Недалеко той день, коли Виконком ФФУ після серйозного обговорення назве ім’я головного тренера збірної України. Давайте згадаємо всіх попередників, і хто як з них йшов.
ЗБІРНОЇ НЕ ПОТРІБЕН СОВМЕСТИТЕЛЬ
Перші ігри на початку 1990-х, самі розумієте, не показові. Тоді збірна збиралася на кожен поєдинок, як на найперший, і тренерів так само і призначали. Але через три тижні після поразки від Угорщини в Ньїредьхазі 26 серпня 1992 у третьому в історії матчі збірної зібрався тренерська рада, яка вирішила, що збірній потрібен звільнений наставник.
Тому Віктор Прокопенко, який був головним в трьох перших зустрічах і не збирався розлучатися з «Чорноморцем» не підходить. Більшістю голосів було призначено вільний від клубних обов’язків Анатолій Коньков. Тобто, Віктора Євгеновича начебто і не знімали (просто нізвідки було), але кандидатуру навіть не розглядали. Примітно, що самого Прокопенко, як і старших тренерів «Таврії» і «Динамо» Анатолія Заяєва і Анатолія Пузача, игравщего той день в єврокубках, на тій раді не було. Проте, рішення було прийнято.
Ось тільки Коньков до роботи так і не приступив, відмовившись очолити не найсильніший варіант збірної в матчі з білорусами, що прийшли якраз між двома іграми «Динамо» в Кубку УЄФА з «Андерлехтом». Йти на поводу у Анатолія Дмитровича і скасовувати матч, який, між іншим, для білорусів був дебютним, а, отже, знаковим (як тут не згадати його ж ідею відмовитися від гри з США в березні 2014 го) не стали. А в Мінську команду повезли Микола Павлов і Леонід Ткаченко, взявши в неї, в основному, гравців своїх «Дніпра» і «Чорноморця». Чи не програли – 1: 1, але тренери розуміли, що вони на чолі збірної тимчасово.
ФАТАЛЬНЕ ЛИТВА Базилевич
А 12 листопада 1993 го відбулося нове голосування, на якому переміг уже Олег Базилевич. Олег Петрович протримався на тренерському посту майже два роки. Фатальним для нього став старт у відборі. Плани підготовки збірної увійшли в протиріччя з планами «Динамо», який готувався до старту в груповому турнірі Ліги чемпіонів і Регламентом ФІФА. Кияни, як і належить, відпустили свіх гравців на матч з ОАЕ в містечку Нассау поблизу Мюнхена, але віддавати їх ще й на десятиденний збір в Болгарії на стику серпня та вересня відмовилися. Проти Литви грали готувалися в Болгарії і отримали – 0: 2. Динамівці декількома днями пізніше в одному з найзнаменитіших своїх матчів обіграли «Спартак» – 3: 2.
Наспіх складену збірну Микола Павлов звозив на дві гри в Корею, після чого відбувся розширений тренерська рада, котрий переніс розгляд питання про Базилевича на Виконком ФФУ. Олег Петрович чекати його не став і на наступний день сам подав заяву про відставку на ім’я президента ФФУ Віктора Баннікова, в якому зокрема зазначалося, що «не зможу надалі співпрацювати з очолюваної Вами організацією». До кінця року виконуючим обов’язки головного був призначений Йожеф Сабо. Так і допрацював до 1996-го, зігравши вдома внічию зі Словенією (0: 0) і обігравши Естонію (3: 0).
Коньков ФІНІШУВАВ ЧЕТВЕРТИМ
На початку 1995-го перед Різдвом знову призначили Конькова. Довелось нещодавно прочитати, що йому вдалося сколотити міцну команду, яка здолала саму Хорватію, але злі сили його прибрали. Пам’ятаю я ту перемогу. Шалений гол Юрія Калитвинцева в дебюті, видалення воротаря Тончі Габрич на 29-й хвилині, догляд Звонимира Бобана на 40-й і весь другий тайм в обороні, де тільки мужність Олександра Головко і Володимир Горілий змогли зупинити натиск Алена Бокшіча і Давора Шукера. Єдиний запам’ятався матч. Завершилася ж кампанія поразками від Словенії (2: 3 після 2: 0 на нашу користь до перерви) і Італії (1: 3). Четверте місце в групі. Які тут інтриги ?! Коньков сам написав заяву про звільнення за станом здоров’я.
Стикові матчі НЕ ДЛЯ НАС
В кінці грудня 1995 року біля керма збірної знову опинився Йожеф Сабо. Спочатку це піднесли як призначення дуету Сабо – Буряк, але незабаром стало чітко зрозуміло, хто перший, хто другий. Йожеф Йожефович протримався на своїй посаді досить довго – до листопада 1999 року – до того самого сумної пам’яті матчу зі Словенією. Виходило, треба сказати, непогано. В обох відбіркових циклах наша команда скидала фаворита номер два (спочатку Португалію, потім Росію), але її не вистачало на головного фаворита, а потім катастрофічно не щастило в стикових матчах з Хорватією і Словенією. І все-таки, здається, Йожеф Сабо зберіг би свою посаду, якби не втомився від неймовірного напруження (про це він сам відкрито говорив в інтерв’ю) і постійних розмов про те, що він тільки користується напрацюваннями Лобановського в «Динамо». Просто не став продовжувати контракт.
