Той, хто хоча б раз бував в Одесі, напевно звернув увагу на велику кількість вулиць з географічними назвами. Поряд з усім відомим Французьким бульваром тут є Польський узвіз, Молдавська, Естонська і навіть Монгольська вулиці. А ось Фінської ви не знайдете.
Серед багатьох вулиць, названих на честь зарубіжних міст-побратимів, в Одесі немає нічого, що пов’язувало з Оулу – адміністративним центром Фінляндії, з яким Південна Пальміра поріднилася в далекому 1983 році. Хоча задовго до цього одесити і гості міста здійснювали морські прогулянки на катері «Оулу», одному з плавзасобів портофлоту. Але незабаром після розпаду СРСР він, як і інші «родичі», покинули Одеську гавань.
Втім, «фінська» тема Одеси і без того містить чимало цікавого. Співпраця між двома містами передбачало не тільки обмін делегаціями по частині наукової, медичної та культурної діяльності, а й спортивні контакти. На початку 90-х частими гостями в Оулу були одеські команди «Чорноморець» і СКА, які брали участь у традиційних футбольних турнірах. А трохи раніше до Фінляндії з України зі спортивної місією вирушили двоє одеситів – подружня пара Соколовских.
Вболівальники зі стажем добре пам’ятають Ігоря Соколовського, колишнього захисника «Чорноморця» сімдесятих-вісімдесятих років минулого століття, а його дружину, чемпіонку московської Олімпіади Олену Соколовську-Ахаминову знають за виступами в»Медині» і «Уралочке». Ігор в Суомі протягом трьох сезонів захищав кольори клубу третього дивізіону «Хаукипутаан Вейкот» з Хаукипудаса, а Олена виступала за волейбольні команди країни Суомі.
У 1992-му в той же «Оулу» з «Чорноморця» був делегований Андрій Телесненко, а через два роки на зміну в клуб з міста-побратима приїхали його земляки – Ігор Савельєв та Андрій Андрусів. А ось нападник Олександр Гущин в Оулу не затримався. Подавав колись надії в дублі київського «Динамо» часів Валерія Лобановського, а потім успішно грав у тому ж «Чорноморці» футболіст повернувся в Одесу.
У тому ж році в списку виступаючих у Фінляндії екс-»моряків» значився і відомий форвард Георгій Кондратьєв, колись блищав у мінському «Динамо» і збірної СРСР. Правда, він захищав кольори іншого клубу -КаИК з невеликого містечка Каскинен. Пізніше компанію йому склав виступав у «Чорноморці» інший вихованець київської динамівської школи Сергій Процюк.
Довше за інших з колишніх «моряків» у фінському футболі затримався Кондратьєв. Приїхавши в Каскинен в 34-річному віці, він провів Які чотири сезони.
– За місцеву команду я в ту пору левову частку м’ячів забивав, – згадує він. – З передач виступав зі мною Юри Желудкова з «Зеніту», до речі. За чотири роки я 70 голів забив, напевно. В середньому за сезон виходило близько двох десятків м’ячів.
Період, проведений у Фінляндії, Кондратьєв згадує з теплотою:
– У Каскинене всього дві тисячі жителів. Люди добрі, душевні. І в керівництві клубу, і серед простого народу. Вони до нас, легіонерів, з великою повагою ставилися.
Особливо здорово там влітку. Каскинен розташований на узбережжі Ботнічної протоки між Фінляндією і Швецією. Мені там рибалка подобалася – великих лящів по два кілограми вагою ловив! А от коли сім’я до осені їхала, наступні півтора місяці важкувато переносилися. Вийти-то нікуди – село… Коротали час в основному перед телевізором та в більярд ходили грати.
– Не набридало одне і те ж?
– Набридало. А що робити? У рідній Білорусії тоді були мізерні зарплати – по 10-20, ну нехай по 30 доларів у клубах вищої ліги. А в Які отримував 6 тисяч марок. У перекладі на долари це було більше тисячі. У той час – непогані гроші.
Серед виступаючих у Фінляндії колишніх «моряків» другим за кількістю проведених сезонів став Андрій Телесненко.
– У розпал першого чемпіонату України у мене виник варіант продовження кар’єри за кордоном. Грав в «Оулу» з невеликого однойменного міста на північно-заході країни. Потрапив цей клуб після того, як на початку 1992-го «Чорноморець» приймав там участь у міжнародному турнірі в залі. Тоді мені і голкіперу Віктора Гришко надійшла пропозиція.
В ту пору багато українські футболісти прагнули пограти за кордоном, адже фінансові умови там були на порядок вище, ніж у нас. У цьому Телесненко мав можливість переконатися за час виступів у Оулу:
– Гроші на ті часи дійсно виявилися пристойними – як зарплата, так і преміальні. А ось підйомних не було – принаймні, у мене. Що стосується турнірних справ «Оулу», то за підсумками сезону-1992 він вилетів з вищого дивізіону, зайнявши передостаннє місце. Зате в наступному чемпіонаті пройшов дистанцію першої ліги на одному диханні і повернувся в еліту.А коли влітку 1993-го в Фінляндію на збори приїхав «Чорноморець», Віктор Прокопенко покликав мене. Я із задоволенням прийняв його пропозицію – і незабаром повернувся в Одесу.
З тих пір у Фінській затоці і Чорному море витекло багато води. За двадцять років сильно змінився і фінська футбол: якщо раніше національна збірна вважалася в Європі скромним середняком, то в нинішньому тисячолітті її рейтинг в класифікацією УЄФА і ФІФА помітно зріс..
