во язицех став сплитская історія Артема Радченка, відрахованого з «Хайдука» після автокатастрофи, винуватцем якої він і був. Подався було в «Зорю, але виявився неготовим до нашим новим реаліям.
НЕ З ФУТБОЛЬНОЇ ЛІНІЇ
В юнацькому чемпіонаті Німеччини останнім часом показує непогану гру нападник маємо в своєму віці в зоні півночі і північного сходу четвертим «Гамбурга» 18-річний Микита Бондар. Тренерів юніорської збірної України варто було б подумати про повернення футболіста в нашу команду, за яку він трохи пограв навесні 2015-го, в тому числі в еліт-раунді чемпіонату Європи (гравці 1998 року народження). Микита, до речі, їхав до Німеччини не з футбольної лінії, а з батьками в семирічному віці. Має і німецькі, і українські документи, але хотів би грати за збірну України.
До таких же гравцям, але вже за іншою статтею відноситься і ровесник Бондаря – біженець з Донбасу Ілля Брюхов. Він зіграв у цьому сезоні один раз за «Кальярі» в Кубку Італії і тричі потрапляв у заявку в матчах серії А. Після від’їзду з Донецька і до переселення сім’ї в Італії грав в ДЮФЛ за «Кремінь».
І таких футболістів, які народилися в Україні і що виїжджали за кордон з батьками, або з’явилися на світ в українських родинах вже там, вистачає. Класичні приклади – дніпропетровець Роман Нойштедтер, понадобившийся на деякий час збірних Німеччини та Росії, австралієць з Миколаєва Микита Рукавиця, угорець із Закарпаття Володимир Коман… Ближнє зарубіжжя не чіпаю – надто вже багатьох доведеться перераховувати.
