67-річний фахівець, під керівництвом якого збірна України вперше успішно пройшла кваліфікацію на чемпіонат Європи, розповів нам про те, як буде «розкладати» Німеччину і чому серед його підопічних немає Тайсона. – Футболісти зараз відпочивають – хто на Мальдівах, хто в Нью-Йорку, хто в Барселоні … А як виглядав ваш відпустку перед продовженням контракту з ФФУ?
– Переключився на домашні справи. Село, будинок, кішки, собаки. Щось треба було відвезти, щось – привезти.
– Кілька тижнів після плей-офф зі Словенією ви формально були безробітним. Пропозиції від інших команд в цей час надходили?
– Це особисте. Про таке не говорять.
– Виконком ФФУ одноголосно виступив за продовження співпраці з вами. Але залишилося питання: чому лише до кінця Євро-2016?
– Ну, це ж питання не за адресою. З мого боку з цього приводу жодних побажань не походить: що є – то є.
– А особисто у вас бажання працювати зі збірною і після Євро-2016 є?
– Доживемо – побачимо.
– У боротьбі за путівку на Євро ви провели 12 матчів. Який з них відібрав найбільше нервів?
– Нерви … Якби я тільки починав як тренер, інша справа. А так – час допомагає адаптуватися.
– Перерва якого матчу був найскладнішим?
– Знову ж таки, робочі моменти – виносити на публіку їх не хотілося б. Але всі матчі були по-своєму напруженими, бо домашня поразка від словаків на старті зобов’язувало кожен наступний поєдинок вигравати. Два роки тому хлопці на своїй шкурі відчули гіркоту поразки в плей-офф і в Словенії вже не дозволили собі недоробок, що мали місце в Парижі в 2013-му.
– Ваші відчуття після фінального свистка в Маріборі?
– Як зазвичай. Справа зробили, завдання – виконана.
– Жеребкування фінальної частини задоволені?
– Німеччина – чемпіон світу. Північна Ірландія на підйомі, про що говорить перше місце у відбірковій групі. А Польща обігравала німців. Але інші групи чи не простіше. Випадкових команд тут немає.
– Українським уболівальникам було спокійно приймати в суперники поляків, навіть з суперзабівним Левандовським, пам’ятаючи, як під вашим керівництвом збірна двічі обіграла їх у 2013-му …
– За цей час польська збірна виросла. Втім, і наша команда вже інша.
– Починати з німцями здається не найвдалішим варіантом, адже вони традиційно потужно стартують на великих форумах. У 2010-му у них було 4: 0 з Австралією, в 2014-му – 4: 0 з Португалією. Зате у другому турі тих мундіалів, що дуже обнадійливо для поляків, Німеччина втрачала очки – 0: 1 з Сербією і 2: 2 з Ганою …
– А що тут коментувати? Ми ж не можемо змінити календар. Будемо готуватися, «розкладати» суперника, а потім виходити і виконувати задумане. Подивимося, що з цього вийде.
– Ви заявили: завдання – виграти Євро-2016. Причому сказали це не 1 квітня, а 18 грудня.
– Звичайно, це був гумор. Ваші колеги жартували, і я їм підіграв. Конкретне завдання – вийти з групи.
– Напевно ви аналізували сітку турніру. З другого місця в групі у нас високі шанси потрапити в 1/8 фіналу на Швейцарію. Здається, підйомний для нас суперник.
– Я так далеко не заглядав. Дай Бог – вийти з групи. А там будемо говорити – що для нас краще, а що гірше.
– Що потрібно зробити Девічу, щоб заслужити виклик у збірну України?
– А що йому потрібно робити? Грати і забивати.
– Тоді та історія 2013 року – коли він гуляв весілля, а збірна грала в Чорногорії – забудеться?
– А причому одне до іншого?
– До речі, а ви своє весілля пам’ятаєте?
– Це було в січні, у відпускну пору. Я грав за сумський «Спартак». Скільки мені тоді було? Всього 19 років.
– Багато гостей зібралося?