ЛОБАНОВСЬКОГО підвело здоров’я
Під Лобановського місце не розчищали. Його навіть довелося наполегливо вмовляти тодішньому віце-президенту ФФУ Валерію Пустовойтенку. Переговори, що тривали більше двох місяців, були непростими, але «добро» в результаті було отримано. Скажімо прямо, важко було метру поєднувати, але завдання-мінімум керована ним команда виконала: після домашньої поразки на старті від поляків команда ближче до фінішу знайшла свою гру, обігравши зокрема принципового суперника – Едуарда Малафєєва, дісталася до звичних стикових матчів. Але там суперник був уже не рівня Словенії – Німеччина. Гру в Києві наші ще сяк-так витягли – 1: 1, але на виїзді начисто програли боротьбу в повітрі, отримавши два м’ячі після кутових, а ще два – після подач з флангів. За нам просто проїхалися катком. І було абсолютно очевидно, що на два фронти Валерію Васильовичу здоров’я не вистачає.
БУРЯК дотягнувся ДО КІНЦЯ
Лобановського змінив Леонід Буряк, який входив в його штаб, хоча бажали змін люди дуже бажали бачити на тренерському містку іноземця. Конкретно – Мирослава Блажевича. При Буряку збірна, м’яко кажучи, не блищала, і не чутки, а дуже навіть серйозні розмови про його дострокове звільнення пішли ще за кілька місяців до завершення відбіркової кампанії Euro-2004. Чи не звільнили – сподівалися все-таки на диво в двох останніх матчах вдома з Північною Ірландією і на виїзді з Іспанією. Дива не сталося – 0: 0 і 1: 2. Контракт Буряка завершився, і він зі збірної пішов. Все пройшло в робочому порядку без різкої критики (її і до цього вистачало, і сказати щось нове було вже складно) і дебатів кандидатів. На зміну йому чекали західного фахівця, але прийшов тренер «з західним менталітетом», якщо, звичайно, вважати Грецію Заходом, – Олег Блохін.
БЛОХІНА поманив МОСКВА
Олег Володимирович почав з місця в кар’єр, рішуче заявивши при призначенні, а потім, і після жеребкування (і це з четвертої (!) Кошики), що його команда потрапить на ЧС-2006 безпосередньо. Сказав – зробив. І там пощастило. Швейцарія обіграла Францію, фінішувала у групі першої і потрапила на нашу команду …
Ось другий цикл вийшов у Блохіна вже не надто вдалим. Ще б пак: фіналісти ЧС-2006 Італія і Франція в групі. Він і не обіцяв нічого. Але ось фінішувала збірна навіть не третій, а четвертої. Могла і п’ятої стати, якби не зіграла внічию в останньому матчі з Францією.
Блохін, контракт якого завершився, готовий був продовжувати роботу, ось тільки вимагав нової угоди не так на два, а на чотири роки. Можливо, з ним і погодилися б, але на горизонті замаячив фінансово тоді заможний ФК «Москва», і Олег Володимирович взяв самовідвід. Кермо влади прийняв Олексій Михайличенко.
МИХАЙЛИЧЕНКО ПІДВЕЛА «ДОНБАС АРЕНА»
При Олексієві Михайловичу продовжилося омолодження збірної. При ньому ще в 2009-му в складі з’явилися Ракицький і Хачеріді (і відразу з успіхом проти Англії!), Ярмоленко. Але завершилося все знову-таки нещасними стиками. Цього разу з греками. Виїзні 0: 0 вселяли оптимізм, але слідом за ними послідували 0: 1 на «Донбас Арені» при напівпорожніх трибунах (всього 31 643 глядача), через те, що місцеві вболівальники, натхненні заявами деяких відповідальних осіб, до упору сподівалися на халявні квитки. Стрілки ж знову були переведені на ФФУ. Щоб хоч якось заспокоїти громадську думку, довелося відмовитися від активного захисту тренера. Приводу шукати не було необхідності – контракт закінчився.
МАРКЕВИЧ ОБРАВ «МЕТАЛІСТ»
Наступником Михайличенко став Мирон Маркевич – знову сумісник. Але Мирон Богданович не опрацював зі збірною і року. Чи не зазнав жодної поразки і пішов «за власним бажанням», написавши, зокрема, в заяві: «ФФУ свідомо відверто ігнорує інтереси головної команди країни в питаннях складання адекватного ігрового графіка, селекції, фінансування та інфраструктурного забезпечення». І ви скажете, що це Мирона Богдановича стиль ?!
Просто сталася ця відставка відразу після того, як КДК ФФУ присудив зняття з «Металіста» і «Карпат» по 9 очок за вікопомний матч 2008 року. У клубі тренеру дали зрозуміти, що потрібно вибирати: збірна або клуб. Мирону Богдановичу довелося вибрати клуб. Але ж він так хотів попрацювати зі збірною. Потім і господареві клубу теж дещо скажуть …
БЛОХІН І «ПРОБКА»
Юрій Калитвинцев просто виконував обов’язки головного доти, поки результати не стали відверто турбувати. Тоді-то мова знову зайшла про жорстку руці. Останньою краплею стало домашню поразку від Італії 0: 2. Менше, ніж через місяць в збірну повернувся Олег Блохін, який отримав можливість спокійно готувати команду до домашнього чемпіонату Європи. Одна перемога на НСК, дві поразки на «Донбас Арені» – і невихід з групи. Робота продовжилася.
У відборі ЧС 2014 бадьорий старт на «Уемблі» і втечу Олега Володимировича в команду мрії – «Динамо» відразу після того, як звідти втік і навздогін був звільнений Юрій Сьомін. Пам’ятається, Блохін розповідав, що Ігор Суркіс подзвонив йому опівночі і попросив рівно о восьмій ранку бути у нього в кабінеті. По інтернету потім довго гуляла жарт про те, що якась «пробка» могла змінити долю двох команд …
