Андрій Шевченко – знову в центрі уваги. Володар «Золотого м’яча” 2004 року повернувся на авансцену в якості головного тренера збірної своєї країни, і перші ж його публічні дії виявилися предметом ретельного препарування в пресі.
У вітчизняній футбольній середовищі не було і немає однозначної оцінки призначення Шеви / Андрія Миколайовича на цю посаду. Тому, відстежуючи перевтілення зоряного гравця в перспективного наставника, не можна не звернути уваги на фон цього процесу. Важко пригадати, хто з попередників Шевченка приступав б до обов’язків в таких екстремальних умовах. Тут тобі і війна, і кризи, і переформатування всіх сфер життя суспільства. Тут «підвішеному» питання з ЧС-2018, який все ніяк не відберуть у країни зі статусом «світова загроза №1». Тут – ще щемливої провал «синьо-жовтих» на Євро-2016, до якого новий тренер причетний. І стартовий матч відбору при закритих дверях. І медійна навколофутбольна «війна», снаряди якої били в тому числі і по національній команді – і зовсім не рикошетом. Тут, нарешті, і розмови про кумівство з президентом ФФУ.
Словом – пробивайся, молодий тренер, паростком через бетон докорів і сумнівів, як колись пробивався до чужих воріт крізь підкати, поштовхи і підніжки …
Думаю, перше випробування – телевізійним ефіром – Андрій пройшов з честю. У неділю він в черговий раз зумів підпорядкувати собі час, бути присутнім в прайм-тайм в обох наших футбольних програмах. І – не просто вилавірували між Сциллою і Харибдою, а неабияк добрав балів до свого рейтингу, вже в новій іпостасі.
Протягом одного вечора йому було запропоновано кілька завдань. Різні формати – записане інтерв’ю, оформлене потім в монолог, і живе спілкування в ток-шоу. Різна атмосфера. Різні цілі і, відповідно, методи їх досягнення.
У «Профутбол» для Шевченка спорудили такий собі віртуальний п’єдестал або навіть постамент, на якому він блискуче постають не забронзовілих фігурою, а живою людиною, з цікавістю і розумінням міркує про справу всього свого життя. Ні в якому разі не загальними словами, а вдаючись в тонкощі ремесла, з конкретними прикладами, Андрій спробував донести власне бачення проблем і перспектив ввіреній йому команди, бути тренером якої нині – одна частка пошани і дев’ять – відповідальності.
У «Великому Футболі», склалося враження, щосили прагнули показати власну велич, в черговий раз продемонструвати: для Олександра Денисова і його трупи немає авторитетів (крім дорогого Ріната Леонідовича, ясна річ). Авторитет тренера Андрія Шевченка, за задумом редакторів і ведучих «ВФ», повинен був бути сусідами з авторитетом «експерта» Віктора Леоненка. І відповідно зіставлятися – посадили щось колишніх одноклубників якраз поряд, щоб один з «господарів студії» був від гостя на відстані витягнутої руки і періодично запанібрата поплескував того по плечу.
Упевнений, не тільки я побачив у цьому сусідстві не просто підступ, а – провокацію. Леоненко – один з тих, хто в оцінці перспектив Шевченко-тренера не соромився саркастичних ноток. «Пластиліновий». «Ніхто». «Опускаємо рівень нашого футболу». Прозвучить ці слова з вуст Лобановського, Моурінью або Анчелотті – Шеві можна було б як мінімум поспівчувати. Але Леоненко! Це як Юрій Лоза по бездарам з «Роллінг Стоунз» пройшовся.
«З вами, Вікторе Євгеновичу, потім …» – Шевченко тактовно, але досить твердо вказав «експерту» його місце. Той, до речі, любить при нагоді розповідати, що Віктором Євгеновичем його називав навіть Лобановський, натякаючи на особливе ставлення Метра до його, Леоненко, персони. Ну, те, що у форварда, закопав свій талант без сторонньої допомоги, туговато з почуттям гумору, ми маємо можливість переконуватися щонеділі. Не дивно, що тонкий «тролінг» Лобановського він сприйняв за пієтет найвищого ґатунку.