– Достатньо. Вся команда, родичі.
– Зараз у футболістів дружини – суцільно моделі. Ваша ж за професією – крановщица …
– Час інший було.
– Вона присутня на ваших матчах чи, може, ви їй не дозволяєте?
– Дивиться в основному по телевізору. Природно, хвилюється побільше звичайних уболівальників, адже її чоловік серйозно бере участь у цьому процесі. Після завершення матчу-відповіді зі Словенією першої по телефону привітала саме дружина.
– Може, з такої нагоди вдома вас чекав урочистий вечерю?
– Та ні, дружина просто приготувала те, що мені подобається – борщик, м’ясні справи …
– А самі щось любите готувати?
– Ні-ні, я тільки купую і приношу.
– Нещодавно інтернет облетіло відео з півфіналу Олімпіади-1976 в Канаді між СРСР і НДР (1: 2), в якому на поле вибіг представник нашої діаспори у вишиванці і з українським прапором і взявся танцювати гопак. Ви адже брали участь у тій грі …
– Насправді такі вибігання відбувалися і на інших матчах у Північній Америці – нічого дивного, адже в ті краї емігрувало багато наших земляків. Пам’ятається, коли ще йшла підготовка до Ігор, ми, три-чотири футболісти, навіть побували в гостях в одній родині з української діаспори.
– І представники спостережних органів вам дозволили?
– А ми що – комусь говорили, що кудись йдемо? Зробили це нишком.
– Може, вам і залишитися в Канаді пропонували?
– У Канаді – ні. Ось в Європі такі пропозиції надходили неодноразово. Зрозуміло, що розглядати їх було безглуздо: будинки залишалися наші сім’ї.
– Цікаво, наскільки пильно стежите за боксом?
– Я не дуже сильний уболівальник боксу. Ігрові види – ще більш-менш. Там можна дещо і для футболу підглянути. А індивідуальні …
– Тобто бій Кличко – Ф’юрі не дивилися?
– У загальній складності – один раунд, не більше. Поразка Володимира? Тепер буде намагатися повернутися на свої позиції, а як же. Кожен адже хоче піти найсильнішим. Тим більше – це в його характері.
– На початку 90-х вам довелося трудитися в Іраку. Що це для вас було більше – робота або екзотика?
– І те і інше. Хороший був час. Шкода, небагато. Війна почалася, довелося їхати. Я був тренером топ-клубу країни, який курирував син Саддама Хусейна. Попрацював головним і в збірної Іраку, доки не приїхав Морозов, до того допомагав Васильович (Лобановському. – Авт.) На чемпіонаті світу. В основному в країнах цього регіону разгільдяйчікі в плані дисципліни, в Іраку – ні. Там було багато талановитих хлопців. Так що від роботи отримував задоволення.
– Проте, наскільки я чув, групі своїх іракських підопічних, з метою мотивації, вам довелося пригрозити службою в армії.
– Чи не групі, всього лише одному. Так він і пішов служити, так. Потім писав листи, вибачався. І через час повернувся, вже не дозволяючи собі колишніх витівок, коли міг і на тренування не прийти, і в грі по п’ять хвилин ухилятися від заміни.
– Як вам пригадується спілкування з Удеем Хусейном?
– Якось під час нашої розмови він запитав у перекладача: «Чому тренер каже так мало, а ви – так багато?». Тут перекладача перемкнуло, він аж спітнів. Але в підсумку ситуація розрядилася.
– Писали, ніби Удей Хусейн, який курирував спорт в Іраку, міг побити неугодного йому атлета кийком або опустити його в нечистоти. З вашими футболістами він собі таке дозволяв?
– Ні, це було до нас. Чув, що у Удея були якісь проблеми, але потім батько відправив його на навчання, по-моєму, у Швейцарію, і звідти він повернувся вже подорослішим.
– У цьому році відзначалося 40-річчя перемоги «Динамо» в Суперкубку-+1975 над «Баварією». Вас та інших гравців тієї команди брав Петро Порошенко. Чим вам запам’яталися ті матчі?
