Збірна України повинна була обігравати Іспанію, щоб безпосередньо виходити на Євро-2016, як третя найкраща команда серед інших в інших групах.
Натомість “синьо-жовті” зазнали прикрої поразки, і в шостий раз в історії зіграють в плей-офф. Попередні п’ять спроб закінчилися для нас повним фіаско…
“Обозреватель” проаналізував поєдинок з чемпіонами Європи на “Олімпійському” і знайшов відразу кілька причин, чому підопічні Михайла Фоменка знову наступили на ті ж граблі, що і завжди.
НЕМАЄ ЗОЛОТОЇ СЕРЕДИНИ
Матч з Іспанією в черговий раз довів, що збірна України вміє налаштовуватися і грати проти сильних команд. Особливо вдома. Так було в плей-офф ЧС-2014 з Францією, до цього ми демонстрували хорошу гру з Англією, добували феєричну нічию з Німеччиною, боролися на рівних з тією ж Францією, Італією і знову-таки Іспанією.
Крім того, наша збірна завжди досить впевнено перемагає найсуворіших аутсайдерів начебто Ліхтенштейну, Фаррер і Сан-Марино. Всі суперники, які трохи вище класом, але не дотягують до рівня топ-команд і є більш-менш міцними середняками, відразу ж викликають у України купу проблем.
Так, безумовно, ми можемо на виїзді розгромити Люксембург 3:0, але при цьому умудряємося пережити два інфаркту протягом перших 20 хвилин матчу. Ми можемо обіграти Македонію 2:0, але трохи не заснути біля екрану телевізора від катастрофічно нудної гри своєї команди, бажаючи переключити канал на що завгодно, лише б не дивитися це убозтво.
Виходить, що тренерському штабу Михайла Фоменка потрібно кров з носа знайти золоту середину, щоб команда могла нормально налаштовуватися на суперників, які нижче в рейтингу і слабкіше на папері. Ми не повинні вымучивать перемоги, пора навчитися перемагати спокійно, красиво і на класі, радуючи своєю грою, а не змушувати фанатів нервувати і плюватися.
Це особливо важливо тому, що в плей-офф суперграндов не буде – всі команди приблизно одного рівня. І Україна буде вважатися одним з фаворитів.
ПРЕТЕНЗІЇ ДО КОНОПЛЯНКИ ТА ЯРМОЛЕНКА
Складається таке відчуття, що Ярмоленко і Коноплянка – великі любителі поспати. Обидва довго втягуються в гру, але потім як прокинуться і раскочегарятся – спробуй зупини.
На пробудження з Іспанією обом знадобився цілий перший тайм. Адже саме у другому фланги у Фоменка не забігали, а залітали. Опоненти лідерів збірної України – Гаспар і Аспілікуета – напевно будуть змушені пройти посилений курс мануальної терапії, щоб відновити “викручені” хребці.
Щось подібне було і в Македонії, коли провальна перша половина гри змінилася атакуючої феєрією після перерви. Але якщо в Скоп’є млявий футбол у виконанні Ярмоленка і Коноплянки можна хоч якось списати на неприємний в’язкий газон, то в Києві нашим технарям нічого не заважало рвати і метати з перших хвилин.
Варто також відзначити, що в пропущеному м’ячі є частка провини саме Коноплянки. Женя не допрацював до кінця зі своїм опонентом Гаспаром, дозволивши захиснику без всякого опору розстрілювати ворота П’ятова. Так, там і Шевчук не підстрахував, але не можна, щоб на 7 захищаються гравців України в момент прострілу Тіаго у штрафному було 6 (!) футболістів Іспанії.
БОЯГУЗТВО ФОМЕНКО
Головний тренер збірної України продовжує наполегливо гнути свою лінію і відмовляється ризикувати навіть у тих моментах, коли це очевидно навіть школяреві. Заміна Гармаша виявилася вимушеною з-за недостатньої фізичної готовності Дениса, тому її брати до уваги не варто.
Після матчу зі Словаччиною, де Україні необхідна була перемога, а Фоменко зробив першу і єдину заміну вже в доданий час, випустивши замість Гладкого Кравця, Михайла Івановича жорстко розкритикували. З Іспанією “геній замін” в черговий раз продемонстрував боязнь ризикувати, ніж навряд чи додав собі вістів з боку фанатів.
Замість того, щоб зняти втомленого Степаненко, який відверто “наївся” за 70 хвилин суворої боротьби в центрі поля, Фоменко прибрав Ротаня і випустив 18-річного Зінченко. Коментувати це рішення можна довго, але давайте зупинимося на другій заміні. Так, Кравець теж вымотался в боротьбі з іспанськими захисниками, але ж він регулярно чіплявся за м’яч і йому просто необхідний був партнер в атаці.
Замість цього, тренер сидить і чекає до останнього, знімає Артема і випускає на поле “джокера” Селезньова. А чи не занадто багато часу наставник дав форварду “Дніпра”? Аж три (!) хвилини. Плюс ще три додав арбітр. Чому не випустити Селю раніше, а ще краще ризикнути і спробувати дотиснути Іспанії з двома форвардами? Здається, це риторичне питання і чекати відповіді на нього не варто.
