Знаменитий гравець київського «Динамо» 80-х, кращий футболіст СРСР 1986 року, учасник ЧС-1986 і ЧС-1990, віце-чемпіон Європи-1988 Олександр Заваров поділився спогадами про велику команду Валерія Лобановського тих часів, а також оцінив перспективи нинішньої національної збірної.
– Карло Анчелотті днями на сторінках британського видання The Telegraph зізнався, що грати персонально проти вас на ЧЄ-1988 було для нього справжнім кошмаром, оскільки, за його словами, під час матчу ви не переставали рухатися по полю. А чим вам запам’яталося те протистояння?
– Мені дуже приємно, що і через стільки років гра нашої збірної тих часів досі залишається в пам’яті видатного гравця, який згодом став не менш видатним тренером. Карло Анчелотті у той час в Італії був провідним півзахисником оборонного плану, справжнім майстром своєї справи, тому вдвічі приємніші мені його слова про те, що йому було важко нам протистояти, і те, що він добре відгукується про ту нашу команду.
До речі, коли я закінчував тренерські курси у Франції і отримував PRO-диплом УЄФА, на теорії нам наводили два цікавих приклади. Причому серед моїх однокурсників були знамениті на весь світ гравці, чемпіони світу – Лоран Блан, Ален Богоссян, Ліонель Шарбоньє. Перший приклад стосувався того, як команда повинна йти в пресинг. Як взірець нам продемонстрували елементи пресингу в грі збірної СРСР на ЧЄ-88 проти Італії. Другий приклад – епізод з матчу нашої збірної в тому ж році проти Аргентини на турнірі в Німеччині. Мене збили у штрафному майданчику, і арбітр призначив пенальті. На перший погляд, здавалося б, очевидне рішення. Але потім показали кілька інших ракурсів на повторах, і стало видно, що пенальті там насправді не було. У цей раз майбутнім тренерам на моєму прикладі продемонстрували, як вміло гравці можуть провокувати на призначення пенальті. Це ще раз доводить, що нас вивчали, боялися, ставилися до нас дуже серйозно.
– Тобто, ви потрапили до підручників футболу. Як ви вважаєте, нинішня збірна здатна досягти такого рівня репутації?
– Зараз з подивом мені доводиться чути, у тому числі і від нинішнього покоління наших, українських футболістів, що раніше футбол, мовляв, був простіше, швидкості були не ті. Але візьміть, наприклад, Олега Блохіна чи Ігоря Бєланова. Хто з діючих футболістів може обігнати їх на дистанції 30 або 40 метрів, або навіть кілометр. Швидкості були не гірші. І при цьому у гравців був дуже добре розвинений футбольний інтелект, тобто вони добре сприймали те, що їм говорили тренери і вміли це втілювати на полі. Зараз, на жаль, буває, що футболісти не сприймають те, що їм кажуть наставники. У цьому біда нашого футболу.
Я вже не кажу про майстерність та футбольний інтелект гравців середньої лінії тих часів, скажімо, Василя Раца або Івана Яремчука. На жаль, на сьогоднішній день наш футбол не те що не прогресує, але навіть не стоїть на місці, його рівень падає. Інші ж країни, такі як Італія, Німеччина, з якими ми колись тягались на рівних, чи Франція, яку ми і взагалі переважно обігравали весь час, прогресують. Навіть та ж збірна Бельгії, про яку зараз говорять чимало, зросла у своїй майстерності, і головне – футбольному інтелекті. Питання про те, коли закінчиться цей регрес, повинен турбувати нас усіх. І все ж я сподіваюся, що відправною точкою до змін на краще стане хороший результат нашої збірної на майбутньому чемпіонаті Європи.
– Вважається, що футбол, у який грала команда Валерія Лобановського, набагато випереджав свій час. Той же Карло Анчелотті зазначив, що був вражений тією інтенсивністю, з якою грало «Динамо» і збірна СРСР. Чи є зараз команди, які близькі до тієї інтенсивності у своїй грі?
– Я часто переглядаю матчі тих часів і сміливо можу стверджувати, що команда Валерія Лобановського, дійсно, набагато випередила свій час. Наприклад, утримання м’яча, пресинг по всьому полю, у тому числі на половині поля суперника, розіграш «до вірного», включення швидкостей біля штрафної площі суперника – компоненти, які використовує зараз «Барселона», застосовувалися і в «Динамо» Лобановського. Можливо, якісь компоненти на певний час були забуті. Та вже коли почали свою роботу такі талановиті тренери-новатори, як Фабіо Капелло або Хосеп Гвардіола, всі почали говорити, що вони винайшли нові стилі футболу. Але насправді все це було винайдено до них. Якщо взяти пару фіналістів Євро-88 Нідерланди – СРСР, то обидві команди вже тоді грали у той футбол, який активно використовується кращими командами світу і понині.
Що стосується конкретно інтенсивності, вона дуже сильно залежить від суперника. Чим сильніший суперник, тим інтенсивніше потрібно грати, відбираючи м’яч. Найважливішою ж рисою нашої команди було те, що м’яч весь час повинен бути під контролем, швидкість включає не один футболіст, а ціла група гравців. Уявляєте, якби на сьогоднішній день Блохін, Бєланов, Рац, Яремчук, Яковенко, Заваров могли включити всю свою командну швидкість. Напевно, ми обігнали би всі команди (сміється).
– Ви випередили моє наступне питання. Якщо уявити, що та збірна з тією грою, подорожуючи в часі, потрапляє на Євро-2016. Яких результатів вона би домоглася проти сучасних збірних?