Андрій Миколайович розставив свої акценти у взаєминах з колишнім старшим товаришем по «Динамо». Відмовившись опускатися до нав’язливо пропонується рівня. Підкресливши власний статус і «різниця потенціалів». Змусивши Леоненко мовчати в ганчірочку більшу частину свого перебування в ефірі і не давши перетворити студію в отаку підворіття, де звикли базарити по-пацанськи (навіть якщо серед ведучих – дівчина татуйованої зовнішності).
Дуже приємне враження залишило те, наскільки Шева / Андрій Миколайович впевнений в собі. Він намагається бути дипломатичним, не побоюючись при цьому здатися незручним комусь. (У зв’язку з цим, до речі, його бажання поспілкуватися в довірчій обстановці зі знайомими журналістами (та сама «таємна вечеря», як встигли охрестити її «доброзичливці») – цілком, на мій погляд, логічно і виправдано.) Хоче світу і прогресу, що не боячись нажити критиків, критиканів і ворогів.
Він – злегка з іншого світу, роки кар’єри в Італії і Англії, інтернаціональна сім’я дозволяють Андрію на багато речей дивитися під іншим ракурсом, за пеленою суєти не втрачати з поля зору головного, на чолі свого каравану не відволікатися на собачий гавкіт. До слова, Шева на розмовному рівні володіє, крім російської та української, ще як мінімум двома іноземними мовами. Тим, хто дорікає його недосконалістю ораторської майстерності, слід пам’ятати про це. Уже через рік свого перебування в «Мілані» Андрій спілкувався із західними журналістами по-італійськи.
Мені цікаво, до якої міри поліглот Віктор Леоненко. Як в лінгвістиці, так і в футболі … У нього і йому подібних – своя планида. Він навряд чи забуде Шеві цей ефір. На випадок, якщо збірна при новому тренері не відразу заграє так, як «Шахтар» грав при Луческу, у «експерта», впевнений, вже заготовлено не один відро помиїв. Треба буде – допоможуть замовники, для яких Шевченко залишається і київським динамівцем, і «людиною Суркіса», і кумом Павелко. Або – колеги-соратники, сусіди по студії «ВФ».
Той же Віктор Вацко, чиїм «хітом» в репортажі з матчу збірної України стали воланами своє боягузтво Михайла Фоменка, наплювати в душу землякам-уболівальникам. Свого часу він приблизно таким же фальцетом супроводжував догляд з поля закривавленого Шевченко-гравця, якому в поєдинку з Македонією вибили два зуба. Телевізійна аудиторія почула тоді про те, наскільки Андрій – непрофесіонал, наскільки позбавлений він бійцівських якостей. Прозвучали риторичне питання – чи гідний Шева бути капітаном національної команди – і навіть впевненість коментатора в тому, що цей проступок футболіста отримає належну оцінку в дисциплінарно-керівних інстанціях ФФУ.
Пролежавши тоді на операційному столі кілька годин, лідер «Мілана» і збірної повернувся в лад, в спеціальному протекторі продовживши шлях до третього українського «Золотому м’ячу». Не пригадаю, щоб Вацко тоді приніс Андрію свої вибачення.
Як не приніс їх до сих пір київським «Динамо» і Андрію Ярмоленку інший співробітник ТК «Футбол 1/2». Завзято виводячи Шевченко на тему конфліктів всередині збірної (і супроводжуючи це тонко психологічно збудованим відеорядом), А.Денісова залишалося хіба що запитати новопризначеного тренера – як той збирається працювати з «бидлом»? ..
Мені дуже хочеться, щоб у Шевченка вийшов старт самостійної тренерської кар’єри. Він вступає в неї на порозі 40-річчя, коли у багатьох життя – тільки починається. Його легендарний Учитель Валерій Лобановський вже в 36 привів свою команду до першої європейської вершині. Правда, і бутси на цвях Метр повісив куди раніше Андрія, якому через роки дав шлях на зоряну орбіту. Чи хоче Шева бути схожим на Васильовича? У плані досягнень – однозначно. А ось шлях до мети, методику і стратегію він, схоже, вибрав свої, унікальні.
Наскільки прав виявиться? Час покаже. Головне – щоб не заважали …
