Перші кілька днів після цього злощасного епізоду у матчі з “Янг Бойз капітан “Динамо” Сергій Сидорчук взагалі ні з ким не розмовляв. Тим, хто не відчував в житті нічого подібного, важко зрозуміти, які почуття переживають футболісти в такі хвилини. Будь-яка травма сама по собі неприємна, але хрести – це, мабуть, найжахливіше, що може бути…
Час лікує, і сьогодні півзахисник столичного клубу і збірної України вже спокійно дозволяє собі жартувати. «Все, що не вбиває, робить нас сильнішими, – каже він, а потім додає. – Значить, мій організм вирішив, що йому потрібна пауза».
«Я ЗАРАЗ, ЯК МАЛЕНЬКА ДИТИНА»
– Сергій, як твоє здоров’я?
– Дякую, все добре. Кожен день їжджу на базу, роблю спеціальні процедури. Поки ніяких навантажень – лише стегна можна напружувати (посміхається). У середу повинні зняти фіксатор, який тримає коліно. Потім можна буде згинати і розгинати ногу. Буде трохи легше, тому що на милицях, звичайно, непросто.
– Ти сам їздиш на базу?
– Ні, мене туди возять. Лікарі порадили не ризикувати. Я зараз взагалі як маленька дитина – навколо стільки уваги. Дружина за мною вдома доглядає, у неї тепер, здається, вже не троє, а четверо дітей (посміхається). Спасибі їй велике, вона у мене такий молодець.
– Партнери по команді підтримують?
– Не те слово! Я з 17-ти років, по суті, весь час в колективі – тренування, збори, ігри. Звик до такого футбольного руху, а тут, ніби порожнеча якась утворилася. Загалом, намагаюся їздити на процедури на той час, коли всі хлопці на базі. Для мене їх підтримка дуже важлива.
– В Іспанії доведеться мотатися?
– Думаю, так. Знаю, що з 15-го по 20 грудня треба буде летіти в Барселону, на консультацію до професора, який мене оперував.
«ДО ОСТАННЬОГО СПОДІВАВСЯ, ЩО ПРОНЕСЕ»
– Можна сказати, що з першими негативними емоціями, викликаними травмою, ти вже впорався?
– Так, так і є. Найважче було в перші два дні – жила надія, що це все-таки не хрестоподібна зв’язка. На третій день після отриманого ушкодження я вже ходив нормально, майже не кульгав. МРТ, ще одне обстеження на всі сто відсотків не дозволяли встановити діагноз, але коли зробили артроскопію, найгірші прогнози підтвердилися.
– У твоїй кар’єрі це перша така серйозна травма?
– Якщо судити за термінами відновлення, то так. Таких довгих перерв ще не було, але, як казав мені в Запоріжжі тренер, значить, моєму організму потрібно трохи відпочити. Ось він і знайшов вихід таким негарним шляхом…
Я багато думав, аналізував, шукав причини, але вважаю, що якоїсь закономірності в цій травмі немає. Збіг обставин. Добре пам’ятаю, як хрестоподібну зв’язку пошкодив Майкл Оуен – здається, перед чемпіонатом світу або Європи. Просто приймав м’яч, не так поставив ногу – і все. Зламався на рівному місці.
– Словосполучення Янг Бойз тепер буде снитися в страшних снах?
– Я не забиваю собі голову такими речами. Для мене це просто незручний суперник, який не пустив Динамо у Лігу чемпіонів. Але хлопці – молодці. Взяли реванш за те досі незрозуміле для нас поразка. А в моєї травми ніхто не винен.
«ГРА ЗБІРНОЇ МЕНІ ДУЖЕ СПОДОБАЛАСЯ»
– Збірна України підняло тобі настрій?
– Звичайно! Я прилетів в п’ятницю з Іспанії і якраз встиг на трансляцію матчу зі словаками. Мені гра дуже сподобалася. Почали, звісно, трохи обережно – може, була така установка, щоб зустрічати суперника в центрі поля. Але потім розігралися і добре контролювали м’яч, швидко доходили до воріт гостей. Я читав у вас на сайті аналіз по цьому поєдинку і звернув увагу на кількість передач в третю зону. Раніше, здається, нам саме цього і не вистачало.
Загалом, вважаю, що за останній час це була одна з кращих ігор збірної України, при цьому суперник виявився досить хорошого рівня. В минулому відбірковому циклі ми зі словаками добряче намучилися.
– Голу Андрія Ярмоленка ти зрадів подвійно?
– Може, так і не можна говорити, але епізод з футболкою, яку показав Він, – один з найприємніших моментів у моїй кар’єрі. Я від нього такого, зізнаюся, навіть не очікував, хоча ще на початку зустрічі помітив, що з-під ігрової форми у нього визирає якась біла майка.
– Ярмоленко залишив тобі цю футболку на пам’ять?
– Ні, ми з ним не бачилися, оскільки вже в суботу вранці Андрій полетів у Дортмунд. Але, знаючи, як він ставиться до футболок, думаю, вона в нього не збережеться (посміхається).
– Ти до нього випадково в гості не збираєшся?
– Хочу. Подивимося, як буде проходити моя реабілітація. Але, якщо лікарі дозволять, після 20 грудня, коли в бундеслізі почнеться відпустка, ми з дружиною обов’язково туди полетимо. Там у нас поруч, у Бельгії, ще куми є – Безусы. Ось ми і думаємо зібратися всі разом десь на нейтральній території. Втім, поки про це говорити рано. Зараз голова забита іншим…
