Оприлюднивши остаточну заявку збірної України на ЄВРО-2016, Михайло Фоменко цілком прогнозовано потрапив під залп критичних стріл. Втім, ухилитися від них головному тренеру напевно не вдалося б і в тому випадку, якщо б хтось із відправляються до Франції 23 гравців поступився місцем в колективі Гусєву, Кравцю, Каменюки, Шахову, Малишеву або Петряков.
Неминучість і невблаганність такого вибору, коли доводиться саме ВИБИРАТИ, відсікаючи зовсім не зайве – це чи не одна з найприємніших проблем у формуванні команди, турнірні завдання якої є лише надводної частиною айсберга? Адже виступи національної збірної на подібному міжнародному форумі – це ще й відстоювання честі країни, нації, народу, честі прапора в буквальному сенсі.
Фоменко, звичайно, лише мріяти може про таке колі гідних кандидатів в команду, яким мали перед французьким фіналом німець Йоахім Лев, іспанець Вісенте Дель Боске або тренер господарів Дідьє Дешам. Однак і залишилися вдома шестеро «резервістів» – свідчення неабиякого потенціалу українського футболу. Як і присутність у складі представників «покоління next» Віктора Коваленко і Олександра Зінченка. Як і той факт, що наша дружина обійшлася без «легіонерів».
Я зовсім не проти натуралізації тих дійсно класних футболістів, для яких Україна стала другою домівкою. І Марко Девіч, і Едмар свою місію в стані «синьо-жовтих» виконали з честю. Думаю, неабияк загострили б конкуренцію за місце в збірній ті ж Жуніор Мораес, Данило Сілва і Тайсон. Не виключаю, що питання їх залучення під національні прапори ще буде підніматися як на «громадському», так і на офіційному рівнях. І все ж мені приємно констатувати: сьогоднішня збірна України – це вершки саме УКРАЇНСЬКОГО футболу.
Свій «пазл» Михайло Фоменко складав скрупульозно і послідовно. Як би не заважали, як би не відволікали. Як би не намагалися змішати мух з котлетами, а спортивну складову – з політичної. Бутко, Зінченко і Селезньов в числі 23 – відповідь тренера на всякого роду інсинуації. Відповідь, як підтверджує повну незалежність головного тренера, але і, звичайно ж, має на увазі рівну їй за ступенем відповідальність.
До речі, повернення Євгена Селезньова з «Кубані» у рідні пенати – теж аргумент на користь нашого футболу. Залишаючи далеко не останній в Україні клуб, форвард мотивував це не тільки необхідністю «сім’ю годувати», а й бажанням пограти в «більш сильному чемпіонаті». Наситився, очевидно …
Оцінити рівень першості, в якому Селезньова змінив його колишній наставник Мірча Луческу, ми отримаємо можливість вже в першій половині червня. Адже серед підопічних тренера збірної Росії Леоніда Слуцького – тільки один «прибулець». Епопея із запрошенням «під ЄВРО-2016» гравця гельзенкирхенського «Шальке» Романа Нойштедтера отримала своє завершення: в середу він дебютував з двоголовим орлом на грудях, розділивши з новими партнерами гіркоту поразки від чехів (1: 2).
Обидва голи у тому спарингу пропустив Гільєрме – для бразильського кіпера «Локомотива», який отримав російський паспорт в листопаді, це був другий матч за збірну нової батьківщини. Що не кажіть, а туго на Росії з імпортозаміщенням.
Добре хоч з Бразилією поки не воюють, а то б зовсім важко довелося. Особливо – у футзалі. На останньому чемпіонаті Європи в складі росіян виступали четверо чарівників м’яча на паркеті. Не бракувало їх і в командах-фіналістів з інших країн, що входили свого часу в СРСР – п’ятеро захищали кольори Азербайджану, троє – Казахстану. І тільки команда України, як і раніше, обійшлася без легіонерів. Показавши яскраву гру і гідний результат. Чим не лико в нашу рядок про багатство вибору без іронії? ..
Повертаючись до народженого в Дніпропетровську Нойштедтеру, який свого часу наполегливо натякав про те, що не проти б спробувати свої сили в збірній України, але виявився непотрібним тодішньому тренеру Олегу Блохіну. Важко уявити його месією в команді, куди потрапив на бал прямо з корабля. У футболу – свої закони, їм підкоряються навіть такі унікуми, як Мессі і Роналду. Не кажучи вже про виконавців середньої руки. Те, наскільки «новий росіянин» надійний і майстрових, ми бачили в поєдинках донецького «Шахтаря» з «Шальке» в Лізі Європи. Особливо в гостьовому, де від оборони німецьких «гірників» каменя на камені не залишилося.
Мені чомусь здається, що Нойштедтеру уготована зовсім не доля польських німців Клозе і Подольські, нігерійського поляка Олісадебе або бразильського хорвата Едуардо. Куди більше шансів побачити такого собі футбольного Роя Джонса. Або Жерара Депардьє.
«Але, втім, пісня не про нього …» А – про кохання. Про любов до збірної своєї країни – в тому її вигляді, який запропонував нам Михайло Іванович Фоменко. Час для критики його кадрових рішень – позаду. На нашому футбольному календарі – час Надії …
