Колишній наставник «Динамо» Сергій Ребров розповів, де хотів би продовжити роботу, про відпочинок з дружиною та сином і шанси Ярмоленко грати в топ-клубі Європ.
– Як пройшла ваша остання зустріч з Ігорем Суркісом?
– Вона була досить емоційною. Але, насправді, я вже забув про ту зустріч. Є президент клубу, який приймає рішення, адже на ньому лежить відповідальність. Він бачить, як повинен розвиватися клуб, і бачить, який тренер потрібен. Я назвав свої умови, при яких клуб повинен розвиватися…
– Серед них було посилення складу?
– Не хочу предметно розповідати, як йшла розмова. Мій контракт закінчився, і ми розлучилися, потиснувши руки. Упевнений, в майбутньому зможемо з гідністю дивитися в очі один одному.
– Як думаєте, повернетеся ще в «Динамо»?
– У житті все може бути. Це клуб, який зробив мене футболістом і тренером. Якщо я буду потрібен «Динамо», я з задоволенням повернуся. Але я повинен розуміти, куди я повертаюся і для чого. Не для того, щоб просто повернутися.
– Спілкувалися з Олександром Хацкевичем?
– Так, читав ось, що і він розповідав про нашу зустріч, що ми говорили про рибалку (посміхається). Хоча такого не було, та й, взагалі, поки я працював у «Динамо», у мене не було часу для риболовлі. Тепер на моєму місці Олександр. Він поставив мені кілька запитань, на які я відповів, сам розмова була не дуже довгим. Я з задоволенням допоміг, але далі він буде працювати сам і розвивати свою політику. Впевнений, що у Сашка все вийде.
– До речі, повернувся в команду Олег Гусєв…
– Бажаю йому успіхів. Олег справжній футболіст і професіонал. Упевнений, він буде приносити користь «Динамо».
– Як дружина ставиться до того, що пішли з «Динамо»?
– Переживала за мене. Аня дуже любить «Динамо» і болісно сприймає поразки команди. Та й в цілому приємно, що стільком небайдужа доля клубу. Навіть в Одесі, перед матчем з «Чорноморцем», коли я зранку вийшов прогулятися, до мене підходили люди і питали: «Що далі?», «Ви ж залишитеся в «Динамо»?» Було приємно, що вболівальники не тільки в Києві бачать, що я повністю віддаюся роботі і намагаюся вичавити максимум з команди. Це дуже важливо, адже тренер намагається саме для людей, які ходять на стадіон.
– Як провели день народження?
– Вже багато років цей день наголошую межами Києва, так як перебуваю в цей час у відпустці. В цей раз зазначив в Іспанії. Крім привітань почув багато слів вдячності та підтримки, в тому числі і від тренерів, які будували футбол в Україні. Від Семена Альтмана, від Миколи Павлова, від Валерія Яремченка. Привітав мене і президент «Динамо». На жаль, деякі дзвінки пропустив, потім вже побачив, що кілька разів телефонував Григорій Суркіс. Так що він привітав через повідомлення в WhatsApp, а пізніше ми вже зв’язалися. В цілому зараз я більше часу приділяю сім’ї. Хочу трохи психологічно відпочити. Тепер часто буваю в ботанічному саду, де гуляю з сином Микитою.
– Аккаунти у соцмережах у вас є?
– Ні, там мене не знайдете. На це немає ні часу, ні бажання. Для мене набагато зручніше для спілкування WhatsApp або Viber. Ігор на смартфоні у мене теж немає. Віддаю перевагу почитати цікаву книгу. Нехай і не так багато, але є цікаві книги і про футбол, наприклад, сподобалося почитати Слуцького. Зараз читаю біографію легенди тенісу Піта Сампраса, він був досить скромним, але завжди робив свою справу. Дуже цікаво читати про таких людей, як вони досягли успіху: Граф, Джокович… На жаль, поки немає книги про Федерере.
– Самі граєте в теніс?
– Коли є час, то з задоволенням. На жаль, через проблеми з колінами вже не можу грати у футбол. Теніс мені це замінює, на певних покриттях я майже не відчуваю болю. Добре, що знайшов для себе віддушину.
– З ким із профі грали?
– З Сірим Стаховським в парі, з Молчановим теж. Саня Долгополов ось тільки часто зайнятий, але ми з ним хороші друзі, після кожної гри намагаюся подзвонити йому, підтримати, так само як і Стаховського. Шанобливо ставлюся до людей з України, які чогось досягли, теніс це такий вид спорту, де ти залежиш лише від себе. Якщо брати футбол, то коли на полі 11 чоловік, а один вийшов без настрою, команда може за нього відпрацювати. А в тенісі, якщо немає настрою або ти не готовий, то немає і шансів.
– А радіоспорт не закидаєте?
– Ні, там все так само. Він на все життя.
– Дивилися матчі збірної України?
– Звичайно. Враження у багатьох уболівальників негативне після поразки Мальті. Але не варто забувати, що грали в кінці сезону, перед самим відпусткою, важко в такій ситуації знайти додаткову енергію і силу. Можливо, був би матч з топ-командою, хлопці зосередилися більше на підготовку і грі… Показати в кінці сезону яскраву гру складно. А ще ми зараз говоримо про те, що рівень чемпіонату України впав, багато легіонери не грають за свої клуби, але ми вимагаємо від збірної, щоб вона виносила на одній нозі всіх конкурентів. Так, не показали красивого футболу з фінами, але команда була організована, насамперед в обороні, не було так багато моментів в атаці, тим не менш взяли три очки.
– Чому так не склалося у наших легіонерів у Європі?
– Тут все залежить від кожного персонально. Важливо знайти спільну мову з тренером і виконувати на полі його вимоги. Адже переїзд в Європу – це тільки перший крок, там потрібно працювати в два рази більше, ніж в Україні. Не думаю, що у нас якась неймовірна ментальність, з якою можна працювати в зарубіжних командах. Коли опиняєшся серед футболістів різної національності, то намагаєшся себе проявити ще більше, а коли знаходишся в звичному середовищі, то концентрація притупляється, звикаєш до якихось вимогам і не шукаєш нового.
– Не чекає Ярмоленко доля Коноплянки?
– Зараз головне, щоб не ми говорили, коли і куди піде Андрій, а в тому, щоб перехід відбувся. Упевнений, у нього велике майбутнє і величезний потенціал, він повинен його реалізувати в топ-клубі Європи.
– Зараз вас сватають в Грецію, Туреччину…
– Знаю, що багато чуток. Варіанти дійсно є. Я не втомився, але не хочу чіплятися за перше пропозицію. Хочеться працювати в команді, яка ставить перед собою лише максимальні цілі. До того ж хочеться, щоб клуб займався розвитком молодіжних команд, так як мені подобається працювати з молодими футболістами, подобається працювати не тільки на щохвилинний успіх. При цьому мені не важливо, на якому континенті перебуватиме цей клуб.