– Перед гостьовий зустріччю у нас кілька людей були травмовані, плюс давило, особливо в Мюнхені, то, що в тому році відзначалося 30-річчя перемоги над Німеччиною у війні. Вдома було простіше: сто тисяч своїх уболівальників погнали вперед – і всі справи.
– Один із ваших земляків з Малої Рибиці розповідав, що ви на той аншлаговий матч з «Баварією» дістали їм п’ять квитків, а після гри відвезли їх на своїй машині відзначати перемогу, закушували вугром … Зараз рибічане просять допомогти з квитками на матчі збірної ?
– Буває, але рідко.
– До речі, як там рибка клює в Малій Рибиці?
– Мінлива. Сьогодні – добре, завтра – ніяк.
– Пару років тому ви говорили нам, що й самі ще граєте у футбол з друзями в парку. Зараз продовжуєте?
– Ні, з’явилися проблемки зі здоров’ям, треба сердечко приводити в порядок. Профілактикою займаємося. Два тижні – під крапельницями. Один препарат, другий, третій …
– Знаю, у вас є ще одні ліки – полювання.
– Так, спілкування з природою, з приятелями допомагає. Плануємо вибратися і перед Новим роком.
– Як щодо трофеїв?
– Знаєте, я особисто, скільки полюю, якщо стріляю – то тільки щоб налякати звіра, щоб він утік. Звичайно, аналогічних поглядів дотримуються не всі мої партнери по полюванню.
– Ви завжди з теплотою згадували період роботи в «Гурії», яку виводили у вищу лігу СРСР. Зараз вона виступає у вищому дивізіоні Грузії. Якби через час вас туди знову покликали?
– (Посміхнувшись.) Навіщо говорити про те, чого не буде?
– Ваша часто повторювана в цьому році фраза: «Коноплянка не встиг на перше тренування з Іспанії, бо ще не обзавівся літаком». Як гадаєте, обзаведеться?
– У нього запитайте. Ми можемо лише гадати, а він – знає точно (сміється). Зазначу лише, що в «Севільї» він урізноманітнив свою гру. Ніколи не треба зупинятися на досягнутому – а він якраз рухається вперед.
– Ви навіть довірили йому капітанську пов’язку у збірній …
– Тоді були травмовані наші капітани, а Женя – такий хлопець, що може повести за собою.
– Якби ваше «Динамо» 1993 року, обігравати «Барселону» 3: 1, зіграло з нинішньої збірної України, хто б переміг?
– Ви ж знаєте, я в цих іграх – якби та якби – не беру. Це ж треба їх звести. І та команда була найсильнішою в якомусь сенсі, і ця.
– Кого б з 1 993-го взяли в збірну-2015?
– Ну, чоловік п’ятнадцять.
– В Україні зараз багато пости займають чиновники з Грузії. А до футбольної натуралізації як ставитеся?
– Позитивно.
– Данило Сілва, Тайсон, Мораес … Будь вони українцями, вони були б вам цікаві як тренеру збірної?
– А чому ні?
– За чим тоді заминка?
– Ну а від кого повинна виходити ініціатива? Нам хотіти не вредно. Але якщо вони захочуть, то вони повинні про це сказати.
– Так адже говорили вже не раз …
– А далі? Треба ж громадянство міняти, паспорт України отримувати.
– Якщо не секрет, на якій машині їздите?
– «Ауді». У мене вже четверта чи п’ята машина цієї марки. Проходить 4-5 років, здаєш авто салону, доплачувати і отримуєш нове.
– З нашої нової поліцією вже доводилося стикатися?
– З новою ще немає. А з даішниками – кому ж не доводилося. Доводилося і штрафи платити, але в основному мене впізнавали і відпускали.
– Кіношний фразу «Привіт вам від Міхал Іванича!» Любите?
– Це ж така справа. Нам треба бути скромніше. Хоча фільм «Діамантова рука», не приховую, мені подобається.