– Не хочу перебільшувати, але об’єктивно такого рівня і майстерності півзахисту і атаки у нашої теперішньої збірної, на жаль, немає. Думаю, та збірна, будь її гравці молодими, і зараз поборолась за найвищі місця. Групу би на сто відсотків пройшли. І з Німеччиною потягались би на рівних. У 88-му році німці, які були господарями турніру, нам, на жаль, не попалися, але, думаю, ми би і їх пройшли.
– Не володіючи таким божевільним потенціалом тієї команди, які козирі повинна використовувати на Євро-2016 нинішня збірна України?
– Найголовніше – бажання і командний дух. Не варто кожному гравцеві намагатися, користуючись нагодою, себе якомога дорожче продати або набити собі ціну. Треба виходити на кожну гру переповненими загальною ідеєю. Гравці повинні бути єдиним колективом і за рахунок цього компенсувати якісь індивідуальні недоліки, яких, відверто кажучи, вистачає. Повинен бути позамежний настрій на боротьбу. Можна програти матч, але при цьому продемонструвати агресивність, відбір м’яча, втілити на полі тренерську ідею. Але тільки не безвольно, при цьому ще й піарячись, намагаючись показати себе у кращому світлі. Козирями нашої команди мають бути настрій, колективна швидкість, висока організація гри.
– Яку характеристику ви би дали нашим суперникам по групі?
– Високий рівень Німеччини ні в кого не викликає сумнівів, адже це діючі чемпіони світу. Слова Гарі Лінекера про те, що у футбол грають всі, а перемагають німці, актуальні і донині. Важко сказати, яким чином вони розпланували сили на весь турнір, адже очевидно, що їх мета – провести на чемпіонаті максимальну кількість матчів. Можливо, вони будуть набирати оберти поступово, щоб «розігнатися» до півфіналу і фіналу. До речі, це було і в часи роботи Валерія Васильовича – вміння розраховувати свої сили.
До гри з Північною Ірландією ні в якому разі не можна підходити з думками, що у нас вище майстерність. Це виключено. Це справжні бійці, вони будуть бігти, не боятися боротьби. І рівень майстерності у них на високому рівні, що показав відбірковий раунд.
Що стосується збірної Польщі, якщо порівнювати її з тією, яку ми обіграли кілька років тому, на відміну від нашої команди вона зробила суттєвий крок уперед. Не дарма її гравці виступають у кращих клубах і лігах Європи, де вони на провідних ролях. Настрій у наших хлопців і тут повинен бути стовідсотковий. Прохідних ігор не буде. Група важка, і результат збірної України буде говорити або про становлення нашої збірної, або про її слабкість. Все покажуть ігри. Хоча відповіді на всі питання ми все одно не отримаємо, тому що турнір швидкоплинний, і тут багато чого буде залежати від правильної стратегії.
– Якщо вже торкатися теми стратегії, який матч у групі, на вашу думку, буде ключовим, найважливішим для нашої збірної?
– Ви знаєте, всі матчі будуть ключовими, оскільки навіть одна перемога в одному з матчів вже дасть певні шанси на вихід з групи, нехай і з третього місця. І бажано не відкладати з перемогою до останнього туру. Зараз пощастило багатьом збірним, таким як, приміром, Албанія та інші дебютанти ЧЄ. Адже раніше у фінальній частині грало всього вісім команд. Потім їх стало шістнадцять, зараз ще більше, причому до плей-офф потрапляють вже й треті місця. Такою можливістю наша збірна не має права не скористатися.
– Хочеться торкнутися питання про мікроклімат у нашій збірній, адже ви були у тренерському штабі національної команди весь відбірковий цикл і добре знаєте колектив. Яке відображення на мікрокліматі збірної мають особисті конфлікти гравців на клубному рівні?
– У цьому питанні багато що залежить від головного тренера, від його вміння врегулювати всі ці проблеми. Наші гравці повинні показати таку ж агресивність, «зарядженість» на боротьбу і мотивацію не один проти одного, а у грі проти наших суперників. Вважаю, що для професіоналів не повинно бути проблемою, перебуваючи у колективі, принаймні на місяць відкинути всі проблеми, особисті питання і неприязні і цілком віддатися спільній справі.
– Кого особисто ви вважаєте головними фаворитами Євро-2016 і хто, на вашу думку, здатний піднести сюрприз?
– Сюрпризам і сенсаціям завжди було місце навіть на таких відповідальних турнірах, як чемпіонат Європи. Яскраві тому приклади – тріумф збірної Данії у 1992-му і Греції в 2004-му. Щоправда, зараз все важче сподіватися на сюрпризи, оскільки тепер команди дуже ретельно вивчають один одного, не те, що раніше.
До того ж, головні фаворити, збірні Німеччини, Іспанії, зараз виглядають дуже потужно, і «посунути» їх буде надзвичайно складно. До фаворитів я би відніс і Францію, особливо враховуючи те, як французи виступають на таких турнірах вдома, адже саме вдома вони виграли чемпіонат Європи та чемпіонат світу.
Але футбол є футбол, усі люблять його за непередбачуваність, і хочеться вірити, що все може бути. Думаю, що «темною конячкою» може стати будь-яка збірна, та ж Північна Ірландія, проти якої також потрібно грати в повну силу навіть німцям. Будемо вірити, що в нашій групі прихована така «темна конячка», яка «вистрілить» на Євро і пройде далеко. І грає вона в жовто-синіх кольорах.
